Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

«Вони знайшли лабораторію Домініка! Чи значить це, що вони знайшли й мою?! Ні, не схоже. У цьому разі я б вже про це знав. Чи може не знав? Та ні, знав би, мій шпигун із таємної канцелярії ще ніколи мене не підводив. Усе ж таки, не дарма я плачу йому такі шалені гроші»!

«Ні, – ухвалив він остаточне рішення, – мою лабораторію не знайшли. По-перше, навіть, якби нишпорки таємної канцелярії знали, що шукають… А вони, я певен, не знали. Вони б до моєї лабораторії просто не дійшли б тому, що я натикав там стільки заклинань, які заморочують голову й збивають зі шляху, що в них не було б жодного шансу опинитися поряд з оранжереєю. Навіть якщо з ними були б маги з високою опірністю по відношенню к мороку, там стільки поворотів, що рано чи пізно вони усе одно звернули б  у якійсь з коридорів, що не веде до оранжереї. На той же ж випадок, якщо не звернуть, у мене у запасі те, що усі повороти, що ведуть до оранжереї, прикриті пологом відводу очей. Звичайно ж Ніколаса не збили б зі шляху ні мороки, ні відвід очей, але на цей рахунок він був спокійний: увесь той час, поки дізнавачі таємної канцелярії нишпорили по замку, молодший брат був у нього на очах».

 «Що ж до «по-друге», – в котрий раз нагадав він собі, – то, якби оранжерею вже б знайшли – я б про це вже знав»!

Те, що його лабораторію не знайшли було, звичайно ж, ​​гарною новиною. Проте об руку з цією гарною новиною йшла й погана: поки по потайних ходах поряд з його оранжереєю нишпорять дізнавачі таємної канцелярії – йому туди ходу не було.

Як  же не вчасно! У замку повно потенційних жертв, щоб остаточно втопити його братика у їхній крові, а він не може його вирубити!

– Що ж… іншого вибору немає… доведеться скористатися старою лабораторією… – задумливо промовив він, зайнятий думками про те, де б йому розжитися джерелом енергії для того, щоб організувати психічну атаку.

Йому потрібне було сильне джерело. І крім того, обов’язково глибоко-емоційно прив’язане до його ненависного молодшого брата.

Котру ж із двох вибрати? Настирливу принцесу чи жінку, за кохання якої, він свого часу готовий був віддати усе. Навіть життя. Він і зараз бажав її так само пристрасно, але тепер він ненавидів її за це. Не менш він ненавидив її і за те, що вона ним знехтувала.

Раптом двері, що вели до його кабінету, відчинилися, і Квентін побачив свою дружину Корнелію, одягнену в напівпрозору шовкову нічну сорочку, яка облягала тіло.

Це її вбрання покликане було не стільки приховувати, скільки продемонструвати красу її тіла. Квентін задумливо глянув на дружину, яка дісталася йому, як втішний приз. Колись, те, що він відбив дівчину у Ніколаса, змушувало його посміхатися. Але не тепер. Тепер, щоразу, дивлячись на свою дружину, він усе частіше замислювався над тим, а чи не став і він для неї не більше, ніж втішним призом. Інакше б з чого вона так сильно ненавиділа його брата?

«А вона б теж могла б стати непоганим джерелом... Її ненависть до Ніколаса досить сильна...»

Впевнена, що справила на чоловіка незабутнє враження, Корнелія самовдоволено посміхнулася:

– Знову не у настрої, любий? Ходімо у ліжко, любий, я допоможу тобі його підняти… І настрій теж, – лукаво додала вона, посміхнувшись.

Продовжуючи розмірковувати над дилемою, котру вже не з двох, а з трьох використати як джерело, Квентін задумливо посміхнувся й запитав:

– Корнеліє, ти кохаєш мене?

– Звичайно ж, милий. Саме через те я й прийшла до тебе, щоб це тобі це довести! – заклично всміхнулася вона.

– Це дуже доречно, кохана, дуже доречно й своєчасно, – посміхнувся Квентін й зробив крок до дружини, яка була впевнена, що знає, чому саме він усміхається.

У цей самий час, його старший брат Жордан, стомлений гарячою любовною сутичкою, вже лежав, розтягнувшись на спині, у ліжку. Його дружина Лукреція затишно влаштувалась поруч із ним, поклавши голову йому на груди.

– Жо-орді... – протягла вона млосно.

– Гу-ум-м?.. – відгукнувся він, продовжуючи ліниво перебирати шовковисте волосся дружини.

– Мене турбує, що Корвін ще занадто малий… Йому лише десять. І, що, навіть якщо Предвічне полум’я, вибере його, нам усе одно не уникнути міжусобиці... Твої брати... Мені, здається, що цього разу вони вже ні перед чим не зупиняться. На боці Домініка армія, хримтурські артефакти та чаклунство Квентіна. А Корвін ще зовсім дитина…

– Я знаю, люба. І згоден з тобою, що час, щоб позбутися Ніколаса дуже невідповідний, але він убивця. Причому дуже й дуже розумний вбивця. Настільки розумний, що зумів задурити голову не лише цій закоханій у нього з дитинства дурепі, а й імперському дізнавачу. Тому ми не можемо більше чекати.

– Але ж, Жорді, якщо Домінік підніме проти тебе військо, не буде кому охороняти кордони, і через це помруть тисячі людей, підданих нам людей…

– На жаль так, помруть, – байдуже погодився Жордан. – Проте, з іншого боку, разом із ними помруть також і усі ті, хто проти мене. Що тільки на краще! Бо інакше ми не змогли б спокійно спати! Наші вороги нам би цього не дозволили! Так, це жорстоко. Але, повір мені, люба, порівняно з тим, що чекає на нас, якщо Ніколас залишиться при владі, смерть кількох тисяч наших підданих – це не така вже й велика ціна. – Тим паче, що вони плодяться, швидше аніж кролики. Отже не турбуйся, кохана, я усе прорахував. У мене достатньо грошей, високопоставлених друзів та найманців, щоб забезпечити нам перемогу.