Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

повідомляючи їх, що завтра хоче з ними зустрітися. Готельні програші в більярд і карти капітанові Кроулі майже спорожнили гаманець Джорджа, і його треба було поповнити, перше ніж вирушати в дорогу, а він не мав інших способів на це, ніж надібрати капітал у дві тисячі фунтів, який батькові адвокати були уповноважені йому виплатити. В глибині душі він твердо вірив, що батько скоро зласкавиться. Бо який батько міг довго опиратися такому незвичайному синові, як він? Коли ж його минуле і особисті чесноти не вплинуть на батька, то Джордж вирішив так відзначитися в майбутньому поході, щоб старий джентльмен змушений був відразу здатися. А якщо ні? Ну що ж - перед ним відкритий цілий світ. Йому може пощастити в картах, та й дві тисячі фунтів - це ж купа грошей.

Отож він ще раз послав Емілію в кареті до матері з суворим наказом дамам придбати все необхідне для подорожі за кордон такої світської дами, як місіс Осборн, і з carte blanche для них обох. На це вони мали тільки один день, тож можна собі уявити, які вони були заклопотані. Опинившись вдвох у кареті, кваплячись від кравчині до торговця білизною, супроводжувана за поріг послужливими продавцями і ввічливими господарями, місіс Седлі відчула себе майже такою, як була колись, і вперше після нещастя щиро тішилася. Та й самій Емілії зовсім не нудно було ходити по крамницях, торгуватися, оглядати й купувати гарні речі. Який чоловік, навіть коли він філософ, дав би хоч два пенси за жінку, байдужу до таких речей? Отож Емілія, виконуючи чоловіків наказ, мала й сама неабияку втіху й накупила безліч різного вбрання, виявивши, як одностайно запевняли продавці, добрий смак і високу вимогливість.

Що ж до близької війни, то місіс Осборн не дуже її боялася. Бонапарта, звичайно, розіб’ють майже без бою. Із Маргета щодня вирушали судна, повні джентльменів і леді, що пливли до Брюсселя й Гента. Люди їхали не так на війну, як у веселу подорож. Газети глузували з негідного вискочня і пройдисвіта. Хіба ж той жалюгідний корсіканець міг устояти проти європейських армій і генія безсмертного Веллінгтона? Емілія ставилась до Бонапарта в величезною зневагою, бо ж годі й казати, що ця ніжна, несмілива істота переймала погляди тих, хто її оточував, і в своїй відданості була надто скромна, щоб думати самостійно. Одне слово, для неї та для її матері це був чудовий день, і вона з великою втіхою і з великим успіхом відбула цей свій вступ у лондонське світське життя.

Тим часом Джордж, у капелюсі набакир, випроставши плечі, з пихатим, войовничим виглядом, подався на Бедфор-дроу і зайшов до адвокатської контори так, ніби він був володарем усіх блідих клерків, що там працювали. Він велів доповісти містерові Міняйлі, що на нього чекає капітан Осборн, і говорив таким бундючним, зверхнім тоном, ніби цей шпак адвокат, утричі розумніший, у п’ятдесят разів багатший і в сотні разів досвідченіший за нього, був просто жалюгідним підвладним, що мав негайно кинути всі свої справи, щоб догодити капітанові. Він не помітив, як по кімнаті з обличчя на обличчя перебігла зневажлива посмішка - від старшого клерка до його помічників, від помічників до обшарпаних писарів і блідих кур’єрів у надто тісних куртках. Джордж сидів, постукуючи себе паличкою по черевику й думаючи, які вони всі жалюгідні людці. А ті жалюгідні людці знали про його справи геть усе. Вони говорили про них між собою чи з іншими клерками, сидячи ввечері за кухлем пива в шинку. Господи боже, чого тільки не знають адвокати та їхні клерки в Лондоні! Ніщо не сховане від їхньої допитливості, вони безмовно керують нашою столицею.

Може, заходячи до кабінету містера Міняйлі, Джордж сподівався, що того джентльмена уповноважено передати йому якусь звістку про батьків відступ, про його бажання помиритися, може, хотів, щоб адвокат сприйняв його зарозумілість і холодність як ознаку мужності й рішучості. Та хоч би там як, але адвокат зустрів його з такою крижаною байдужістю, що Джорджева бундючна поза втратила будь-який сенс. Коли він зайшов до кімнати містера Міняйлі, той вдав, що йому треба дописати якийсь документ.

- Прошу вас, сідайте, сер,- мовив він,- я через хвилину владнаю вашу невеличку справу. Містере По, принесіть, будь ласка, всі папери! - І він знов узявся до писання.

По приніс папери, шеф вирахував вартість облігацій на дві тисячі фунтів за курсом дня й запитав капітана Осборна, чи він хоче отримати гроші чеком на банк, чи доручить йому придбати на цю суму акції.

- Одного з виконавців духівниці покійної місіс Осборн тепер немає в місті,- байдужим голосом сказав він,- але мій клієнт готовий піти вам назустріч і якнайшвидше владнати цю справу.

- Дайте мені чек,- понуро мовив капітан.- На біса ті шилінги й півпенси! - додав він, коли адвокат почав докладно вираховувати суму чека, і, втішаючи себе надією, що таким великодушним жестом змусить старого дивака почервоніти, вийшов з контори з папірцем у кишені.

- Через два роки цей дженджик сидітиме у в’язниці за борги,- сказав шеф містерові По.

- А старий Осборн не зласкавиться, як ви вважаєте, сер?

- Ви ще, може, спитаєте, чи не зласкавиться кам’яна колона,- відповів містер Міняйлі.

- Він далеко сягне,- мовив клерк.- Одружений тільки тиждень, а я вже бачив, як він ще з кількома офіцерами садив міс Гайфлаєр у карету після вистави.

Тим часом доповіли про наступного клієнта, і Джордж Осборн зник з пам’яті цих шановних джентльменів.

Чек був виданий на контору наших знайомих Галкера та Буллока на Ломбард-стріт, куди Джордж, усе ще думаючи, що залагоджує вигідну справу, і подався, щоб отримати свої гроші. Коли він зайшов до контори, Фредерік Буллок, есквайр, схиливши жовте обличчя над бухгалтерською книгою, давав вказівки мовчазному клеркові, який щось записував у неї. Побачивши капітана, Буллок став ще жовтіший і винувато шмигнув до задньої кімнати. Джордж так жадібно дивився на гроші (він ніколи ще не мав на руках такої суми), що не помітив ані смертельно-блідого обличчя залицяльника своєї сестри, ані його втечі.

Фред Буллок, який тепер щодня обідав на Рассел-сквер, розповів старому Осборнові про візит і поведінку його сина.

- Він зайшов з нахабним виглядом,- мовив Фредерік,- і забрав усе до останнього шилінга. Чи надовго стане тих кількасот фунтів стерлінгів такому марнотратникові, як він?

Осборн