read-books.club » Фентезі » Руїна та відновлення, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

22
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руїна та відновлення" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 94 95 96 ... 107
Перейти на сторінку:
палубі, я відчула, що втрачаю контроль над світлом. Поруч зі мною на мить змигнув Толин силует. Хлопець знову зник, та я побачила за загорожею гриш і солдатів посеред піску. Опричники зістрибнули з інших човнів і пішли в атаку, а нічєвої кинулися до бою.

Я розпачливо намагалася зосередитися, тремтячи від паніки. Не відчувала праву руку. Змусила себе дихати. «Припини сопіти, як вепр». Якщо Адрік міг заклика́ти однією рукою, то і я можу.

На носі з’явилася Тамара, зникла, знову вималювалася перед очима. На неї налетіла нічєвоя. Коли потвора глибоко вп’ялася пазурами дівчині в спину, та закричала.

«Ні». Я зібрала докупи роздроблену увагу й потяглася до Розтину, хоч і могла шмагонути ним лише однією рукою. Не була певна, що влучу в тіньового солдата, не зачепивши Тамару, та не могла просто дивитися, як вона загине.

Аж раптом згори до самої гущавини бою майнув ще один силует. Я не одразу збагнула, що саме бачу: Ніколаї, вищиривши ікла, розправив крила. Він уп’явся кігтями в нічєвою, яка тримала Тамару, й викрутив їй шию, змушуючи відпустити дівчину. Потвора борсалась і звивалася, та хлопець злетів угору й жбурнув створіння подалі в темряву. Я почула десь віддалік нестямні верески — волькра. Тіньовий солдат більше не повернувся.

Ніколаї знову кинувся вниз і схопив іншу Дарклінґову нічєвою. Я майже чула, як він сміється: «Ну, якщо мушу бути чудовиськом, чому б мені не стати королем чудовиськ?»

Аж тут я задихнулася, гупнувшись здоровою рукою об палубу. Наді мною височів Дарклінґ, боляче притискаючи черевиком моє зап’ястя.

— Он ти де, — озвався він холодним, кришталево чистим голосом. — Привіт, Аліно.

Світло згасло. Насунула темрява, освітлена лише моторошним мерехтінням фіолетового полум’я.

Дарклінґів черевик дужче натиснув мені на кістки, і я рохнула.

— Де школярі? — процідила крізь зуби.

— Їх тут немає.

— Що ти з ними зробив?

— Вони цілі й неушкоджені, сидять собі в Крібірску. Напевно, обідають.

Його нічєвої кружляли навколо нас, збираючись досконалим захисним куполом, що совався й мінився, — крила, кігті, руки.

— Я знав, що погрози буде достатньо. Невже ти повірила, що я наражатиму на небезпеку дітлахів-гриш, після того як втратив стількох?

— Я думала…

Думала, що він здатний на все. «Він хотів, аби я повірила», — збагнула я. Показуючи мені тіла Боткіна та Ани Куї, він хотів, аби я повірила в його безжальність.

А тоді пригадала, як дуже давно він сказав мені: «Зроби мене лиходієм».

— Я знаю, що ти думала, що ти завжди про мене думала. Так значно легше, правда? Підносити себе за допомогою власної правоти.

— Твої злочини не я вигадала.

Ще нічого не скінчилося. Мені потрібно було лише дотягтися до кресала в рукаві. Потрібна була лише одна іскра. Можливо, вона не вб’є жодного з нас, та буде достобіса боляче, а моїм людям це виторгує трохи часу.

— Де хлопчисько? Моя Заклинателька — у мене. А тепер мені потрібен трекер.

Мал, дякувати Святим, залишався для нього просто трекером. Я зігнула здорову кисть і в рукаві намацала краєчок кресала.

— Не хочу, аби ти користувався ним, — сказала. — Як важелем. Та й узагалі.

— Ти лежиш на спині, навколо помирають твої віряни, а ти однаково демонструєш непокору.

Дарклінґ смикнув мене, підіймаючи на ноги. Дві нічєвої зайняли свої місця, оточивши мене, і кресало випало з пальців. Дарклінґ розчахнув на мені пальто й ковзнув руками моїм тілом. Коли його пальці стиснули перший мішечок із вибуховим порош­ком, у мене серце втекло в п’яти. Висмикнувши його з кишені, чоловік швидко знайшов другий. Зітхнув.

— Я відчуваю твої наміри так само, як ти — мої, Аліно. Твої безнадійні наміри, твоє цілеспрямоване бажання прийняти мученицьку смерть. Тепер я впізнаю і його.

Линва. І тоді в мене виникла ідея. Шанс був мінімальний, та я мусила ним скористатися.

Дарклінґ кинув мішечки з вибухівкою нічєвоям, котрі полетіли з ними в темряву. Чоловік подивився на мене крижаними сірими очима. Ми чекали, метушня тіньових солдатів навколо нас приглушувала звуки бою. За мить десь удалині пролунало оглушливе гуп.

Чорний Єретик похитав головою.

— Можливо, щоб зламати тебе, Аліно, мені знадобиться ще одне життя, але я згоден посушити над цим голову.

Він відвернувся, і я зробила свій хід. Затиснута між нічєвоями, я не могла скористатися Розтином, але не була безсилою. Зігнула зап’ястя. Навколо мене вигнулося фіолетове сяйво люмії. Одночасно я сіпнула линву між нами.

Дарклінґова голова смикнулася вгору, і я, затиснута між нічєвоями, зробилася невидимою й ще кілька секунд розглядала його, стоячи біля щогли. Образ дівчини перед ним був цілий і неушкоджений. Вона здійняла руки і шмагонула Розтином. Дарклінґ не припинив думати — він діяв. Між інстинктом і розумінням минула крихітна мить, та її вистачило. Тіньові солдати відпустили мене і стрибнули на захист свого господаря. Я кинулася до загорожі й зістрибнула з борту скіфа.

Приземлилася на поранену руку, й біль протнув тіло. Позаду пролунало розлючене Дарклінґове ревіння.

Я знала, що втратила контроль над світлом, а отже, видима. Змусила себе не зупинятися, тягнучи зболене тіло піском подалі від фіолетового сяйва люмії. Бачила, як б’ються біля освітлених скіфів сонячні солдати і гриші.

Горшов на землі. Рубі закривавлена. Я змусила себе підвестися на ноги. У голові паморочилося. Затиснувши рану на руці, я кинулася до темряви. Нічого не бачила, не розуміла, куди саме рухаюся. Ховалася дедалі глибше в чорній пустці, змушуючи мозок працювати, вигадати якийсь план. Знала, що на

1 ... 94 95 96 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїна та відновлення, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"