Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

скільки потрібно рециклювати відповідними системами повіт­ря й води, пам’ятаючи, який відсоток енергії давав на це «Росинант». Під час своєї нічної-сонної зміни, невгамовно крутячись на амортизаційному кріслі-колисці, коли постійна швидкість однієї третини g втискала її тіло в гель, немовби невидимою рукою давлячи на груди, вона подумки переглядала енергетичну мережу «Росинанта», зіставляючи його логіку з системою цього корабля. Це заняття вона називала медитацією, бо надто небезпечно було б навіть припустити, навіть подумки самій собі, що це ж вона щось планує.

А дрібнички зрештою таки складалися в щось більше. На ящику з інструментами знайшлася зігнута защіпка, отож, кілька хвилин помоцувавшись, можна було її й відірвати, і тоді знаряддя будуть до твоїх послуг. Шестигранником відкрити панель доступу на ліфтовій стінці, розташованій між приміщенням екіпажу й повіт­ряним шлюзом, а там зберігається набір вторинної діагностики для комунікаційного обладнання. Кілька хвилин щоб ніхто не позаважав тобі, й можна, чом ні, послати повідомлення. Але коротке. Коли маєш що — і кому — сказати.

Вона вже перебрала добрий десяток подібних схем. Прослизнути поміж корпусами, внутрішнім і зовнішнім, і захопити ГТЗ. Як використати крадений ручний термінал, аби виготовити копії програмного забезпечення машинерії. Як змусити шлюз відчинитися, вдавшись до обманного використання кодів з медпункту. Переважно то були все фантазії, можливі теоретично, але навряд чи такі, що бодай коли знадобляться. Та кілька таких химер були досить міцні, ба навіть геть не химородні. Одначе всі вони зазнавали поразки від одного-єдиного простого й неуникненного факту: найпершою верствою хоч би якої системи безпеки завжди був фізичний чинник. Хай би вона й вишукала спосіб, скажімо, взяти весь корабель під свій контроль, використовуючи який-небудь магніт і стяжку липучки, нічого доброго з цього задуму не вийшло б, адже неминуче хто-небудь з її наглядачів: Сін, чи Ааман, чи Бастієн — швидше вгатив би кулю їй у потилицю, перш ніж вона зуміла б це утнути.

Тож вона величала це медитацією і рішуче відкидала навалу пітьми. Й іноді — завдяки тому, що поводилася спокійно, не бурхала, тримаючи і розум, і чуття гостро-чутливими — вона уловлювала дещо таке, чим ділилися явно не з нею.

Карал, її сторож на тій зміні, саме розмовляв із жінкою, котру звали Сарта, тоді як Наомі саме шкребла підлогу неподалік. Щоправда, корабель дістався поясанам новенький і чистити там не було особ­ливо чого, але ж то, як-не-як, робота. Тут зі своєї каюти вийшов Патлокрил — той самий патлань, що був переслідував її ще на Церері. Явився він убраний у марсіянський військово-космічний однострій. Наомі зиркнула на нього з-під своєї гривки у той самий момент, коли той угледів Карала з Сартою. Патлатого пойняв такий самий спалах ревнощів, що характеризував людей ще відтоді, як вони тільки злазили з дерев на землю.

— Агей, ви всі-і! — аж занадто протягло загукав Патлокрил. — Ану ж вилупіть на мене баньки свої-і! Чи ж не марсія-анин я? А чи вам повила-азило? Привіт-віт-віт!

Карал хихотнув, а Сарту пересмикнуло. Патлокрил подибав по вузькому коридору підкреслено клишоногим перевальцем. Щоб пропустити його, Наомі притислася до стінки.

— Чи в тебе іншої й роботи немає, як тільки бавитися в ці перевдяги? — спитала Сарта.

— Нема чого на дні розсиджуватися, — відгукнувся Карал. — Чув, ми спершу забираємо полонених. Ліано ганяв секретку на Цереру. Вузьким променем. Хеймчі про полонених.

— А я чув точнішу версію, — квапливо похвалився Патлокрил, і то більш Сарті, ніж Каралові. — Я чув тільки про одного. Про Сакая. Та й того... — він стенув плечима.

— Навіть таке? — не повірила Сарта, передражнивши патланів жест.

Патлокрил аж спалахнув гнівом.

— Та всі ж знають, які справи, — сказав він. — Бува, і покійникам кажуть, що вони житимуть. Карале, ти ж там був. Ендрю й Чучу? Розводяться, як зараз примчить допомога, а тоді — ой, вибачте, шкода як.

— Так помирали вояки, — відказав Карал. Але жало таки вжалило. Це виказали його руки й кутики рота. А тоді, мовби похопившись, зиркнув на Наомі: чи не ловить їхні слова, користаючись їхньою промашкою? А вона мала тільки все той самий порожній та знуджений вираз обличчя і мовби всю свою увагу присвятила ось оцьому шовчику на підлозі й тій своїй кописточці, якою той шовчик саме прочищала. Чи вона й вловила що з того їхнього базікання, на її лиці воно ніяк не відбилось.

Сакай! Новий головний інженер на станції Тайко... Отож, якщо мовилося про того самого чоловіка, це мав бути хтось із Маркових людей. І він піймався, а то б чого ці називали його полоненим? Вона дмухнула вгору, щоб відкинути гривку з очей, пересунулась на нове місце й заходилася коло наступного шва.

— То що, гей назад, до праці? — сказав Патлокрилові Карал.

Патлань пирхнув зневажливо, але таки пішов назад до своєї каюти — чинити, як велено. Карал із Сартою знов залюбки повернулися до своїх шурів-мурів, але те, що урвалося в розпалі, вже ніяк не розвивалося далі. Момент утрачено, й за хвилину в коридорі лишилися тільки Наомі й Карал.

Під час своєї праці, запихаючи краї пластику в шов та вишкрібаючи накопичений там бруд, вона намагалась узгодити щойно добуту інформацію з більшою, вже відомою їй картиною. От Марко сподівався, що вона примчить на Цереру на «Росинанті». Але ж Сакай знав, що цей корабель потребує серйозного ремонту, тож начебто мав передати цю інформацію керівництву?

Досі вона гадала, що Марко хотів заволодіти її кораблем через те, ким і чим вона була. І, можливо, це й було частиною його задуму. А чи насправді він бажав мати власний таємний доступ до корабля, якого вітає і залюбки приймає станція Тайко. А навіщо? Того вона не знала. З його звичаєм уміщувати в який-небудь свій великий план менші, дрібніші плани, він міг виплекати з пів десятка таємних використань «Росинанта» і її особисто. А ще таке питання: чи не загрожує Сакаєві небезпека? Бояться поясани, коли б Фред його не стратив? Або ще щось...

Але, хай там як, вона розжилася на таку інфо, якої не мала досі. Й це, достоту мов ота відігнута защіпка на ящику з інструментами, давала їй більшу, ніж вона мала досі, свободу вибору. Знов спробувала уявити, що на її місці робили б Джим, чи Еймос, чи Алекс. Як би вони сприйняли отакий шматочок інформації, як використали б його? Якась формально-академічна постановка питання, їй-право. Чи ж не відала вона, Наомі Наґата, як тільки вона, Наомі Наґата, вчинить у цьому своєму становищі? Хай навіть і не відала поки що, але достеменно знала: утне таке, чого жоден із цих чоловіків не утнув би нізащо.

Дочистивши палубу, вона вкинула копистку