Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Втратити когось – важко. Пережити смерть когось – ще важче.

Тому що це неможливо.

Альдо

Коли прийшла звістка про смерть Олівії під час чергових перегонів, я не повірив жодному слову. Олівія – мертва? Ні, це неправда. Це точно неправда. Цього просто бути не може!

Але це сталось. Олівія загинула. А потім батьки поїхали на упізнання. Повернулись після опівночі. Мати заледве пересувалась, а батько зачинився в своєму кабінеті до ранку.

А я?

А я сам помер в той момент… Тільки зовнішня оболонка й залишилась.

Потім за декілька днів було поховання. Зібрались сусіди, родичі, які змогли приїхати, і приїхали декілька друзів Олівії. Серед них був Матіас Кортес. Він був хлопцем Олівії. Але мені він ніколи не подобався. Від нього можна було чекати тільки лихого. Я знав, що якщо б не знайомство з Матіасом, Олівія була б живою. Це все ті секретні справи, до яких він її залучав. Вона, звісно, ніколи не вдавалась до деталей. Але я знав, що було ще щось, окрім перегонів.

І ось вона померла, а він прийшов прощатись з нею. Як лицемірно!

Після похорону він, Матіас, зник на деякий час. А потім прийшла звістка про його смерть. Його було вбито в якійсь сутичці в іншому місті. Але мені було все рівно до того, що сталось з ним. Для мене життя стало сірим та одноманітним, з одвічними істериками зі сторони матері та докорами і сварками зі сторони батька.

З того жахливого моменту пройшло майже двадцять років. І тепер в одному з готелів Андалусії перед моїми очима постала з мертвих моя сестра Олівія. Я відчув в повній мірі шок. Не те, про що завжди кажуть люди, аби просто щось сказати. Це справді був стан медичного шоку.

В голові запаморочилось, почало нудити, а очі зовсім відмовлялись концентруватись бодай на чомусь.

Елена

Альдо стояв дезорієнтований. Мені було страшно, що в нього зараз станеться серцевий напад. Весь цей час я сиділа зі схованим обличчям у долонях. Мені здавалось, що в цьому є якась моя провина, але яка?

Я сама навіть не здогадувалась, що Олівія досі жива. Для мене це теж було здивуванням, але по одному погляду на Альдо можна було сказати, що він в шоці. Його рідна сестра, яку він поховав і так довго вважав мертвою, тепер стояла перед ним.

- Альдо, може ти щось скажеш?

Яке нахабство! Невже вона не бачить.

- Олівія, помовч зараз.

Я підійшла до Альдо та легенько підвела його до крісла, щоб він, якщо втратить свідомість, хоча б не впав з висоти свого зросту.

Він не говорив і не дивився ні на кого. І це лякало. Погляд був відсутній. І сам Альдо був відсутній.

Я поставила на стіл перед ним стакан з водою і знаком показала Олівії, щоб вона мовчала. Все, що вона зараз збиралась сказати, могло нашкодити Альдо ще більше.

Через певний час, який я вже не відслідковувала, Альдо заворушився. Його тіло помітно почало розслаблятись. Він зручніше сів в кріслі та потягнувся за стаканом. Його рука тремтіла, тому я нахилилась и передала йому її сама.

- Ти знала?

Я спочатку не зрозуміла, до кого він це каже, а потім повернулась і побачила, що Альдо дивиться впритул на мене.

- Ні…

- Елено!

- Ні! Альдо, ні! Я тільки сьогодні дізналась!

- Чесно?

- Йдіть ви обидва… куди-небудь!

Я вирішила вийти хоча б з цього номеру. Нехай самі розбираються! Тим паче Патрисія надіслала повідомлення, щоб я їй терміново перетелефонувала.

- Алло, Патрисіє, отримала твоє повідомлення. Щось сталось?

- Федеріко прийшов до тями. І ще…

- Що?

- Прокурор сказав, що він не може більше тягнути зі справою Сандри. Для судді легше визнати її недієздатною, аніж щоб ця справа набула громадського резонансу.

- Що ми можемо зробити?

- В нас є двадцять чотири години, щоб довести, що все, що Сандра Марчена зробила, було зроблено у свідомому стані та абсолютно продумано.