read-books.club » Сучасна проза » Дона Флор та двоє її чоловіків 📚 - Українською

Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

242
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дона Флор та двоє її чоловіків" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 161
Перейти на сторінку:
і лагідний, цей велет, він випромінював захист і підтримку. Вона простягла йому руку, своєму чоловікові — сильному, благородному, солідному. Саме такого їй і бракувало: справжнього і надійного, схожого на це спокійне, тихе море, без жодних стихій і штормів. Утім, хто його зна? А раптом під цим зоряним серпанком його душі криються справжні незвідані скарби, непередбачувані та неочікувані для неї знахідки, про які вона й гадки не має?

Вони разом зачинили віконниці. Ніч одразу зробилася маленькою і затишною, їхня особиста, кімнатна ніч. «Боже милостивий, що ж далі буде?» — мучилася дона Флор.

Щоб не стояти без діла, вона почала поратись у шафі, впорядковуючи свій та чоловіків одяг. Біля ліжка стояли дві пари капців, на ліжку красувались докторова яскраво-жовта піжама і мереживний пеньюар дони Флор — весільний подарунок, справжній батистовий шедевр, що його дбайливо викроїла її подруга дона Енеїде на знак поновлення їхніх добрих стосунків після історії з нахабним самозванцем доктором Алуїзіо.

От Теодоро, ах!, він справжній доктор із перснем; дона Флор крадькома поглядала на чоловіка, ходячи кімнатою і пораючись у шафі. Вона взяла в руки пеньюар, приклала його до плечей: «Нормальний, не широкий?» — доктор Теодоро кивнув, відчувши, як по спині в нього від самої лише думки про неї в тому пеньюарі сипонуло морозом. «Агов, шановний, обережно, бо єдиний різкий жест чи нерозважливе слово може все безповоротно зіпсувати», — і далі стримував він себе. У цей перший тиждень їхнього медового місяця, тут, у райському закутку Сан-Томе, у домі Піменти треба бути особливо уважним і тактовним. Так, тут море і чудові сади, так, це їхній тиждень блаженства, але важливіше подбати про те, щоб медовий місяць тривав усе їхнє життя.

Як же кортіло вигукнути: «Кохана, наш медовий місяць триватиме все життя», — та він не наважився. Чому ж їм обом так ніяково і страшно? Здавалося, ніби раптом поділася кудись ота близькість, що зародилася між ними під час заручин. Ну от, тепер вони повінчані, чого ж іще треба, адже вони отримали благословення священика і шлюб їхній офіційно зареєстрував суддя. У чому ж тоді річ, адже до весілля вони не раз цілувалися, охоплені взаємною пристрастю. Звідки ж це безглузде збентеження? Чому вони, немов остовпіли, чому душі їхні оніміли, чому, зоставшись на самоті, вони не кинулися в обійми одне одному, законні чоловік і дружина, єдине ціле, яке, втім, досі не злилося воєдино. Він хотів сказати коханій, що їхній медовий місяць триватиме вічно, а натомість, щоб порушити важку мовчанку, лише промимрив:

— Піду у ванну, поки ти перевдягнешся…

І вийшов, чи то пак вибіг, вхопивши піжаму і капці.

Поки у ванній дзюрчала вода, дона Флор гарячково чепурилася перед дзеркалом, напахтилась улюбленими парфуми з легким ароматом геліотропу, які, за словами дони Даґмари, так чудово пасували до її шкіри. На оголене тіло, ледь прикриваючи спрагле лоно, вона накинула чорний мереживний пеньюар. Щоб приховати пожадливі грайливі бісики в очах, вона ледь опустила повіки, і це додало її образу тремтливої цноти. Під легким простирадлом на їхньому подружньому ложі, що так невинно і по-сімейному пахло лавандою, очікувально знемагала оголена краса дони Флор, оздоблена чорним мереживом.

Доктор Теодоро повернувся у жовтій піжамі, в якій видавався ще вищим і жаданішим. «Який же все-таки величний цей велет», — подумала дона Флор. Дбайливо розвісивши свій весільний костюм — штани в смужечку і меланжевий піджак, — він вимкнув кришталеву люстру, залишивши освітлювати кімнату лише мерехтливому вогникові лампадки перед образами.

«Він не побачить мене, коли роздягатиме». Не побачить її стрункого молодого стану, що нічим не поступається тілу незайманки, пружних дівочих грудей, тугого, не зіпсованого вагітністю та пологами живота і кучерявої трояндової розкішниці.

То й що? Милуватиметься нею вже потім, у тьмяному світлі рожевого світанку, коли ранковою зорею забрунькується день. Зараз її бентежило тільки одне: цей молодий, палкий чоловік назавжди належить їй. Лише їй. Відчувши його поруч, дона Флор заплющила очі, а серце її ледь не вистрибнуло з грудей.

Вона собі все чітко уявляла, зрештою, вона ж мала чоловіка, та й до заміжжя, ніде правди діти, потопала в ніжних Гульвісиних обіймах і в буревіях емоцій. Вона до дрібниць уявила, як усе відбуватиметься, бо ті незабутні відчуття навіки врізались у її свідомість, кожна її клітинка пломеніла від самої лише думки про любощі. За якусь мить її новий законний чоловік подолає в собі соромливість вченого мужа, стягне з неї простирадло, тендітне мереживо пеньюара і в міріадах лагідних слів, у тьмяній паволоці їхніх спраглих, зголоднілих вуст, у вмілих дотиках витягне з неї весь сором, аби раз і назавжди втопити її у морі своєї вологої правди. Вона вже відчуває дотик його тіла, її законний чоловік поруч із нею.

О, її завжди треба було завоювати, брати, притуляти, завжди чоловік домінував. А вона лише вигиналася, стидко прикривала руками своє тіло, щоб кожного разу він розплутував вузлуватий клубок її опору, щоб кожною клітинкою сповна відчував її невтоленну жагу. І лише у створенні цих перешкод прокидалася її жіноча сутність, її вміло прихована хіть. Але зараз, після стількох місяців достойної вдовиної самотності (ох! як добре, що цьому настав край), місяців нескінченних безсонних ночей, замішаних на несамовитих снах, в яких вона блукала темними вулицями у пошуках чоловічої плоті, а потім згорала від докорів сумління, — зараз ота її непорушна пелена порядності стала така тендітна, що здавалося, скресне від найменшого поштовху.

Її серце вистрибувало з грудей, повіки млосно стулились, уся її сутність болісно очікувала, як ось зараз її законний чоловік зірве з неї простирадло, пеньюар і накриє своїм велетенським тілом. Вона затямила на все життя, що ніхто не кохається в одязі: вбране в сукню чи навіть прикрите тендітним мереживом тіло, це ж цілковитий абсурд…

Він давно вже мав почати нею милуватися, тож, можливо, це й не абсурд, можливо, зараз усе інакше. Тимчасом він заліз під простирадло і торкнувся до неї руками. Притулив свою голову (яке ж чорне, аж синяве, було його волосся) їй до грудей, а потім лагідно поцілував у щоку, їхні вуста зустрілись і вони злилися в довгоочікуваному, такому жаданому поцілунку.

Натхненна дона Флор вмить відчула, як зникає її сором. Вона завмерла і прислухалася, як чоловікова рука ковзнула по її стану і закралась під мереживо; як же їй кортіло, щоб тілом розлилася лава пристрасті, щоб ота застояна соромливість вищезла з усіх її закутків, щоб він рвучко стягнув з неї те батистове мереживо, щоби вона повністю звільнилася від своїх удовиних оков і віддалась блаженному забуттю. Втім, усе сталося дуже швидко і майже цнотливо. Зовсім не

1 ... 96 97 98 ... 161
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дона Флор та двоє її чоловіків"