Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

аромат нічного саду. Там, за стінами їхньої спальні, тихенько дрімає затока, завмер вітер і вляглися буревії, все навколо дихало плинною безтурботністю. Попереду спокійне врівноважене життя, забезпечене, без страхів і прикрощів, без страждань та принижень. Нарешті після стількох змарнованих років дона Флор дізнається, яке на смак оте щастя.

— Теодоро… — прошепотіла вона, сповнена радісної віри в майбутнє. — Усе буде добре, дуже і дуже добре…

Її слова підхопив гамірний хор жаб:

— Амінь! Амінь!

— А ніч сяяла зорями та ліхтарями вітрильників.

2

УСІ ЗАВЖДИ ЗНАЛИ ДОНУ ФЛОР ЯК БЕЗДОГАННУ ГОСПОДИНЮ, БЕРЕГИНЮ ДОМАШНЬОГО ВОГНИЩА, акуратну, пунктуальну та винятково дбайливу жінку. А яка віддана була вона викладачка: вміло тримала все під контролем і їй було цілком достатньо допомоги своєї ледачої покоївки і маленької Марилди, яка успішно переймала її вміння чудово готувати. На неї ніколи не скаржилися учениці, а заняття були пізнавальні та спокійні, якщо, звісно ж, не брати до уваги кількох інцидентів, що сталися ще за першого чоловіка. А йому, як ми вже знаємо, було байдуже до розкладу, процесу та й взагалі до її роботи, тому часто своїми витівками він завдавав дружині чимало прикрощів, не кажучи вже про головний біль.

Ох! Насправді дона Флор і гадки не мала про правила та методики, їй було ще дуже далеко до ідеального порядку в домі, у школі та в житті загалом. Варто було з’явитися докторові Теодоро, як вона зрозуміла, що в неї скрізь панує хаос і анархія, що вона недостатньо уваги приділяє господарству і часто порається через пень-колоду, без будь-якої системи та закономірності.

Але доктор Теодоро і словом не обмовився про якийсь безлад, та і своїх правил начебто не вводив. Як людина стримана і вихована, він не звик нав’язувати своєї думки, одначе поступово, без сварок і зайвого шуму, домагався свого, розуміючи, що силуваним конем не наїздишся.

Бачили б ви їхній дім за півтора місяця! Та й дона Флор, ніде правди діти, змінювалася на очах, щосили намагалася підлаштуватися до звичок і характеру свого чоловіка, господаря її дому, якнайкраще призвичаїтися до його життєвих поглядів. Та якщо Флор змінювалася зсередини, що майже не було помітно ззовні, то зміни у їхньому подружньому кубельці неможливо було не зауважити.

Почав сеу Теодоро з покоївки. Коли дона Флор овдовіла, сусідки переконали її найняти прислугу, бо ж: «Хто таке бачив, щоб молода і порядна вдова зосталася вдома сама, безборонна та незахищена від усіляких шахраїв і волоцюг, яких зараз хоч греблю гати?» Але з покоївкою їй не дуже пощастило. За рекомендацією дони Жасі дона Флор погодилася взяти Софію, на вигляд простакувате дівча, а насправді доволі хитра бестія. Працювала вона знехотя, до обов’язків ставилася недбало, знаючи, що ніхто її не покарає, бо дона Флор не звільнить служницю, яку порекомендувала їй подруга. Звісно ж, дона Флор була вкрай незадоволена цією ледащицею та все ж заплющувала на все те очі, бо попри всю недолугість, Софія мала добре серце.

На п’ятий день після їхнього медового місяця у Паріпе дона Флор поїхала в Ріо-Вермельйо доглянути тітку Літу, яка саме страждала від загострення астми. Увечері до них приєднався доктор Теодоро, щоб провідати хвору і забрати дружину. Але тітка Літа ще не оклигала після нападу, крім того, це була п’ятниця (а по суботах школа не працювала), тож дона Флор вирішила побути у стареньких іще. Вона повернулася лише в неділю ввечері, коли тітці покращало і вона знову могла поратись у саду.

За три дні відсутності дони Флор дім змінився до непізнаваності й видавався зовсім іншим. Замість Софії, неохайної мулатки з дурнуватим виразом обличчя, з’явилася Мадалена, немолода, але міцна і дуже чепуриста жіночка. Якби не її смаглявість і кучеряве волосся, можна було б подумати, що це докторова родичка: така ж висока, енергійна, ввічлива та працьовита.

Доктор Теодоро спокійно, але твердо пояснив дружині, що був змушений звільнити Софію, оскільки вона не тільки погано виконувала свої обов’язки, а й дозволяла собі не слухатися його: корчила гримаси і грубіянила, коли він звелів їй зробити генеральне прибирання. Він не порадився з доною Флор, не бажаючи турбувати її через такі дрібниці, тим більше, що вона була заклопотана, доглядаючи хвору тітку. А такі справи слід залагоджувати негайно, бо він не мав жодного бажання терпіти таке нечуване зухвальство від прислуги. У відповідь на його прохання підмести та нахаба грюкнула дверима ще й обізвала його «доктор Пурген».

Дона Флор засмутилася: їй ніколи і на думку не спадало прогнати Софію, незважаючи на її неохайність та безцеремонність:

— Бідолашна…

Їй було шкода дівчину, а до того ж вона не знала, як тепер дивитися в очі доні Жасі, а з іншого боку — доктор Теодоро мав цілковиту рацію. Чи може господар дому, всіма шанована людина з бездоганною репутацією мовчки терпіти вибрики прислуги, якій вона, дона Флор, через свою доброту дозволяла так поводитися в їхньому домі.

— Бідолашна? — здивувався доктор Теодоро. — Звичайнісінька нахаба, не варта і краплини твоєї уваги та доброти, люба… Іноді, Флор, роблячи людям добро, сам пошиваєшся в дурні…

Стосовно ж дони Жасі, то це вона має вибачатися, що порадила негідницю, яка не лише зловживала довірою господині, але ще й глузувала з господаря.

Дона Флор зрозуміла, що чоловік не мав жодного бажання обговорювати з нею те, що сталося, а просто поставив її перед фактом. У домі нарешті з’явився справжній чоловік і господар, подумала вона і всміхнулася. «Мій чоловік, мій господар». І його правда, вона теж не дозволила б виявляти неповагу до свого чоловіка. «Доктор Пурген», подумати лишень, яка нечувана зухвалість!

Ситуація не потребувала обговорення ще й тому, що нова покоївка була просто неймовірною знахідкою. Хоча це й не дивно, доктор Теодоро найняв її не за усною порадою котроїсь сусідки, а вимагав надати хороші письмові рекомендації, достовірність яких перевірив, зателефонувавши потім попереднім наймачам. Оце так ефективність, оце так порядок.

Присутність в домі покоївки була помітна не лише з бездоганної чистоти, а й з кожної дрібниці: абсолютно все було на своїх місцях, а не так, як раніше, коли дона Флор ламала голову, де знайти ту чи ту потрібну річ:

— Марилдо, люба, ти не бачила мою кулінарну книгу? Софія не пам’ятає, куди вона її поклала, мов язиком її злизало, їй Богу…

З руками у борошні, вона не раз гукала:

— Софіє, куди ти поділа віничок для збивання? Господи, у цьому домі ніколи нічого не знайдеш…

Доктор із властивим йому винятковим смаком та компетентністю обрав для всіх речей належне місце і звелів покоївці після закінчення занять та прибирання кухні класти кожну