Читати книгу - "Крижана принцеса"

Однак зараз Патрик мав зізнатися, що опинився в глухому куті й не знає, куди рухатися далі й де шукати вбивцю. Він змушував себе не думати про це сьогодні. Зараз він має зустрітися з Ерікою, її сестрою та дітьми. Це саме те, що йому потрібно. Горе пробирало його зсередини.

Мельберґ нетерпляче постукував пальцями по столу. Де в біса цей клятий дурень? Невже він вважає, що це дитячий садок? Сам собі вирішив, що може приходити, коли йому заманеться? Звісно ж, сьогодні субота, але той, хто думає, що може відпочивати до завершення слідства, дуже помиляється. Ну, незабавки цьому дурневі дістанеться перцю з квасом. У дільниці Мельберґа діють визначені правила та сувора дисципліна. Лідерство. Якщо у світі й був хтось, хто народився з чудовими лідерськими якостями, то це він. Мати завжди казала йому в дитинстві, що з нього буде чудовий керівник, і хоча сам Мельберґ знав, що на це знадобиться більше часу, ніж вони очікували, ніколи не сумнівався, що його високу кваліфікацію рано чи пізно оцінять.

Саме тому його так розчаровувало те, що слідство просувається дуже повільно. Він відчував, що його шанс на відстані простягнутої руки від нього, але його кляті працівники досі не мають цінних результатів, достатніх для його повернення до Ґетеборґа. Дурні — ось хто вони. Типові сільські поліцейські, які навіть себе не зможуть побачити без ліхтарика. Він покладав надії на молодого поліцейського Гедстрема, але той його останнім часом лише розчаровував. Принаймні досі він не почув жодного звіту після його візиту до Ґетеборґа, а це означало, що все це марно. На годиннику 09 : 10, а від нього досі ні слуху ні духу.

— Анніко!

Він крикнув у бік відчинених дверей і роздратувався, коли минула вже хвилина, а вона досі не прийшла.

— Так, що сталося?

— Тобі телефонував Гедстрем? Він що, досі ніжиться в ліжку, чи що?

— Навряд чи. Він зателефонував і сказав, що в нього проблеми з автомобілем, але він уже їде.

Вона поглянула на годинник.

— Приблизно за чверть години він має приїхати.

— Що за дідько! Він може пішки від дому дійти!

Анніка промовчала, і він побачив, як її обличчя охопила усмішка.

— Гадаю, що він не вдома.

— Дідько, де ж він тоді?

— Ліпше запитати самого Патрика, — промовила Анніка й попрямувала до свого кабінету.

Те, що Патрик дійсно має причину для запізнення, розлютило Мельберґа ще дужче. Хіба не можна було передбачити заздалегідь, що автомобіль може зламатися, і прокинутися раніше?

За чверть години прийшов Патрик і обережно постукав у відчинені двері. Він мав свіжий і радісний вигляд, попри те, що змусив свого шефа чекати понад півгодини.

— Гадаєш, у нас тут робота на неповний робочий день чи як? І де в біса ти був учора? Ти ж їздив до Ґетеборґа позавчора, чи не так?

Патрик сів на стільчик для відвідувачів навпроти Мельберґа й спокійно відповів на атаку шефа:

— Перепрошую за запізнення. Зранку зламався автомобіль, і лише за півгодини мені вдалося полагодити його. Так, я позавчора їздив до Ґетеборґа. Я збирався спочатку розповісти про цей візит, а потім — про те, де я був учора.

Мельберґ насупив брови. Патрик розповів йому те, що дізнався про дитинство Алекс. Він розповів усе до найдрібнішої деталі, а від новини про те, що Джулія виявилася дочкою Алекс, у Мельберґа відвисло підборіддя. Він ніколи раніше не чув таких історій. Патрик розповів про те, що в Карла-Еріка трапився інфаркт, і про те, звідки в нього з’явилася копія листа Андерса. Він пояснив, що це був передсмертний лист, і в такий спосіб перейшов до того, що він робив учора. Потім Патрик підсумував приголомшеному від його історій Мельберґові:

— Тож одне з убивств виявилося самогубством, а щодо другого ми досі не знаємо, хто й навіщо його вчинив. Мені здається, це якось пов’язано з тим, про що розповіли батьки Александри, але я не маю жодних доказів, що це так. Тепер ти знаєш усе, що мені вдалося дізнатися. Маєш якісь ідеї, як нам рухатися далі?

Після кількох хвилин мовчання до Мельберґа знову повернувся ясний розум.

— Неймовірна історія. Сам я бився об заклад, що це той незграба, з яким вона спала. Я ніколи б не подумав, що все це через стару історію, яка трапилася двадцять п’ять років тому. Пропоную тобі поговорити з коханцем Алекс і цього разу добряче його притиснути. Гадаю, це нам допоможе більш практично використовувати наші ресурси.

Щойно Патрик сповістив Мельберґові, хто був батьком дитини, Дан опинився в його списку підозрюваних на найпершому місці.

Патрик кивнув Мельберґові, на його думку, навіть надто покірно, і попрямував до дверей.

— Гм… Добре попрацював, Гедстрем, — мимохіть промовив Мельберґ. — Виконаєш це?

— Аякже, шефе, буде зроблено!

Він промовив це з іронією? Чи йому здалося? Але ж Патрик подивився на нього зовсім невинно, і Мельберґ умить відкинув свої підозри. Цей хлопчисько має достатньо клепок у голові, щоб розуміти, що щойно почув наказ досвідченого майстра.

Кажуть, якщо позіхаєш, то мозок насичується киснем. Патрик мав сумніви, чи працює це в його випадку. Його наздогнала втома від безсонної та тривожної ночі, проведеної вдома: пропозицію залишитися ночувати в Еріки він усе-таки відкинув. Патрик утомленими очима подивився на добре знайомий стос документів, що лежали на його письмовому столі, і йому закортіло схопити їх і викинути в смітник. Це розслідування його дуже втомлювало. Здавалося, наче минуло вже кілька місяців, а насправді лише менш ніж чотири тижні. Так багато всього трапилося, але Патрикові так і не вдалося віднайти потрібний слід. Коли Анніка випадково побачила, як він тре очі, відразу ж забігла до його кабінету з кавою й поставила філіжанку на стіл.

— Утомився?

— Так, маю зізнатися: зараз щось справи зовсім не йдуть. Потрібно починати спочатку. Десь у цих документах є відповідь, я впевнений. Єдине, що мені потрібно, — це малесенька зачіпка, яку я пропустив.

Анніка кинула олівець на стос документів.

— А як інше?

— Що?

— Як життя поза роботою? Ти розумієш, про що я.

— Так, Анніко, розумію. Що саме ти хочеш дізнатися?

— У вас досі бінго-період?

Патрик не знав точно, що саме її цікавить, тому вирішив перепитати:

— Бінго-період?

— Так,