Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

— Сподіваюся, ви не католик? — запитав Котґрейв.

— Ні, я належу до переслідуваної англіканської церкви.

— Тоді якою є ваша думка щодо тих священних текстів, де гріхом вважається те, що ви б назвали звичайнісіньким порушенням правил?

— Так, але разом із тим «чаклунів» також зараховують до грішників, чи не так? Мені здається, в цьому полягає основна ідея. Поміркуйте самі: ви можете бодай на мить уявити, що неправдиве свідчення, яке рятує життя невинній людині, є гріхом? Ні? Чудово, в такому разі не можна не визнати, що гріховність брехуна нічим не відрізняється від гріховності «чаклуна», який використовує недоліки матеріального життя як знаряддя для досягнення своїх безмежно грішних цілей. І дозвольте вам ще от що сказати: наші колись загострені почуття настільки притупилися, а ми настільки просякнуті матеріалізмом, що, зіткнувшись з гріховністю, ми скоріш за все не зможемо її розпізнати.

— Та хіба ми не відчули б жаху, схожого на той, який, за вашими словами, мав би викликати у нас спів трояндового куща, лише від самої присутності лихої людини?

— Так би мало бути, якби ми жили за покликом природи: жінки та діти відчувають жах, про який ви говорите, ба навіть тварини його пізнають. Але багато з нас сліпі й глухі, бо наш природний розум затьмарили приписи, культура та освіта. Звісно, іноді нам таки вдається розпізнати зло з-поміж усього іншого через його ненависть до добра, адже не потрібно бути надто проникливим, щоб здогадатися, яка сила тиснула на підсвідомість рецензентів Кітса в журналі «Блеквуд[77]» — але це частковий випадок несвідомого діяння. А загалом кажучи, маю підозру, що на верховних жерців Тофета[78] звертають недостатньо уваги чи навіть вважають їх добрими людьми, яких просто неправильно зрозуміли.

— От ви щойно назвали критиків Кітса «несвідомими». Хіба зло буває несвідомим?

— Завжди. Іншим воно бути не може. В цьому сенсі, та й у всіх інших, воно подібне до святості й геніальності. Певного мірою зло є захватом чи то екстазом душі, трансцендентальним зусиллям вийти за звичні межі. Тож, подолавши їх, воно також перевершує розуміння, вміння бачити те, що постає перед ним. Людина може бути безмежно лиховісною, але навіть не підозрювати цього. Але скажу вам так: зло у своєму прямому та істинному значенні цього слова трапляється дуже нечасто, і, гадаю, його стає все менше й менше.

— Я намагаюсь якось вкласти все це у своїй голові, — мовив Коттрейв. — З того, що ви кажете, я зрозумів, що істинне зло загалом відмінне від того, що ми звикли називати злом?

— Так. Поза сумнівом, між цими двома поняттями проглядається певна аналогія, а саме така, що дозволяє нам цілком небезпідставно вживати фрази на кшталт «підніжжя гори» чи «ніжка стола». Хоч іноді ці два поняття послуговуються, так би мовити, однією мовою. Неотесаний шахтар чи робітник-металург, неосвічена, недорозвинена «людина-тигр», перебравши свою звичну дозу, приходить додому і до смерті забиває свою нерозумну дружину, яка тільки те й робить, що його дратує. Він — убивця. І Жиль де Ре був убивцею. Але хіба ви не бачите тієї прірви, що пролягла між цими двома? І в тому, і в тому випадку вживається те саме слово, але значення тут докорінно різні. Їх плутають, як «Хобсон Джобсон» із арабським «Ya Hassan Ya Hussain», чи як Джагернаут і аргонавт, між якими начебто є якийсь етимологічний зв'язок. І, поза сумнівом, така ж слабка схожість чи аналогія існує між усіма «соціальними» грішками та справжніми духовними гріхами, причому в деяких випадках перші гріхи можуть бути «наставниками» других, виводячи їх з тіні в реальність. Якщо ви, бодай побіжно, знайомі з теологією, то зрозумієте важливість цього всього.

— На жаль, — відповів Котгрейв, — я не надто багато часу присвячував теології. Насправді, я часто запитував себе, чому теологи присвоїли своїй улюбленій науці титул «Наука всіх наук», бо ті «богословські» книжки, які я брав до рук, розповідали або про приховане та очевидне святенництво, або про царів Ізраїля та Юдеї. Але мені цілком байдуже до тих царів.

Абмроуз широко усміхнувся.

— Нам не варто заглиблюватися в богословські теми, — сказав він. — Мені здається, ви належите до запеклих диспутантів. Утім, «царі», на мою думку, мають такий самий стосунок до теології, як цвяхи в чоботах жорстокого робітника-металурга до зла.

— Тоді, повертаючись до нашої основної теми: ви вважаєте гріх чимось езотеричним та окультним?

— Так. Це настільки ж інфернальне диво, наскільки святість — божественна. Вряди-годи гріх підноситься до такого рівня, що ми абсолютно неспроможні сприйняти його існування, як звук найбільших труб органа — настільки низький, що ми його не чуємо. Часом гріх може довести людину до божевільні чи спричинитися до ще дивніших наслідків. Та ви в жодному разі не повинні плутати його зі звичайними соціальними злодіяннями. Пригадуєте, як Апостол, говорячи про «інший світ», проводить грань між «благодійними» діяннями і власне самою благодійністю? Людина може віддати всі свої пожитки бідному, але при тому не бути милосердною. Тож пам'ятайте, хтось, може, ніколи не ступав на злочинну стежку, та попри це однаково є грішником.

— Хід ваших думок вражає, — мовив Котґрейв. — Правду кажучи, він мені подобається, і, гадаю, з усього вами сказаного можна зробити висновок, що істинний грішник, цілком імовірно, в очах інших може постати невинною людиною?

— Безумовно, тому що істинне зло не має жодного стосунку до соціального життя чи соціальних законів, а навіть якщо й має — то лише випадково і ненароком. Гріх — це самотній предмет пристрасті душі, чи то пак предмет пристрасті самотньої душі — як вам більше до вподоби. Якщо ми раптом його зрозуміємо і сповна осягнемо його значущість, тоді він направду наповнить нас побожним страхом і трепетом. Але ця емоція значно відрізняється від страху та огиди, які ми відчуваємо до простого злочинця, адже в такому випадку наші почуття здебільшого або цілком засновані на турботі про власні життя та гаманці. Ми ненавидимо вбивцю, бо не хочемо, щоб він занапастив життя ні нам, ні людям, яких ми любимо. З іншого боку, ми поважаємо святих, але не «любимо» їх так, як своїх друзів. Спробуйте переконати себе в тому, що вам «до душі» товариство святого Павла. Чи, може, ви думаєте, що ми з вами знайшли б спільну мову із сером Ґалахадом[79]?

З грішниками все так само,