Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Отже… Я знайшов її в п’ятницю. Я заходив до неї щоп’ятниці, аби оглянути будинок до її приїзду. Останнього разу я був там у п’ятницю за тиждень до її смерті. Хоча ні. У п’ятницю ми зі Свеа мали їхати в гості до нашого наймолодшого сина на його сорокаріччя, тож я зайшов у четвер увечері.

— І який вигляд мав будинок? Ти помітив щось особливе?

Патрикові важко було приховати свій ентузіазм.

— Щось особливе?

Ейлерт замислився.

— Ні, усе було, як і завжди. Я обійшов усі кімнати та підвал, але все було гаразд. Звісно, я потім замкнув двері. Вона дала мені запасного ключа.

Патрик відчув, що настав час поставити запитання, яке його сильно тривожило:

— А котел? Він працював? У будинку було тепло?

— Авжеж. Тоді він працював. Напевно, він зламався вже після того, як я пішов. Я не розумію, яке це має значення?

Ейлерт промахнувся люлькою повз рот.

— Чесно кажучи, я сам не знаю, чи це має якесь значення. Але дуже дякую тобі за допомогу. Це нам може знадобитися в розслідуванні.

— Цікаво: чому ти не зателефонував, аби запитати це?

Патрик усміхнувся.

— Можливо, я просто старомодний. Я вважаю, що завжди краще спілкуватися віч-на-віч зі свідками. Інколи мені здається, що я мав народитися сто років тому, ще до всіх сучасних винаходів.

— Це якась маячня, хлопче. Не треба думати, що раніше було краще. Холод, бідність і важка робота з ранку й до ночі — це не те, про що варто мріяти. Я залюбки користуюся всіма перевагами сучасності, як тільки можу. Навіть маю комп’ютер, під’єднаний до інтернету. Не думай, що я старий дідуган.

Він указав люлькою на Патрика.

— Я насправді так і не думаю. А зараз мені вже час бігти.

— Сподіваюся, що зміг тобі допомогти.

— Усе гаразд. Я дізнався, що хотів, а також посмакував чудовими тістечками твоєї дружини.

Ейлерт знехотя фиркнув.

— Так, визнаю: пекти вона вміє.

Опісля Ейлерт замовк, немов згадуючи про всі п’ятдесятирічні обмеження. Свеа, яка стояла під дверима, підслуховуючи, не витримала й зайшла до кімнати.

— То ви вже поговорили про все?

— Так, дякую. Ваш чоловік дуже люб’язний. Дякую за каву та смачні тістечка!

— Будь ласка. Мені приємно, що вони тобі сподобалися. Ейлерте, починай прибирати зі столу, а я проведу констебля до дверей.

Ейлерт слухняно почав прибирати зі столу посуд і блюдця, поки Свеа, не замовкаючи, прямувала перед Патриком до дверей.

— Зачини добре двері потім! Я терпіти не можу протягів.

Патрик полегшено зітхнув, коли за ним зачинилися двері. Яка непосидюча стара. Але його підозри підтвердилися. Тепер він знав достеменно, хто вбив Александру Війкнер.

Погода на похороні Андерса була не такою привітною, як на похороні Алекс. Вітер кусав шкіру, залишаючи на щоках морозні троянди. Патрик одягнувся якомога тепліше, але цього виявилося замало, щоб побороти жахливий мороз. Він тремтів, стоячи біля відкритої могили, у яку повільно опускалася домовина. Сама церемонія минула дуже швидко. Людей прийшло небагато. До церкви дійшло лише кілька осіб, і Патрик сидів на останньому ряду сам. Попереду самотньо сиділа Вера.

Він сумнівався, чи приходити йому на похорон, але в останню мить вирішив, що це найменше, що він може зробити для Андерса. За весь цей час Вера стояла з кам’яним обличчям, але він знав, що від цього її скорбота не стає меншою. Вона лише була людиною, яка не полюбляла показувати свої почуття публічно. Патрик співчував цьому. Певною мірою він захоплювався нею. Вера була сильною жінкою.

Після закінчення похорону всі присутні розійшлися увсебіч. Вера з похнюпленою головою покрокувала стежкою до церкви. Їй в обличчя дув холодний вітер, і вона обмотала голову шарфом. На мить Патрик завагався. Після кількахвилинної внутрішньої боротьби із самим собою, коли між ним та Верою була відстань у метр, він рішуче наздогнав її.

— Чудова церемонія.

Вона гірко посміхнулася.

— Ти добре знаєш, що похорон Андерса був так само жалюгідним, як і більша частина його життя. Але дякую. Мені приємно.

Голос Вери приховував багаторічну втому.

— Я, напевно, насправді маю бути вдячною. Не так багато років тому похорон Андерса не міг би відбутися навіть у звичайній церкві. Його поховали б десь за межами церкви, у місці для самогубців. Досі є багато старших людей, які вважають, що самогубці не потраплять у рай.

Вона на мить замовкла. Патрик дозволив їй виговоритися.

— Мені загрожує якесь покарання за те, що я приховала самогубство Андерса?

— Я можу гарантувати, що тобі нічого за це не буде. Звісно, не треба було так робити, адже за це передбачено покарання, але ти мала деякі підстави так вчинити.

Відвідувачі прямували до будинку Вери, що розташовувався за кількасот метрів від церкви. Патрик усю ніч роздумував про те, як йому підступитися до справи, і придумав дуже успішний хід. Він необережно промовив:

— Найтрагічніше в усій цій історії зі смертю Андерса та Алекс — це смерть дитини.

Вера різко обернулася до Патрика. Вона зупинилася й учепилася в рукав його куртки.

— Яка дитина? Про що ти?

Патрик був вдячний за те, що ця інформація залишалася для багатьох таємницею.

— Дитина Алекс. Коли Алекс убили, вона була при надії. На третьому місяці.

— Її чоловік…

Вера тремтіла, але Патрик холодно промовив:

— Її чоловік тут ні до чого. У них уже кілька років нічого не було. Батьком дитини був той, з ким вона зустрічалася тут, у Ф’єлльбацці.

Вера так сильно вчепилася в куртку Патрика, що кісточки на її пальцях побіліли.

— О Боже, о Боже…

— Авжеж, це сумно. Убити ненароджену дитину. За висновками експертизи, це був хлопчик.

Патрика розривало зсередини, але він змусив себе не казати більше нічого, а просто чекати її реакції.

Вони стояли під великим каштаном за п’ятдесят метрів від будинку Вери. Коли раптом Вера побігла, Патрика охопив шок. Вона, на диво, бігла дуже швидко для свого віку. І лише за кілька секунд Патрик отямився й побіг за нею. Коли він дістався до її будинку, двері були відчинені, і він обережно ввійшов. У коридорі почувся кашель, що долинав із ванної, і невдовзі Патрик зрозумів, що її нудить.

Патрик почувався незатишно: він не міг ось так стояти в коридорі з шапкою в руці та слухати звуки з ванної, тож неспішно роззувся, повісив верхній одяг і зайшов до