read-books.club » Сучасна проза » Дона Флор та двоє її чоловіків 📚 - Українською

Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

242
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дона Флор та двоє її чоловіків" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 97 98 99 ... 161
Перейти на сторінку:
так, як це собі намалювала дона Флор; як же вона розгубилася від скупих, мовчазних, майже суворих обіймів її нового чоловіка. Вона допіру розігріла своє жадання, як уже відчула його переможне вдоволення на своєму мереживі. Ця невідповідність очікувань і реальності так засмутила дону Флор, аж їй здалося, наче це кінець світу; вона насилу стримувала сльози.

Ця недолуга спроба дала змогу доні Флор оцінити весь спектр бажань, усю гаму почуттів і тендітну делікатність її чоловіка.

Як ми вже знаємо, доктор Теодоро ніколи досі не був одружений і не мав особливого досвіду в інтимному спілкуванні з жінками, тож де йому знати, як фліртувати чи зваблювати; він цілком щиро вважав, що надмірна пристрасть може образити дружину. Навіть Отавіана, яка була для нього єдиними відчиненими до задоволення дверима, криницею, з якої щотижня він черпав свою чоловічу снагу, навіть вона ніколи не викликала того трепетного відчуття, тієї сердечної млості, а так собі — ідеальні умови для вдоволення моногамних природних потреб доктора.

До того ж, згідно зі своїми релігійними принципами та постулатами катехізису, фармацевт був переконаний, що дружина — це чутлива тендітна квітка, зіткана з цноти і невинності, достойна щонайбільшої поваги та обережності, а за всі оці плотські втіхи та безсоромне вдоволення насолод потрібно заплатити повії. От із ними — інша річ: платиш за послуги і можеш відпускати гальма своєї хтивості, не ображаючи її та не зазіхаючи на її гідність, адже повії, мов спустошена земля, не приймають зерен порядності. З повіями так, але ж не з дружиною, створеною для чистого, красивого та достойного кохання й відповідних любощів, бо то — мати твоїх майбутніх дітей.

Попри те, що він дотримався всіх цих застарілих та непорушних догм, не зважаючи на море стриманості й тактовності, доктор помітив, що дона Флор не дістала бажаної насолоди, а й далі була якась напружена.

Як ми вже згадували раніше, під час своїх щотижневих візитів до Отавіани доктор неодноразово вдавався до повторних насолод. Тому він залюбки вдруге припав і до дони Флор, тут, на величезному ліжку, що так ніжно пахло лавандою, в їхню шлюбну ніч у домі Піментів — і варто сказати, що вдруге він узявся до справи з подвійним завзяттям, уже не просто виконуючи обов’язок, а щасливий від цієї можливості вийти на біс. Цього разу він був гранично уважний і турботливий, щоб довести свою законну дружину до такого жаданого піку насолоди. І йому це вдалося. Вдалося, попри те, що майже не знав усіх цих хистких тонкощів, адже йому завжди було байдуже, чи задоволена була Отавіана чи якась інша повія, яка траплялась на його шляху, адже він звертався до них і платив винятково за своє власне задоволення.

Йому поталанило відчути ту зростаючу насолоду дружини, завдяки чому доктору Теодоро відкрились нові приголомшливі барви любощів; такого він ще ніколи не відчував, навіть коли виконував забаганку Тавіньї, вдаючись до легкої розпусти, яку чоловіки дозволяють собі час до часу з гріховодницями, але, звісно ж, не з дружиною. З дружиною інакше, для неї — все найкраще: любов як висока первинна матерія, потяг, оповитий таємницею, а вкрадливі любощі сповнені принишклої неторканої чистоти. «Але ж і якою втіхою!» — подумав доктор Теодоро, коли дона Флор, вдячно зітхнувши, промовила його ім’я:

— Мій коханий Теодоро…

Він простягнув руку, щоб обійняти її і вони нарешті злилися в довгожданому єднальному, глибокому поцілунку. У повітрі витала приємна втома, вдоволені подихи та свіжа прохолода, адже простирадло самотньо лежало біля ліжка, даючи змогу подружжю поніжитись у власній неприкритій голизні: дона Флор, замріяна після любощів, зі своєю розкішницею напоказ (це справжній скарб!, констатував доктор Теодоро, кинувши вкрадливий, сором’язливий погляд на її наготу).

Удячний і такий щасливий, він палко цілував розпашіле обличчя коханої; дбайливо прикрив її обм’якле тіло ковдрою, а потім нарешті від щирого серця прошепотів:

— Наш медовий місяць триватиме завжди… Я буду вірний тобі все життя, люба, ніколи і не гляну на іншу жінку й щиро кохатиму лише тебе, аж доки смерть не розлучить нас.

— Амінь! — прокумкали у відповідь жаби на залитому місячним сяйвом болоті.

— Я теж, на віки вічні, — палко прошепотіла дона Флор, переконана у своїх словах, задоволена і вільна від недавніх оков, одначе не втомлена, навпаки, готова знову і знову поринати в солодкий світ насолод, якщо б, звісно, він був не проти.

Однак доктор Теодоро тільки натягнув на себе ковдру і мовив:

— Цікаво… Коли дона Філо нещодавно пропонувала нам поїсти, я геть не був голодний. А зараз, мабуть, поласував би якимось тістечком чи ще чимось…

— Якщо хочеш, я піду щось принесу. Там було стільки солодощів і фруктів… Я хутко…

— Ні в якому разі… І не думай…

Доктор Теодоро раптом зрозумів, що він не голодний, просто в ньому озвалася давня звичка перехопити щось смачненьке, перш ніж іти від Тавіньї. Але переносити на подружній побут звички, набуті з повією?! Та боронь Боже! Ніжним (і цнотливим) поцілунком він попрощався з доною Флор:

— На добраніч, люба, ти, вочевидь, страшенно стомилася, це був такий виснажливий день…

Він мало не бовкнув: «така виснажлива ніч…», — але побоявся образити дружину недоречним гумором, тому зручно влігся і заснув, як після маку.

Але далеко не відразу вдалося заснути доні Флор. Відверто кажучи, вона сподівалась, що вони не зімкнуть очей до світанку, сповна насолоджуючись одне одним… Та поруч із нею хропів обважнілий доктор Теодоро, і як же личило це хропіння такому благородному, сильному і красивому чоловікові, її законному чоловікові.

Вона легесенько, щоб не розбудити, пестила його широкі плечі, торкалася умиротвореного обличчя. Їй так кортіло пригорнутися до нього, заснути в його обіймах… Але не наважилась. Усі чоловіки різні, немає однакових — так любили казати її учениці, а надто премудра Марія Антонія:

— У ліжку кожен чоловік по-своєму унікальний: у кожного своя манера поведінки, свої вподобання та бажання. Одні просто майстри своєї справи, інші в цьому геть нічого не петрають. Але якщо жінка вміє правильно ним скористатися — цнотливий він чи брутальний, грубий чи делікатний, — вона завжди дістане задоволення, байдуже з ким…

Так і в неї: новий чоловік — повна протилежність попередньому. Доктор Теодоро — сама тактовність, скільки в ньому розуміння, уваги! І вона будь-що повинна пристосуватися до його характеру та бажань, повністю довіритись і розчинитись у ньому.

З Гульвісою ж було набагато важче і все ж їй вдалося. Тож невже їй зараз не поталанить? У них обох є все необхідне для гідного і щасливого життя. І не лише тому, що всі навколо так казали: дона Флор сама була в цьому впевнена.

Крізь зачинені віконниці проникав п’янкий

1 ... 97 98 99 ... 161
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дона Флор та двоє її чоловіків"