Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Як?.. – запитала вона, ще не до кінця знаючи, як саме закінчити думку. Точніше, вона знала, але боялася вимовити це вслух. Після короткого глитання Айза все ж продовжила. – Як ти вижив? 

Тесей подивився на неї згори вниз, трохи піднімаючи брови. Айза не відступала – вона була впевнена у тому, що їй довелося побачити. 

 – Тебе мало би проштрикнути наскрізь! В нього була шпага, Тесею, а на тобі зовсім не було броні. 

Айза провела рукою по Тесеєвих грудях – під плащем на ньому була тільки мереживна біла сорочка – така тонка, що вона, певно, могла би відчути чужу шкірку прямо крізь неї. Зовсім невдалий одяг для жовтневого дня. 

 – О, тут ти помиляєшся, – він посміхнувся половиною рота – насмішливо, переможливо, тією посмішкою, що Айза так любила – що вона так кохала. – Моя броня завжди зі мною. 

Під здивованим поглядом Айзи він вивернув частину свого плаща так, щоб Айза могла побачити його зворот. Там були вишиті руни – на диво рівні, міцними, поєднаними рядами. 

Такі речі не можна було купити в крамниці. Певно, не кожна майстриня чи майстер змогли би виконати щось подібне на замовлення. 

 – Звідки ти це взяв? – заворожено запитала Айза, проводячи кінчиками пальців по золотим випуклим письменам. 

 – Вишив сам. Знадобився не один місяць, і я ніколи не наважувався випробувати, наскільки вони насправді потужні. Мушу визнати, це неабияка вдача. 

Айза поряд захлинулася вдихом, поки Тесей, не відпускаючи її з обіймів, обдивлявся те місце плаща, де в нього мала влучити шпага. Як він міг говорити про це так легко, коли від смерті його відділяло тільки одне вдале, навіть неперевірене досі плетіння! 

 – Дивись, навіть не порвався! – вигукнув Тесей із захватом. Айза вже ледь дихала. Плач боровся у її грудях зі сміхом, і вона все не могла обрати найкращу реакцію на усе, що відбувалося навколо. 

 – Ти ледь не загинув, – зрештою тихо сказала вона. Тесей вмить зупинився і випустив край одежин із рук. Його долоні миттєво опинилися на Айзиних щоках. 

 – Але я живий, – повільно і впевнено сказав він. – Я живий, бо ти мене врятувала. Він би… певно, не залишив би мене із головою на плечах. Ти ж прийшла вчасно? 

Він сказав це без жодного сумніву – як наче в його голові не існувало такого варіанту, що Айза могла не прийти йому на порятунок – і сама Айза від цього почервоніла. Це була впевненість, якою би вона мала пишатися. 

 – Так, – тихо сказала вона, а потім схаменулася. – Ти знаєш, хто це був? 

Тесей заколивався на мить. 

 – Я… майже впевнений. 

Айза підняла одну брову. Вона все ще трималася за краї плаща і сорочки Тесея, наче боялася, що він розчиниться у повітрі і зникне, якщо вона на мить відведе від нього очі. 

 – Це був Аглай? – запитала вона дуже повільно і тихо, що ледь сама розчула свої слова. Майже відразу Айза пошкодувала про них. Одного разу через захист Аглая вони вже посварилися, і зараз був зовсім не час для нової суперечки. Не тоді, коли Айза ледь не втратила Тесея. 

Тесей повільно вдихнув. Вона вже приготувалася до того, що він скаже якісь гострі слова, вистрілить запереченнями, але замість цього почула ще більше тихе: 

 – Так. 

Він звучав засмучено, зраджено – наче, попри усі об’єктивні докази, все ще не міг повірити. Айза його частково розуміла – зрештою, якби хтось із її друзів пішов на зраду… вона сподівалася, що їй вистачило би глузду зрозуміти, але насправді вже знала відповідь. 

 – І… що ти думаєш з цим робити? 

Айза не дивилася Тесеєві в очі – не знала, що у них побачить. Цей момент, це рішення чомусь здавалося надто інтимним навіть для неї. Айза очікувала, що Тесей завагається, що йому знадобиться час; на диво, він відповів одразу. 

 – Ми його відслідкуємо. А потім… 

Він не закінчив речення. Айза не стала наполягати. 

Ще через кілька митей некромант повільно звівся на ноги і підняв Айзу. Всадовив її на найближчий надгробок, а сам взявся за свої талісмани і амулети – вони, на відміну від флакона з чорнилом, зовсім не постраждали. 

Айза тільки спостерігала за ним, не знаючи, що і сказати. Вона кохала Тесея, і, певно, зрозуміла би і прийняла би будь-яке його рішення. Навіть якби він вирішив відпустити Аглая після того, як їм вдасться його зловити. Зрештою, колись Аглай був його другом. 

Ось тільки всього один погляд на лице некроманта показав, наскільки Айза була неправа. Вигин брів Тесея був рішучим і злим, і ніщо в його поставі не видавало вагань. Він також був розлючений. 

І погоня була не заради забави – Тесей знав, що зрештою їм знову доведеться битися.