Читати книгу - "Історик"

кинулася в обійми тітки, виявляючи при цьому не властиву для неї ніжність, і що тітка Єва сама не зрушила з місця, стояла спокійно і гідно, обіймаючи свою племінницю й цілуючи її дзвінко в обидві щоки. Коли розчервоніла Хелен повернулася, щоб познайомити нас, я побачив сльози в очах обох жінок.

— Єво, це мій американський колега, про якого я тобі розповідала. Поле, це моя тітка, Єва Орбан.

Я потис їй руку, щосили намагаючись не дивитися на неї так пильно. Місіс Орбан була високою, гарною жінкою, приблизно п’ятдесяти п’яти років. Що мене вразило в ній, так це її неймовірна схожість із Хелен. Вони були схожі, як сестри-близнята, одна з яких постаріла в результаті набутого досвіду, а друга чарівним чином залишалася молодою і свіжою. До речі, тітка Єва була лише трохи нижча за Хелен, у неї була сильна й граціозна постать, як і в племінниці. Її обличчя колись, напевно, було гарнішим за обличчя Хелен, і воно все ще залишалося красивим: такий самий прямий і дещо довгий ніс, високі вилиці, блискучі темні очі. Її волосся вразило мене, поки я не зрозумів, що воно могло бути ненатуральним: воно було яскраво-рудого кольору, а біля коренів виднілася сивина. Згодом у Будапешті я побачив багатьох жінок із таким самим волоссям, але коли вперше побачив це, був приголомшений. У вухах у неї були маленькі золоті сережки, на ній був темний костюм, як і в Хелен, а під ним — червона блузка.

Коли ми потисли руки, тітка Хелен дуже серйозно подивилася на мене. Може, вона вишукувала в мені вади характеру, про які вона могла б попередити свою племінницю, але потім дорікнув собі: чому це їй розглядати мене як потенційну пару? Навколо її очей я помітив тоненькі зморшки, а складки біля рота утворилися завдяки її широкій посмішці. Ця посмішка незабаром з’явилася, ніби вона не могла її довго стримувати. Не дивно, подумав я, що ця жінка може організувати участь у конференції й візи одним рухом пальця: вона випромінювала такий інтелект, таку посмішку… Як і в Хелен, її зуби були білими й прямими — це, як я встиг уже помітити, було рідкістю серед угорців.

— Я дуже радий познайомитися з вами, — сказав я їй. — Спасибі вам за те, що організували для мене запрошення на конференцію.

Тітка Єва розсміялася й потисла мою руку. Якщо хвилину тому я думав, що вона спокійна й стримана, то помилився: тепер полилася її весела угорська мова. Я подумав про те, чи очікувала вона, що я зрозумію її слова. Хелен відразу прийшла мені на допомогу!

— Моя тітка не говорить англійською, — пояснила вона, — хоча розуміє більше, ніж зізнається. Люди похилого віку тут вивчали німецьку, російську, іноді французьку, але англійську дуже рідко. Я перекладатиму тобі. Вона… — Хелен доторкнулася до руки тітки й вставила кілька слів угорською. — Вона говорить, що тобі тут дуже раді, та сподівається, що в тебе тут не буде неприємностей, тому що їй довелося весь відділ із видачі віз поставити з ніг на голову, щоб тобі дозволили в’їхати сюди. Вона очікує від тебе запрошення на доповідь, яку вона не дуже добре зрозуміє, але річ у принципі Тітка також хоче, щоб ти задовольнив її цікавість щодо твого університету, хоче довідатися, як ми познайомилися, чи поводилась я пристойно в Америці та які страви готує твоя мама. У неї ще будуть питання, але пізніше.

Я здивовано дивився на них обох. Вони обидві посміхалися мені — дві прекрасні жінки. Я помітив іронію Хелен в обличчі її тітки, а Хелен перейняла посмішку своєї тітки Єви. Таку розумну жінку, як її тітка, було неможливо обдурити, зрештою, нагадав я собі, вона з простої румунської селянки спромоглася піднятися до високопосадової особи в угорському уряді.

— Звичайно ж, я постараюся задовольнити цікавість твоєї тітки, — сказав я Хелен. — Будь ласка, переклади їй, що коронна страва моєї матері — це м’ясна відбивна й макарони із сиром.

— О, м’ясна відбивна, — сказала Хелен. Після її пояснень на обличчі тітки з’явилася посмішка, якою вона схвалювала мою відповідь. — Вона просить передати твоїй матері вітання з тим, що в неї такий гарний син. — Я відчув, що червонію, через що я дуже засмутився, але пообіцяв передати її слова. — Зараз вона хотіла б запросити нас у ресторан, там тобі дуже сподобається. Це смак старого Будапешта.

За кілька хвилин ми втрьох сиділи на задньому сидінні особистої машини тітки Єви, як я зрозумів, до речі, це був не пролетарський автомобіль. Хелен показувала визначні пам’ятки, про які згадувала тітка. Мушу сказати, що тітка Єва за увесь час не вимовила жодного слова англійською, але в мене склалося враження, що це було більше з принципу, можливо, антизахідного протоколу, ніж з якихось інших міркувань. Коли ми говорили з Хелен, тітка Єва, здавалося, розуміла, нехай навіть частково, ще до того, як Хелен перекладала мої слова. Було таке враження, ніби тітка Єва через лінгвістику давала зрозуміти, що із Заходом треба спілкуватися на певній дистанції, навіть із відразою, але окрема людина із Заходу може виявитися приємною, тож її треба зустріти з угорською гостинністю. Поступово я пристосувався розмовляти з нею через Хелен, що іноді мені здавалося, я розумію ті незнайомі угорські слова.

Але були такі ситуації, коли перекладач не був потрібний. Після чудової подорожі набережною ми проїхали через річку, як я пізніше зрозумів, по мосту «Сечені Ланцхід», Сеченський ланцюговий міст — диво інженерії дев’ятнадцятого сторіччя, названий на честь одного з великих борців за красу Будапешта, графа Іштвана Сечені. Коли ми заїхали на міст, вечірнє світло повністю відбивалося від поверхні річки Дунай і заливало всю панораму, так що унікальний замок і церкви Буди, куди ми тепер прямували, був немов накритий золотаво-коричневою шаллю. Міст і сам являв собою моноліт, який по обидва боки охороняли статуї левів і підтримували дві величні арки. Мій раптовий зойк від здивування викликав на обличчі тітки Єви посмішку, а Хелен, що сиділа між нами, теж з гордістю посміхнулася.

— Це чудове місто, — сказав я, і тітка Єва стисла мою руку, ніби я був одним із її власних дітей.

Хелен переклала мені, що її тітка хотіла б розповісти мені про реконструкцію мосту.

— Будапешт був дуже зруйнований під час війни, — сказала вона. — Один із наших мостів дотепер ще до кінця не відновлений, постраждало багато будинків. Ти вже, напевно, помітив, що майже в кожній частині міста йдуть відбудовні роботи. Але цей міст було