Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Точно! У двері б'ють! - Тепер це чути вже зовсім голосно. - З того самого, здається, номеру! – розуміє Антон.

Ось тепер в мені вже мало залишається від людини. Як на рингу, - тільки інстинкти, тільки відчуття собі звіром, у якого загострені чуття і реакція, і він витягується в натягнуту струну. У кілька секунд пролітаю коридор і опиняюся біля потрібних дверей. Жодних звуків не чути, але я чомусь впевнений, що гуркіт долинав саме звідти.

Смикаю за ручку, поки Андрюха чемно стукає у двері, показуючи мені другою рукою, що я ідіот, - не хрін, мовляв, так відразу ломитися. Двері зачинені, на стукіт ніхто не відповідає. Продовжуючи ґвалтувати дверну ручку, починаю бити в двері кулаком. Нічого.

- Так, спокійно, - Антон стає між мною та дверима. - Зараз я спущусь вниз і випитаю у чарівної адміністраторки, хто в цьому номері, і взагалі, чи він зайнятий. І якщо Лєра правда там, попрошу ключ від номера. Взагалі, за здоровим глуздом із цього і треба було починати.

- Він має рацію, Слава, - на плече знову лягає важка рука Гліба.

Я на мить зупиняюся. Щось у мене зараз дуже погане відчуття. І завжди, коли я переходжу в такий стан, мої почуття не обманюють. Навіть коли зовні здається, що все гаразд.

Хлопці приймають мою мовчанку за згоду.

- Постараюсь якнайшвидше, - кидає Тоха і вже мчить коридором до сходів. - Чекайте і нічого не робіть, доки я не повернуся!

Він правий – зрештою, в номері можуть бути зовсім незнайомі люди, і ми зіпсуємо репутацію готелю, проникнувши до них. Правильно. Я це розумію. Але блін, моє серце просто вискакує з грудей. Відчуття чогось дуже-дуже поганого накочує все сильніше і сильніше, як приголомшливий сморід, який тільки посилюється. І я знаю: це не мої ненормальні ревнощі. Це те саме шосте чуття, яке ніколи в житті не підводило мене.

- Вибачте, хлопці, але - ні, - я відштовхуюсь від стіни навпроти потрібних дверей, до яких притулився, намагаючись заспокоїтися, і луплю у двері, зриваючи їх на хрін. Нічого, я заплачу готелю пізніше, навіть якщо це коштує всього, що у мене є.

Двері з гуркотом відлітають, і….

- Слава, СТОЯТИ! – кричать як божевільні Гліб і Андрюха, миттєво повисаючи на руках.

- Та еб же вашу матір! – реву диким хрипом, намагаючись їх із себе скинути. Моя дівчинка зацьковано втискається в стінку ліжка, а професор, уже без сорочки і з розстебнутим ременем на штанях, повертається до нас. Мій погляд чіпляється за голі груди Лєри, і очі остаточно заливає червоною пеленою.

- Блядь, Слава, він не вартий того, щоб ти сів за вбивство, - шипить мені у вухо Гліб.

І він має рацію. Зараз я замочив би цю суку, навіть не думаючи. І ебашив би по ній з усією силою, навіть після того, як ця мерзота б уже здохла.

Але в цьому загостреному стані добре те, що дає можливість згрупуватися і реагувати на все практично миттєво.

Кілька секунд - і я вже розумію, що вбивати виродка - не варіант.

Вдих-видих, і, головне, навіть не дивитись зараз у бік Лєри, а то мене відразу накриє, та так, що вже ніхто не допоможе. Якщо я знову побачу її очі, сповнені жаху і ці, щоб вашу матір, відкриті груди!

- Все нормально, - хриплю у відповідь. – Відпустіть.

Хлопці кілька секунд пильно дивляться на мене, а потім кивають, відпускаючи мої плечі.

Підходжу до мразі впритул і одним кидком відкидаю на хрін через усю кімнату до стіни.

- Що він встиг, Лєро? - Голос звучить, як не мій і неживий. Навіть не повертаюсь до неї, стоячи спиною і насуваючись на цього виродка.

- Лєра! ЩО? ЦЕЙ УЕБОК? ВСТИГ?

Краєм свідомості чудово розумію, що ми могли потрапити на момент не початку, а закінчення всього. І він цілком міг уже вдягатися. Але про це навіть намагаюся не думати, бо інакше тут зараз будуть річки крові. Але з'ясувати я повинен, а усвідомлювати буду потім.

- Та що ви собі дозволяєте? – починає кричати професор. - Як ви посміли сюди ось так увірватися? Я повідомлю адміністрацію! Сюди зараз збереться вся служба охорони, а ви сядете за хуліганство!

- ЛЄРА!

- Нічого… - на межі чутності видихає моя дівчинка, і я дуже сподіваюся, що це правда, що вона не бреше заради того, щоб тут зараз не замочили одну гниду.

- Сука, - я з розмаху херачу кулаком по професорській морді. Голова сіпається, з носа та губи відразу починає йти кров. Це я ще так легко, для профілактики.

- Та що ви… - воно знову намагається обуритися, але цього разу вже заробляє кулаком у щелепу. Судячи з хрускоту, я її таки зламав.

- Слава, - Шиманський таки трохи відтісняє мене убік. - Охорону викликати тобі не резон, - тепер він уже нависає на Шимовим. - Якщо мужики, - нормальні мужики, - дізнаються, що ти тут студентку ґвалтувати збирався, вони ж тебе самі й приб'ють. А потім у поясненнях напишемо, що захищали дівчину, на яку ти напав. Так що краще не рипайся і заткнися!

– Я? Напав? Ви що, зовсім збожеволіли на своїй наркоті, або що ви там вживаєте? Та ця шалава сама прийшла! Сама себе пропонувала! Ну а я просто не відмовився!

- Заткнися, - ми з Глібом одночасно ударяєм його по ребрах.

- Просто заткнися зараз, - шиплю я, нахиляючись до його обличчя. - А то мене нічого не втримає.

– Шиманський! Ви розумієте, що зараз поставите жирний хрест на посаді асистента кафедри та на своїй подальшій кар’єрі?

- Розумію, - киває Гліб. - Можеш підтертись своїми щедрими можливостями.

Я знову заношу кулак, але Гліб перехоплює мою руку.

- Почекай. Не так. Будемо розмовляти.

Я ківаю, розуміючи, що Гліб правий.

- Значить так, - він заносить ногу і стає так, що професор залишається лежати між його ногами. - Ми не даємо цій справі хід, а ти закриваєш свою пащу і забираєшся на хрін з універу. Одну ми врятували сьогодні, а скільки ще таких студенток було і може бути? Близько тебе до навчання підпускати не можна.

– Що? Та ви збожеволіли! Жменька обдовбаних студентів побила шановного професора! Через гидоту, яка вирішила нав'язатися йому в ліжко заради оцінок! Це, на вашу думку, я приберуся з університету? Це ви вилетите звідти зі свистом і більше нікуди не поступите! Я постараюсь! І за побиття вам теж доведеться ще відповідати! Я вам не шпана, яку ви можете пресувати! Не з тим ви зв'язуєтесь, сопляки!