Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мені це ніяк не вкладається в голові, — сказав він, — ваші парадокси просто неймовірні. Людина може бути великим грішником, не вчинивши при цьому нічого гріховного! Це ж якась нісенітниця!
— Ви дуже помиляєтеся, — мовив Емброуз. — Я ніколи не захоплювався парадоксами. Якби ж то! Я всього лиш кажу, що людина з вишуканим смаком насолоджуватиметься «Романе-Конті», в житті не скуштувавши кислого елю. От і все. Хоча це більше скидається на трюїзм, ніж на парадокс, чи не так? Вас здивували мої слова, тому що ви не зовсім усвідомлюєте, що таке гріх. Так, звісно, існує певний зв'язок між Гріхом з великої літери та діями, на які зазвичай навішують ярлик гріховності: вбивство, крадіжка, зрада й таке інше. Між ними такий самий зв'язок, як між абеткою та красним письменством. Однак я вважаю, що таке хибне уявлення — а воно загальне — значною мірою виникає тому, що ми дивимося на все через призму соціуму. Ми вважаємо, що людина, яка чинить зло нам і нашим сусідам, дуже лиха. Так і є — з соціального погляду. Та невже ви не усвідомлюєте, що Зло насправді існує саме по собі, воно — предмет пристрасті одинокої, самотньої душі? Насправді, звичайний вбивця — якщо його розглядати виключно як вбивцю — жодним чином не є грішником в істинному сенсі цього слова. Він — всього лиш дикий звір, якого ми повинні позбутися, щоб порятувати свою шию від леза його ножа. Я радше поставлю його в один ряд із тиграми, ніж із грішниками.
— Звучить доволі дивно.
— Я так не думаю. Вбивцю до злочину підштовхують не добрі особистісні якості, а погані. В нього немає того, що мають його жертви. На моє глибоке переконання, зло цілком позитивне явище, лише навиворіт. Повірте, гріх в істинному значенні цього слова трапляється вкрай рідко. Ймовірно, що справжніх грішників набагато менше, ніж святих. Так, ваші погляди чудово узгоджуються з прагматичними, соціальними цілями. Природно, ми схильні вважати, що людина, яка нам дуже неприємна, є, скоріш за все, великим грішником! Дуже неприємно, коли нас пограбують, тож ми й називаємо злодія великим грішником. Насправді ж, він усього лише недорозвинений. Звісно, він не святий, але цілком може бути — і зазвичай є — набагато кращою людиною за тисячі тих святенників, хто не порушили у своєму житті жодної заповіді. Безперечно, я визнаю, що для нас він є джерелом небезпеки, і ми справедливо вчинимо, запроторивши його до в'язниці, якщо схопимо. Втім, між його асоціальними діями, які нам дошкуляють, та справжнім Злом дуже слабкий зв'язок.
Надворі почало сутеніти. Товариш Котґрейва, який привів його сюди, ймовірно, вже не раз чув міркування Емброуза, бо під час його монологів лише ввічливо та з деяким відтінком поблажливості усміхався, але в очах Котґрейва його «божевільний» почав перетворюватися на мудреця.
— Знаєте, — мовив він, — мене страшенно зацікавили ваші думки. То ви вважаєте, що ми насправді не розуміємо істинної природи зла?
— Ні, гадаю, що не розуміємо. Ми переоцінюємо і водночас недооцінюємо його. Ми спостерігаємо численні порушення наших, так би мовити, соціальних «правил» — вкрай важливих та дуже правильних положень, що унормовують існування людського суспільства, — і жахаємося з того, що довкола панує стільки «гріха» чи «зла». Але це все справжня нісенітниця. Візьміть, до прикладу, крадіжку. У вас взагалі виникає жах від думки про Робіна Гуда, гірських шотландських розбійників сімнадцятого сторіччя чи сучасних рекламних агентів? Та з іншого боку, ми недооцінюємо зло. Ми вважаємо «гріхом» зазіхання на наші кишені (і наших жінок) і зовсім забули, яким жахливим насправді є істинний гріх.
— А що таке істинний гріх? — запитав Копрейв.
— Гадаю, на ваше запитання варто відповісти запитанням. Скажіть-но мені, будь ласка, як би ви почувалися, якби ваші кіт чи собака почали з вами розмовляти і сперечатися, достоту як люди? Вас би охопив жах, я певний цього. А якби троянди у вашому саду стали наспівувати вигадливу мелодію, ви б позбулися здорового глузду. Або уявіть, що жорства на дорозі починає розбухати і рости у вас на очах. А що було б, якби рінь, яку ви бачили вночі, вранці розпустилася кам'яним цвітом? Ці приклади можуть дати вам уявлення про справжній гріх.
— Послухайте, — заговорив третій з присутніх чоловіків, що дотепер сидів тихо, — ви двоє, схоже, не на жарт завелися. Та мені час додому. Я вже й так спізнився на свій потяг, тож мені доведеться йти пішки.
Емброуз та Котґрейв ще комфортніше влаштувалися у своїх кріслах, готуючись до довгої дискусії, після того як третій співрозмовник вийшов надвір у ранкову імлу, розбавлену блідим світлом ліхтарів.
— Ви мене вражаєте, — мовив Котґрейв. — Я про це ніколи не думав. Якщо це справді так, тоді все перевертається догори ногами. Тоді суть гріха насправді полягає в тому, щоб...
— ...захопити небеса штурмом, як мені здається, — закінчив думку Емброуз. — На моє переконання, гріх — це всього лише спроба забороненим шляхом проникнути в інше, вище царство. Тож ви можете зрозуміти, чому це таке рідкісне явище. Насправді не так уже й багато тих, що хоче всіма правдами чи неправдами проникнути в інші, вищі чи нижчі царства. Більшість людей цілком задоволені своїм життям. Саме тому так мало святих, а грішників (у справжньому сенсі цього слова) іще менше, та й геніїв, що іноді переймають вдачу і тих, і тих, зовсім обмаль. Словом, важче, мабуть, бути великим грішником, ніж великим святим.
— Тобто у гріхові є щось глибоко неприродне? Ви це маєте на увазі?
— Саме так. Святість вимагає таких самих, чи майже таких самих, величезних зусиль. Однак до святості вели шляхи, якими люди колись ходили. Потрібно постаратися, щоб повернути собі блаженство, яким воно було до первородного гріха. Але гріх також потребує зусиль, щоб отримати насолоду і знання, що належать лише янголам, і, докладаючи цих зусиль, людина обертається на демона. Я вам казав, що простий вбивця — це ще не грішник, і це правда, однак іноді грішник є вбивцею. До прикладу, Жиль де Ре[76]. Тож ви бачите, що добро і зло невластиві людині, якою вона є тепер — людині соціуму, цивілізованій істоті, — причому зло ще більш непритаманне людині, ніж добро. Святий прагне повернути дар, який він загубив. Грішник намагається присвоїти те, що йому ніколи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.