Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він був вищий за мене, з густим каштановим волоссям, і мав упевненість чоловіка, якому подобається власна зрілість, — він би чудово виглядав на коні, що скаче по полях, на яких пасеться череда овець, подумав я. У нього була тепла долоня, другою рукою він поплескав мене по плечу. Я не міг зрозуміти, чому він викликає в Хелен таку відразу, хоча й не міг помилитися в її почуттях.
— Ви завтра зробите нам честь і виступите з доповіддю? Це чудово, — сказав він. А потім замовк на мить і продовжив: — Моя англійська не настільки гарна. Вам не важко говорити французькою або німецькою?
— Ви говорите англійською набагато краще, ніж я французькою або німецькою, — щиро заперечив я.
— Ви дуже люб’язні… — Його посмішка була просто квітучою. — Як я розумію, ваша сфера — це панування Оттоманської імперії у Карпатах?
Новини швидко поширювалися тут, подумав я, зовсім як удома.
— Так, — відповів я. — Хоча я впевнений, що значно більше нового здобуду на вашому факультеті.
— Звичайно ж, ні, — промовив він по-доброму, — адже я сам проводив невелике дослідження на цю тему і буду дуже радий обговорити її з вами.
— У професора Йожефа широке коло інтересів, — вставила Хелен таким тоном, що заморозив би не тільки воду.
Все це було дуже дивно, але я нагадав собі, що на будь-якому факультеті трапляється усяке, якщо не явна війна, і, схоже, цей факультет не був винятком. Перш ніж я сказав щось примирливе, Хелен різко обернулася до мене:
— Професоре, нам треба йти на наступні збори.
Спочатку я не зрозумів, до кого вона зверталася, але вона рішуче взяла мене під руку.
— О, я розумію, що ви дуже зайняті, — професор Йожеф усім своїм виглядом демонстрував жаль. — Може, ми обговоримо проблеми Оттоманської імперії наступного разу? Я був би радий показати вам наше місто або запросити вас на обід…
— Професор буде дуже зайнятий до кінця конференції, — сказала йому Хелен.
Я потис руку цьому чоловікові настільки привітно, наскільки дозволяв крижаний погляд Хелен, а потім вона потисла його руку своєю вільною рукою.
— Дуже радий знову бачити тебе на батьківщині, — повторив він, нахиляючись до її руки й цілуючи її. Хелен висмикнула руку, але щось дивне пробігло по її обличчю. Її зворушив цей жест, вирішив я, і тоді вперше мені не сподобався цей угорський історик. Хелен знову відвела мене до професора Шандора, ми вибачилися й висловили бажання послухати доповіді завтра.
— А ми, у свою чергу, з нетерпінням чекатимемо вашої доповіді, — він стис мою руку в обох своїх.
Угорці — неймовірно привітні люди, подумав я, розчулившись, що почасти пояснювалося впливом напою. Поки не думав про ту доповідь, я був спокійний і задоволений. Хелен знову взяла мене під руку, здавалося, вона хоче знайти кімнату, у якій ми могли б побути наодинці, перш ніж вийдемо з будинку.
— Що все це означає? — вечірній вітер був свіжим і прохолодним, я почувався збудженим, як ніколи. — Твої співвітчизники найпривітніші люди з тих, кого я будь-коли зустрічав, але в мене було таке враження, що ти готова стяти голову професорові Йожефу.
— Справді, — сказала Хелен зарозуміло. — Він нестерпний.
— Нестерпний, можливо, — зауважив я. — Чому ти поводишся так із ним? Він зустрів тебе, як старого друга.
— О, з ним усе гаразд, щоправда, якщо не вважати того, що він м’ясоїдний хижак. Справжній вампір… — вона замовкла й пильно подивилася на мене своїми великими очима. — Я не хотіла…
— Звичайно ж, ти не хотіла, — заспокоїв її я, — я перевірив його різці.
— Ти теж нестерпний! — сказала вона, забираючи руку.
Я з жалем подивився на неї.
— Я не заперечую проти того, щоб ти ходила зі мною під руку, — сказав я ніжно, — якщо доречно так робити перед твоїм університетом.
Вона стояла й дивилася на мене, і я не міг зрозуміти тьмяного світла її очей.
— Не турбуйся, тут немає нікого з етнографів.
— Але ти ж знаєш багатьох істориків — ти з багатьма розмовляла, — наполягав я.
— О, тільки не тут, — вона засміялася. — Ми тут усі колеги. Ніяких пліток або конфліктів, тільки товариська критика. Завтра сам побачиш: це справді невелика утопія.
— Хелен, — заблагав я, — ти можеш хоч іноді говорити серйозно? Я просто хвилююся про твою репутацію тут, про політичну репутацію. Зрештою, тобі доведеться повернутися колись сюди, до цих людей.
— Доведеться? — вона знову взяла мене за руку, і ми пішли. Я не зробив руху, щоб забрати руку, і тоді найважливіше для мене було те, що я можу відчувати тканину її темного жакета на своїй руці. — У кожному разі, так треба було. Я зробила це тільки для того, щоб Гежа поскрипів зубами, своїми іклами — от і все.
— Ну, дякую, — промурмотів я, більше не дозволивши собі щось сказати.
Якщо вона й хотіла викликати в комусь ревнощі, це цілком спрацювало зі мною. Раптом я уявив її у сильних руках Гежі. Може, між ними був зв’язок до того, як Хелен виїхала з Будапешта? Вони були б приголомшливою парою — обоє були такими гарними, високими й граціозними, з темним волоссям і широкими плечима. Я раптом відчув себе смішним англосаксом, що й поруч не міг стати зі степовими наїзниками. З обличчя Хелен було зрозуміло, що вона не стерпить ніяких питань, і мені довелося задовольнятися дотиком її руки.
Незабаром ми опинилися біля позолочених дверей готелю й увійшли в тихий вестибюль. Відразу ж із чорного стільця серед пальм у горщиках підвелася жінка. Вона спокійно стояла й чекала, поки ми наблизимось. Хелен тихо скрикнула й кинулася вперед із розкритими обіймами:
— Єво!
Розділ 39
Поки я не зустрівся з нею (я бачив її лише три рази), я часто думав про тітку Хелен, Єву. Є такі люди, які запам’ятовуються набагато краще після короткого знайомства, ніж ті, з якими бачишся щодня в плині довгого часу. Тітка Єва, без сумніву, була такою яскравою людиною, що на двадцять років заполонила мою пам’ять і уяву. Іноді про тітку Єву мені нагадували герої із книг і знаменні фігури в історії, наприклад, вона автоматично з’явилася в моїй уяві, коли я прочитав про інтриганку Мадам Мерль у книзі Генрі Джеймса «Портрет леді».
Насправді тітка Єва замінила в моїй уяві стількох гарних відомих жінок, що зараз мені дещо важко обернутися назад і згадати, якою вона мені здалася, коли я познайомився з нею того літнього вечора 1954 року в Будапешті. Я пам’ятаю, як Хелен
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.