Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Тепер буде ще веселіше. — Мелана загадково посміхнулася. — Дівчат прибуде більше десяти. Дехто з них дійсно вовчиці. Дві, наскільки я знаю, безприданниці з гарним родоводом і такою зовнішністю, що одна знаменита сваха взялася вдало їх видати заміж і навіть не посоромилася напроситися на аудієнцію до імператора і переконати його, що це буде весело. Якщо видасть, вона вважатиметься найкращою свахою імперії. А розважатись наш імператор любить.

— А решта?

— Не знаю, в останньому листі моя помічниця тільки про цих красунь писала і вовчиць. Але, напевно, за цей час з'явився ще хтось. Незабаром день народження імператриці Кадії, буде великий бал. Перед ним будуть ігри, полювання, традиційне збирання яблук, підготовка до балу. Саме час для наречених. І наш добрий імператор бере найуспішніших із них під своє крильце, — розповіла Мелана, мрійливо усміхаючись.

— Це я вдало знайшлася, — пробурмотіла Ліїн.

— Дуже вдало. І Агаєр тебе бачив, а він балакучіший за Каяра і описати можливу вовчицю зможе всім охочим. Тому кого-кого, а тебе спадкоємицею вважати не будуть. Зможеш поспостерігати за грою у пошук спадкоємиці збоку. Ставку зробиш.

— На те, хто мене спіймає?

— На те, кого ловитимуть. Впевнена, що одну зі свахових безприданниць. Чутки про красу твоєї мами й до столиці дійшли. Так що ти повинна бути найкрасивішою з пташок імператора. Веселися, Ліїн.

— Буду, доки заміж не вийду, — пообіцяла дівчина. — Знаєш, Мелана, я починаю думати, що заміж треба виходити за того, кого імператору не шкода. А там викину чоловіка випадково з найвищої вежі та заживу щасливою вдовою. І більше заміж не піду. Ще й коханця заведу страшного та сильного мага, щоб кандидатів у чоловіки розлякував.

— Які цікаві плани, — захопилася Мелана. — А якщо чоловік сподобається?

— Це навряд, — уперто сказала Ліїн.

До столиці їй знову дуже не хотілося.

І пташкою бути не хотілося. Гарних пташок садять у клітки і накривають темними хустками, щоб не співали, коли не треба.

Дуже захотілося стати однією з тих легендарних красунь, які могли змусити будь-якого чоловіка робити те, що їм було потрібно. Тоді можна було б підійти до Змія зі спини, обійняти його, притиснутися всім тілом, покласти підборіддя на плече і лагідно-лагідно, млосним голоском, попросити розвернути баркентину і відпливти далеко-далеко. І він би погодився.

Але, на жаль, вона зовсім не фатальна красуня.

А може, й на щастя.

Змій гарний такий, як він є. А зрадивши себе заради якоїсь красуні, він перестане бути таким. Чомусь Ліїн так здавалося.