Читати книгу - "Останній дон"

Атена провела його в подвійну ванну кімнату: два вмивальники, дві мармурові полички, дві ванни і два душі. Купкою стояло чоловіче туалетне причандалля: леза, крем і лосьйон для гоління, щітки та гребінці.

Коли він упорався і знову вийшов на балкон, Атена принесла й поклала на стіл тацю з рогаликами, кавою і апельсиновим соком.

— Можу підсмажити ще яєшню з шинкою, — запропонувала вона.

— Дякую, цього буде досить, — відмовився Кросс.

— Коли побачимося знову? — спитала Атена.

— У Лас-Веґасі на мене чекає багато справ, — ухилився від прямої відповіді Кросс. — Зателефоную наступного тижня.

Атена оцінююче поглянула на нього.

— Це означає «бувайте здорові», чи не так? — спитала вона. — А для мене остання ніч була справді прекрасною.

— Ви оплатили векселі, — знизав плечима Кросс.

Вона миролюбно всміхнулася до нього й сказала:

— До того ж із дивовижною готовністю, тобі так не здалося? Принаймні ні за чим не шкодував.

— Ні, — із сміхом признався Кросс.

Здавалося, що вона читає його думки. Минулої ночі вони обдурювали одне одного, а вранці обман утратив свою силу. Здавалося, вона знає, що її краса надто приголомшлива для нього, щоб він спромігся їй вірити. Що він відчуває небезпеку і від неї самої, і від її сповіді у гріхах. Здавалося, вона поринула в глибокі роздуми, їла мовчки. Відтак сказала Кроссові:

— Я знаю, що ти зайнятий, але мушу тобі дещо показати. Ти не міг би пожертвувати цим ранком і полетіти післяобіднім рейсом? Це дуже важливо. Хочу відвідати з тобою одне місце.

Перед спокусою востаннє побути з нею трошки довше Кросс не міг встояти і тому погодився.

Атена сіла з ним у свій «мерседес ЛС-300» і виїхала на автостраду, що вела на південь в Сан-Дієго. Одначе перед самим містом звернула на вузьку дорогу, що вела через гори кудись углиб.

Через п'ятнадцять хвилин вони під'їхали до якогось комплексу, обгородженого колючим дротом. Комплекс складався з шести червоних цегляних будівель, розділених зеленими газонами і з'єднаних пофарбованими в небесно-блакитний колір доріжками. На одному з зелених квадратів десь із десяток дітей гралися футбольним м'ячем, на іншому лужку ще десь із десяток дітей запускали повітряних зміїв. За дітьми наглядали троє чи четверо дорослих, але в усьому побаченому було щось дивне. Коли футбольний м'яч летів у повітрі, здавалось, що більшість дітей втікає від нього, в той час як на другому прямокутному газоні змії змивали в небо і не поверталися.

— Що це за місце? — спитався Кросс.

Атена прохально подивилася на нього.

— Поки що, будь ласка, просто йди зі мною. Згодом можеш питати про все на світі.

Атена підвела машину до вхідної брами і показала охоронцеві золотистий жетон. Всередині території під'їхала до найбільшої будівлі і там припаркувалась.

Підійшовши до конторки у приймальні, Атена щось стиха запиталась у чергового. Кросс стояв віддалік, одначе почув відповідь:

— На неї знову найшло, тому ми поставили в її кімнату обіймач.

— Що це, в біса, таке? — спитав Кросс.

Але Атена не відповідала. Вона взяла його під руку й повела довгим, викладеним світлою плиткою переходом у сусідню будівлю, а там у щось схоже на спальні гуртожитку.

Медсестра, що сиділа на вході, запитала їхні прізвища. Коли вона кивнула на знак дозволу, Атена провела Кросса іншим довгим переходом з дверима по обидва боки. Одну з них, нарешті, відчинила.

Вони стояли в гарненькій спальній кімнаті, великій і залитій світлом. Там були такі самі дивні, незрозумілі картини, що й на стіні в Атениному домі, але тут вони лежали розкидані по підлозі. На стіні поличка з рядком гарненьких ляльок, одягнутих у накрохмалені середньовічні швейцарські костюмчики.

В кімнаті було невеличке ліжко, покрите ворсистою рожевою ковдрою, білі подушки по всій пошивці вишиті червоними трояндами. Одначе в ліжку дитини не було.

Атена підійшла до великої скрині, віко якої було відхилене, стінки і дно всередині вистелені товстим, пухким підбоєм ясно-блакитного кольору, і коли Кросс зазирнув усередину, то побачив: там лежала дитина. Вона не звернула на них уваги. Маніпулювала голівкою важеля, і Кросс дивився, ж вона звела підбої докупи, майже стискуючи себе.

Це була дівчинка років десяти, мініатюрна копія Атени, одначе без емоцій, без будь-якого виразу на обличчі, а її зелені очі нічого не помічали, невидющі, ж у порцелянової ляльки. Та щоразу, коли вона повертала важелі й змушувала боковини всередині скрині міцно стискувати себе, її обличчя сяяло цілковитим щастям. На їхню присутність вона зовсім не зважала.

Атена потяглась рукою до верху дерев'яної скрині, натиснула на важіль так, щоб вийняти дитину. Здавалося, що дівчинка майже нічого не важить.

Атена, тримаючи її ж немовля, нахилила голову, щоб поцілувати дитину в щоку, але та сахнулася і почала пручатися.

— Це ж твоя матуся, — примовляла Атена, — ти не хочеш мене поцьомати?

Від тону її голосу у Кросса зайшлося серце. Це було благання нещасної матері, однак тепер дитина дико викручувалася в її руках. Тож зрештою Атена обережно опустила дитину на підлогу. Та звелася на коліна й одразу ж взялася за коробку з фарбами й за величезний аркуш картону. Ні на що на світі не звертаючи уваги, почала малювати.

Кросс стояв осторонь і спостерігав, ж Атена на всю силу своєї акторської майстерності силкувалась увійти в контакт з дитиною. Спочатку стала навколішки поруч з дівчинкою і почала вдавати любу подругу, допомагаючи дочці малювати, але дитина зовсім її не помічала.

Атена сіла, спробувала бути довірливою матусею, яка розповідає дитині, що діється на світі. Потім Атена перетворилась на поблажливу жінку, яка хвалить малюнки дівчинки. На все це дівчинка реагувала тільки тим, що відсувалася. Атена взяла один з пензликів і попробувала допомагати, та коли дівчинка це помітила, то вихопила пензлика. За увесь час вона не промовила жодного слова.

Нарешті Атена здалася.

— Я знову приїду завтра, кохана моя, — сказала: вона. — Візьму тебе покататися і привезу нову коробку фарб. Бачиш, — Атена ледь стримувала сльози, — червона у тебе вже закінчується. — Вона спробувала поцілувати дитину на прощання, але дві маленькі, гарненькі ручки відпихнули її.

Нарешті Атена звелася на ноги і разом із Кроссом вийшла з кімнати.

Атена дала йому ключі, щоб він вів машину назад у Малібу, а сама всю дорогу притискала долоні до скронь і плакала. Кросс був настільки вражений, що не міг здобутися на слово.