Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

***

Кассандр вже перевірив кров місіс Найтвілл на всі відомі йому отрути. Кожен аналіз був негативним, що лише більше загострювало його роздратування. Коли чаклун не міг знайти рішення, це доводило його до тихого шаленства. Його очі блищали втомою, а рухи були різкими, ніби він намагався втиснути в них усе своє невдоволення ситуацією.

Коли ми з Вельмором підбігли до теплиці, я вже знала, що він буде там. Теплиця була його притулком — місцем, де він збирався з думками й намагався розібрати хаос у голові. Ми відчинили двері, і мене одразу обгорнув знайомий аромат свіжих трав і землистої прохолоди.

На столі перед Кассандром лежали більше двадцяти пробірок, а на підвіконнях розташувалися відкриті книги й різні ампули. Він бурмотів щось собі під ніс, зосереджено вивчаючи одну з рідин. Його обличчя було напруженим, а кожен рух видавав роздратування.

— Що знову сталося? — запитав він, не відводячи погляду від пробірки. Напевно, подумав, що ми знову принесли чергову катастрофу.

— Ми… — почав Вельмор, але, як завжди, збирався з думками трохи довше, ніж потрібно.

— Ми були в крамниці Офелії, — перебила я, поклавши перед Кассандром коробку з квітами. — І дивись, що там знайшли.

Кассандр різко підняв голову, а в його очах з’явилася суворість.

— Чому ви не працюєте? — сухо кинув він, але, побачивши чорні квіти, одразу замовк. Його обличчя стало серйозним, а погляд — пильним.

— Де ви це взяли? — запитав він, підійшовши ближче.

— Я ж сказала, у крамниці Офелії. І, до речі, вона зникла, — відповіла я, перехрестивши руки на грудях.

Кассандр підняв коробку, уважно оглянувши квіти. Його пальці обережно торкнулися пелюсток, і я помітила, як він злегка нахмурився.

— Ця орхідея… небезпечна, — сказав він після короткої паузи. Його голос звучав глибоко й серйозно, ніби кожне слово мало вагу.

— Ми це вже зрозуміли, — відповіла я. — Може, вона причетна до стану місіс Найтвілл?

Кассандр підійшов до іншого столу, де стояла велика товста книга в шкіряній палітурці. Він відкрив її, швидко перегортаючи сторінки. Його пальці рухалися з такою впевненістю, що я ледве могла стримати захоплення.

— Ця квітка використовується в темній магії, — почав він, нахмуривши брови. — Її пилок… Так, це може бути причиною. Але мені потрібен час, щоб точно визначити це.

— Отже, Офелія підозрювана? — саркастично запитала я.

— Я цього не сказав, — сухо відповів він, але його очі залишалися напруженими.

Внутрішньо я знову відчула теплоту до Кассандра. Він здавався мені не лише впевненим у собі чаклуном, а й тим, хто завжди контролює ситуацію, навіть у найскладніші моменти.

— Це не так, — втрутився Вельмор, перехрестивши руки на грудях. — Я не вірю, що Офелія могла це зробити. Може, вона просто продала ці квіти.

— Це можливо, — визнав Кассандр, але його голос був холодним. — Однак ми не можемо ігнорувати цей факт.

— Стривайте! — вигукнула я, піднімаючи палець, ніби щойно щось згадала. — Я бачила схожі квіти в спальні місіс Найтвілл. Якщо це дійсно вони, то потрібно запитати містера Найтвілла, хто їх приніс.

Кассандр задумливо потер підборіддя, його очі звузилися.

— Це вже щось, — сказав він нарешті і зміряв мене на диво теплим поглядом. — Іди Корделія. А ти Вельморе, повертайся до роботи.

— Я… я нагляну за Корі, — швидко випалив Вельмор.

— Ну звісно, — я не втрималася від усмішки, і ми вибігли з теплиці.

***

Біля «Котельні» зібралася невелика купка людей. Їхні голоси звучали збуджено, ніби вони боялися, але водночас не могли втриматися від обговорення. Чим ближче ми підходили, тим чіткіше я розрізняла їхню розмову.

— Не вірю, що Кассандр Каннінгем не може її вилікувати…

— Я думала, він найкращий зіллєвар у всій Аларії, — додала інша жінка, закутана в темну накидку. — А тепер його настійки викликають лише сумнів.

Я різко зупинилася, почувши ім’я Кассандра. У грудях защеміло, і я насторожено вслухалася далі.

— Він, напевно, просто не хоче допомогти, — зневажливо кинув високий чоловік у старомодному капелюсі.

— Можливо, він вимагає грошей, а містер Найтвілл відмовився платити, — підхопила хтось із натовпу.

— А я чула, що місіс Найтвілл випадково подала йому какао на прокислому молоці, і він розлютився, — голосно промовила жінка з яскраво-червоною парасолькою.

Я більше не могла терпіти. Вирішила втрутитися.

— Що ви говорите? Кассандр не любить какао! — різко сказала я, переступивши ближче до натовпу.

Усі голови повернулися до мене. Їхні здивовані погляди ковзнули по моєму обличчю, ніби вони не очікували, що хтось насмілиться їх перебити.

— А ти хто така, щоб знати? — кинув низький голос із натовпу.