Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти що, серйозно? — обурюється Ліка, щойно ми потрапляємо в дім, куди Богдан обіцяв нас привезти. — Я залишуся з нею?
Вона дивиться на мене презирливо і, мабуть, справді чекає відповіді від Богдана. Він лише знизує плечима й киває, а за секунду відповідає на телефонний дзвінок й залишає нас у величезній вітальні самих. Ліка рве й мече, Ромка на її руках крекче, але її це анітрохи не бентежить.
— Ти якого хріна тут робиш? — зі злістю вимовляє вона. — Що, набрид колишній, знову захотіла до Богдана?
Я втомлено прикриваю очі й сідаю в крісло. Я стала слабшою й мені складніше витримувати елементарні навантаження. З Лікою безумовно буде складно, та і я згодна з нею. Ідея так собі. Я б точно не хотіла жити з іншою жінкою під одним дахом, щоправда, якби пів року тому він привіз Ліку із сином, навряд чи я б заперечила. Вона — матір його дитини. Але її почуття розумію, тому що в мене, на відміну від неї, немає жодних, абсолютно жодних привілеїв, через які їй доводиться мене терпіти.
— Ти чого мовчиш? Що тобі від нього треба?
Я рахую до десяти, щоб заспокоїтися й не наговорити зайвого. Після веду плечима й відповідаю:
— Захист. Він обіцяв допомогти.
— Ще б пак він не обіцяв! — спалахує вона. — Він заради тебе на що завгодно ладен. Ти думаєш, я сліпа? Не бачу, як він на тебе дивиться? Та я з твоєю примарою жила все своє заміжнє життя. Він навіть не спав зі мною нормально, уявляєш?
Її одкровення мене шокують. Я, певна річ, згадала Богдана в інституті, але навіть уявити не могла, що він весь цей час думав про мене. Вважала, що наша зустріч — не більше ніж збіг обставин. Воно, може, так і є, але якщо він згадував про мене і в нього залишилися почуття з інституту, то…
Я ковтаю. Дивлюся на Ліку, ошелешена її одкровеннями. Не думаю, що повинна була дізнатися про його почуття до мене так… це повинно було відбутися інакше.
— Що дивишся, ніби вперше чуєш? Я коли тебе побачила в палаті із сином, думала, що перепила й ти мені ввижається, а потім дізналася, що Богдан дійсно домігся тебе. А потім ви розлучилися й ми помирилися. Краще б тебе застрелили на смерть, — випльовує вона. — Тоді в Роми була б повноцінна сім’я, а не подоба.
Відповісти мені заважає Богдан, який увійшов до кімнати. Він кидає телефон у кишеню й обводить нас поглядом.
— Ваші кімнати нагорі, — він киває на величезні сходи за нашими спинами. — Ліко, оселишся в спальні з ліжком для Роми. Ти її відразу побачиш, вона перша.
Анжеліка показово фиркає, але все ж йде, прихопивши із собою Ромку. Я ж залишаюся сидіти там, де була хвилину тому. Абсолютно нічого не розумію у ставленні Богдана до мене. Коли ми були разом, я бачила його почуття і знала про них, відчувала турботу, ласку, любов, а зараз… ми як чужі. Я усвідомлюю, що сама винна в цьому, але ж… я розповіла йому, що злякалася, що боялася Ігоря і хвилювалася за своїх близьких. Невже він намагається помститися мені за брехню? Так жорстоко?
— Можеш заселитися в спальню поруч із моїм кабінетом, — каже Богдан.
— Заселитися? — посміхаюся. — Я прийшла сюди з рюкзаком, у якому тільки лікарняне ганчір’я, та й то не моє… мені Настя приносила свій одяг. Де всі мої речі — поняття не маю.
— Ось, — Богдан простягає мені кредитку. — Я вже говорив, що ти можеш скористатися опцією інтернет-замовлення.
— Тобто ти пропонуєш мені сидіти в тебе вдома, поки все не вирішиться?
— Саме так! — підтверджує Богдан.
— Я хочу допомогти.
— Навіть не думай, — забороняє мені. — Ти вже достатньо надопомагалась. Якщо я дізнаюся, що ти щось зробила в обхід мене… — він замовкає. — Краще не варто, Лєро.
Він каже це таким тоном, від якого в мене шкірою біжать сироти. От як… як він так може? Я ж навіть й не збиралася нічого робити самостійно. Хотіла обговорити з ним план дій, я ж дійсно можу допомогти, але Богдан непохитний. І тут у мене два варіанти: або він не хоче наражати мене на небезпеку… або просто не довіряє.
— На території є басейн, тренажерний зал, кінотеатр із великим вибором фільмів, на шопінг я тобі картку дав. Займися, будь ласка, відпочинком і не лізь туди, куди я тебе не прошу. Хоча б раз послухай мене, Лєро, і повір мені, а не надумай і зроби сама, — уже більш м’яко наполягає Богдан.
Я розумію, що він перекладає всю роботу на себе. Звільняє мене від необхідності щось робити. Зачиняє в гарному будинку з охороною й наполягає на тому, щоб я відпочивала, поки він буде мстити моєму колишньому чоловікові. Мені недобре від того, що доведеться сидіти без діла, але іншого виходу в мене немає. Якщо Богдан не прийме мою допомогу, я не буду сунути у зашморг свою шию в обхід нього. Не після обману.
Піднявшись із крісла, все ж беру злощасну картку в руки. Усі мої рахунки заморожені, бізнес перейшов до Ігоря, а квартира мені більше не належить. Я не збираюся витрачати гроші Богдана, але мені доведеться купити кілька комплектів одягу і взуття, а ще білизну.
Коли хочу подякувати йому за турботу й переконати, що не буду нікуди лізти, йому знову дзвонять і він іде, а я підіймаюся на другий поверх і знаходжу кабінет, а слідом і спальню. Простору, світлу, з великим ліжком у центрі. Після огляду спальні, підходжу до вікна й бачу, як Богдан сідає в автомобіль, а потім виїжджає за ворота. У грудях неприємно ниє. Я раптом усвідомлюю, що попри впевненість у його силах, я однаково хвилююся. Переймаюся за нього, адже Ігор здатен на що завгодно. Я ж як і раніше не знаю, на що здатен Богдан. Впевнена, що на багато, адже тепер він не просто бізнесмен — він головний конкурент колишнього чоловіка і його підтримує чимало впливових політиків.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно», після закриття браузера.