Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

Ледве хлопчик навчився ходити, дід відвів його до дитячої секції робітничого спортивного товариства, трохи згодом він став ще й членом робітничого клубу мандоліністів. А у віці 15 років Герберт опублікував свою першу газетну статтю: він закликав молодих соціалістів не «гаяти час на безглузді ігри й танці», а «активно готуватися до майбутньої участі в політичній боротьбі». Герберт ходив спершу до початкової школи, потім до реального училища. Його успіхи в навчанні були вражаючими, і завдяки підтримці одного із своїх учителів, а також діда, який мріяв, щоб улюблений онук досягнув у житті більшого, ніж він, Герберт 1928 року зміг продовжити навчання в найкращій у місті гімназії Йоганнеум. Саме тоді мати вийшла заміж за муляра з Мекленбурґу, а онук остаточно переселився до діда. В гімназії Герберт оволодів літературною німецькою мовою (вдома розмовляли нижньонімецькою говіркою). І взагалі, «то був важливий етап у моєму житті, — згадував згодом Брандт. — Уперше я опинився якщо не у ворожому, то, напевне, в чужому для мене світі», — адже він був, як з’ясувалося, єдиним (!) хлопцем з робітничої родини на цілу гімназію. Проте молодий Фрам ніяких комплексів з цього приводу не відчував, 1930 року, 17-річним, став членом СДПН, а серед однокласників дістав прізвисько Політик.

Під час Великої кризи 1929—1933 років Німеччина переживала глибоке падіння життєвого рівня більшості населення, до влади рвалися дві тоталітарні партії — нацисти та комуністи. Політична система Веймарської республіки довела свою неефективність, більшість молоді розчарувалась у традиційних демократичних партіях — буржуазних та соціал-демократичній. Не став винятком і Політик. Він не приймав ідеології нацистів, у теорії та практиці яких не вбачав нічого «ані соціалістичного, ані національного», чужою була і КПН: «Партія, яка настільки відверто ігнорувала можливості і потреби Німеччини, яка за вказівкою Сталіна виголошувала безглузде гасло про «соціал-фашизм», не могла бути моєю партією». Але й нерішуча політика керівництва соціал-демократів йому не подобалася. Відтак, коли 1931 року від СДПН відкололося ліве крило, яке створило Соціалістичну робітничу партію (СРП), Герберт опинився серед розкольників. «Ми в СРП вважали, що ані комуністи, ані соціал-демократи не повинні були залишатися такими, якими вони були, що треба вказати їм незалежний шлях і що вони, таким чином, зможуть позбутися своїх помилок. Нам здавалося, що на обрії вже з’явився єдиний і цілісний робітничий рух, про який ми мріяли». СРП була доволі лівацькою партією, Комінтерн звинувачував її у троцькізмі, і, як писав згодом Політик, «не знайшлося тоді нікого, хто розтлумачив би мені, що демократія — то не засіб, а мета».

І власний дід, і інші лідери любекських соціал-демократів довго вмовляли «блудного онука» Герберта повернутися до СДПН. 1932 року він отримав атестат зрілості, і соціал-демократи пообіцяли йому, що партія оплачуватиме його навчання в університеті — Герберт-бо вирішив стати журналістом. Проте дати стипендію членові СРП соціал-демократи, звичайно ж, не могли, та й не хотіли. Політична принциповість виявилася вагомішою за мрію вчитися: Фрам-онук став не студентом, а учнем у конторі корабельного маклера — замість капітанів торговельних суден він залагоджував певні формальності в Любекському порту. Але вже за кілька місяців до влади в Німеччині прийшли нацисти, почався терор проти політичних противників. Усі ненацистські партії було заборонено. В березні 1933 року СРП провела нелегальний з’їзд у пивній поблизу Дрездена. Делегатом був і 20-річний Герберт Фрам, перепрошуємо, Віллі Брандт з Любека (користуватися власним прізвищем було не можна). З того часу в умовах підпілля наш герой мав багато імен та прізвищ. А через 15 років, коли відновлював німецьке громадянство, захотів отримати документи саме на ім’я Віллі Брандта.

Одним із рішень дрезденського з’їзду було створення опорного пункту СРП в Осло. Соціаліста, якому це доручили, нацисти заарештували на кордоні. І тоді аналогічне завдання отримав Брандт. Він нелегально перебрався на рибальському човні до Данії, а звідти вирушив до Норвегії. В кишені мав лише 100 марок, отриманих на дорогу від діда. Це була їхня остання зустріч — 1934 року старий соціал-демократ Людвіґ Фрам наклав на себе руки — він не міг пережити розгрому своєї партії і, головне, того, що дедалі більше німців підтримували ненависних нацистів.

Лише перших кілька місяців в Осло Брандт користувався матеріальною підтримкою Норвезької робітничої партії, ідеологічно близької до німецької СРП. За півроку він настільки опанував норвезьку мову, що зміг жити на гонорари від статей, які публікував у норвезьких партійних та профспілкових газетах. А крім того, став вільним слухачем в університеті Осло, де вивчав журналістику. Диплома так і не отримав — у партійних справах йому доводилося їздити наступні кілька років цілою Європою.

1934 року Брандт був делегатом Міжнародного конгресу молодих соціалістів, який нелегально проходив у нідерландському містечку Ларені. Місцева поліція затримала всіх учасників конгресу, серед них п’ятьох німців, чотирьох з яких голландці видали нацистам. Один з них — найближчий друг Брандта молодий учитель з Гамбурга Франц Бобцієн — отримав чотири роки каторжної в’язниці, звідки був переведений у концтабір і зрештою 1941 року загинув у таборі смерті Заксенгаузен. Самого Брандта врятувало лише те, що він пред’явив голландським поліцейським не чинний німецький паспорт, який теж мав у кишені, а норвезький дозвіл на тимчасове проживання, завдяки чому був депортований не до Німеччини, а до Норвегії.

У середині серпня 1936 року з порома в німецькому місті Варнемюнде зійшов норвезький студент Ґуннар Ґаасланд, який співчував гітлерівцям і їхав до Берліна вивчати теорію та практику націонал-соціалізму. Це був Віллі Брандт. Першою людиною, яка зустріла його на німецькій землі, виявився митник, його давній знайомий з Любека. Навіть через багато десятиріч Брандт не міг зрозуміти, чому той його не видав — справді не впізнав чи просто пожалів. Ще страшніший «іспит» Брандт складав через місяць у Берліні, коли його знайшов «колега» — справжній норвезький студент-нацист, який приїхав у гості до своїх німецьких однодумців. Лише через три роки після переїзду до Норвегії Брандт розмовляв норвезькою так, що зміг видатися норвезькому нацистові його земляком!