Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я нікуди… — почала дівчина, але під моїм поглядом поперхнулася словами і замовкла. Тільки зиркала спідлоба.
Я підійшов ближче і взяв за руку.
— Коли мене заберуть, і все заспокоїться, повернешся до табору і розповіси про те, що сталося. Чекати на мене три ночі поряд з містом... Кара-мурза, зіндан у якій частині фортеці?
— У Північній вежі.
— Ось десь там і чекайте. Але, про всяк випадок, розділіться і виглядайте скрізь. Через три доби не з'явлюся — відішли загін з обозом у Полісся. Втім самі вирішите, що робити. Не маленькі. Зміняться плани або з'явиться інша можливість, Кара-Мурза знайде спосіб передати звістку.
Татарин ще раз мовчки притис кулак до грудей.
— От і добре. А тепер накажи слугам зв'язати мене міцніше. Сам іди до воріт і оголоси нукерам, що шпигун, за яким вони прийшли, давно вже спійманий. І ти хочеш особисто передати його ханові. Тільки спершу приведеш себе в належний вигляд, перш ніж показатися на очі Повелителю. Адже не жебрак якийсь, а представник давнього і шляхетного роду. А щоб у твоїх словах ніхто не сумнівався — запропонуй нукерам посторожити бранця, поки ти збираєшся до палацу. Впевнений, наказу брати будинок мурзи штурмом у них не було, тож десятник на пропозицію погодиться.
— А що робити з Сабудаєм?
Я тільки руками розвів, дивуючись такій нетямущості.
— Ви ж товариші по нещастю? Хіба не привід почастувати? Заодно, обговорити, як ділитимете здобич? Не бійся, він повірить, бо сам тільки про це й думає. Навіть поважати почне. А на знак найвищої прихильності, — окрім веселого тону, очі мої блиснули сталлю, — покажи цьому ішаку свою нову наложницю. Впевнений, вона сподобається йому так, що Сабудай залишиться в тебе в гостях щонайменше на одну ніч. Так, Бджілко? Залишиться?
Сестра Меліса мило посміхнулася і зобразила уклін.
— Проспить до ранку і пам'ятатиме тільки те, що ви йому забажаєте перед сном сказати, пане…
— Тоді, не зволікаймо. Не будемо випробовувати терпіння нукерів.
— Негайно відкривайте! — голоси на вулиці ставали все злішими, та й били у ворота гучніше та частіше.
— Тихо ви там! — гаркнув воротар, перекриваючи гамір. — Хазяїн уже йде. Йому й пояснюйтеся, чого треба… — і додав насмішкувато. — Ох, і не заздрю я вам, діти баранів. Мій господар, Кара-Мурза, страшний у гніві. А ви мали нахабство потривожити його післяобідній сон.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.