Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хазяїне… — слуга зупинився, не доходячи до нас кроків десять і низько вклонився.
— Чого тобі, Абдуло? Не бачиш, я з гостем розмовляю? — кинув на нього незадоволений погляд татарин.
— Перепрошую, хазяїне, — ще нижче вклонився той, — але навколо будинку якісь підозрілі люди крутяться. На розбійників не схожі, але хіба стане чесна людина ховати обличчя під шарфом та зброю під халатом?
— Ось як? — здивувався Кара-мурза. — І на кого вони тоді схожі, якщо не на розбійників?
— Думаю, це чиїсь слуги чекають, коли ви чи ваші гості вийдуть назовні, — виявив кмітливість слуга.
— Або хочуть бути впевненими, що всі залишаються на місці… — додав я. — Абдуло, як давно тут з'явилися ці нехороші люди? Вони бачили, як пішов шановний брат Кара-мурзи та мої супутники?
— Ні, ефенді. Аслам-бек та ваші супутники пішли раніше.
— Це добре. Принаймні, за них можна не хвилюватися.
Господар дому запитливо глянув на мене.
— Все дуже просто, Кара-Мурзо. І знову узгоджується з твоєю мудрою теорією світової рівноваги. Як би нам не хотілося іншого, разом з нами живуть не тільки шляхетні та чесні люди, але так само — жадібні та мстиві негідники. Ти виявився благородним і цінуєш честь дорожче за золото, а дехто, наплювавши на слова клятви, вирішив скористатися чужою довірливістю. Разом і помститися, і заробити.
— Говориш так, Антоне-ага, ніби маєш на увазі когось конкретного?
— Абсолютно вірно. Та ти й сам уже здогадався. Чи я помиляюсь і треба вимовити ім'я?
— Сабудай-мурза? — насупився татарин. — Ні, запевняю тебе, ти помиляєшся. Так, він більше купець ніж воїн, але і його серцю не чужа шляхетність. Адже ти, як я чув, урятував йому життя двічі. Його ж хотіли кіньми розірвати?
— Недарма розумні люди кажуть, що жодна добра справа не повинна залишатися безкарною, — знизав я плечима.
— От шайтан… Яке свято зіпсував. Абдула! Запитай у людей Сабудай-мурзи, що їм треба і звели забиратися геть! А господареві своєму нехай передадуть, що кожен, хто шукає ворожнечі, обов'язково її знайде!
Слуга пішов виконувати наказ, а господар знову взявся за глечик. Ось тільки налити не встиг, у ворота голосно та вимогливо застукали!
— Хто такі? Чого треба? — невдоволено обізвався воротар. — Хазяїн відпочиває і не велів турбувати!
— Зараз же відчини ворота, рабе! Або пошкодуєш!
— Іди з миром, добра людина! — так само неохоче відповідав воротар. — А то відчиню ворота і спущу псів.
— Ім'ям Махмед-Гірея! — стук змінився. Якщо раніше в стулки били чоботами, то тепер стукали чимось твердим. Швидше за все руків’ям. Шаблі або нагайки.
— Гей, Кара-мурзо! Ти мене чуєш?! Це я Сабудай-мурза! Хану стало відомо, що в твій будинок проник шпигун! Видай його сам, або ми візьмемо гяура самі! Зі мною дві дюжини нукерів! Але якщо ми увійдемо до твого дому силою, то й тобі не поздоровиться! За укривання ворожого шпигуна не зносити голови ні тобі, ні твоєму братові! Хан дуже сердитий!
— Ось і відповідь, — я спокійно взяв із вази персик і з насолодою відкусив. Прожував і продовжив: — Причому, зауваж, як сформульовано: шпигун! Тобто, одинак. Хитрун… Готовий сперечатися, що хан нічого не знає про існування мого загону та напади на обози.
— Але навіщо? — Кара-мурза говорив щиро. Схоже, в цілісній натурі воїна справді не залишилося місця для підступності. — Я не розумію.
— Загалом нічого особливо складного. Сабудай хоче взяти мене в полон і обміняти на всю здобич. А потім — або вб'є і хану покаже голову. Пояснюючи, що шпигун чинив опір. Або, все-таки дотримає слово і відпустить, а хану віднесе голову першого раба, що попадеться. Мертві говорити не вміють, тож спростовувати підробку не стануть.
— А я?! — обурився Кара-мурза. — Мене це син ослиці зовсім не бере до уваги?! Я вже точно мовчати не буду!
— Не знаю, на що розраховує Сабудай, але бачу щонайменше два варіанти. Перший — він упевнений, що зможе купити твою мовчанку. Наприклад, в обмін на обладунок прадіда. Адже в Ак-Кермені ні для кого не таємниця, наскільки важлива та цінна для вашого роду ця реліквія?
— Він помиляється! — стукнув долонею по коліні татарин. — Честь дорожча за будь-яку реліквію.
— Тоді залишається другий варіант. Ти теж помреш, захищаючи гяура. І Сабудай-Мурза отримає не тільки мій обоз, але і все майно родини зрадника. Як на мене — другий варіант навіть певніший. Бо усуває всі проблеми. І прибутковіший...
Кара-Мурза скочив на ноги, як підкинутий пружиною.
— Шакал облізлий! Я вирву його гниле серце і кину свиням! А труп втоплю в смердючій гнійній ямі!
— Не заперечую… Але це згодом. А для початку ми зламаємо його плани. Він підлий і хитрий, але навряд настільки мудрий, щоб мати кілька варіантів, і виявиться не готовим до такого повороту. Особливо, якщо вважає тебе людиною честі. Згоден?
— Розпоряджайся мною та моїми людьми, як вважаєш за потрібне, Антон-ага, — притиснув руку до серця татарин.
— Дякую. Повторюся, але я дійсно радий, що не вбив тебе в тому бою. А тепер, до діла… Перше, — у твоєму домі щойно з'явилася нова одаліска, — вказав на сестру Мелісу. — Одягни її відповідним чином і заховай на жіночій половині.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.