Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Саме про такий поцілунок марила дона Флор безсонними ночами, у глибині душі погоджуючись з доною Жізою: на дідька терпіти, якщо до весілля всього кілька днів! Утім, ані вона, ні наречений про це навіть не обмовилися. Вони поцілувалися ще і ще раз, стискаючи руки одне одному. Цієї ночі вперше за багато місяців дона Флор спала спокійно.

Такий був шлях ніжної та соромливої вдови до її другого заміжжя. Зовсім іншими барвами почав вигравати її оновлений пофарбований дім, вітальня вилискувала в грайливих променях кришталевої люстри, а біля входу красувалася новенька вивіска з назвою школи. Інакше сприймались і переставлені старі меблі разом із недавно придбаними, як от письмовий стіл із кріслом-вертулькою; на кованому ліжку (тепер блакитному) красувався пружинний матрац. Зі стін вітальні зняли кольорові світлини дони Флор і її першого чоловіка, натомість з’явилася фотографія, на якій серед випускників факультету в чорній мантії було зображено фармацевта. Юний Теодоро радісно всміхався в об’єктив.

Не годиться, щоб у домі витав дух померлого, тому фотографію Гульвіси точно варто зняти — порадила дона Норма. Звісно ж, вона мала рацію, втім, дона Флор не хотіла залишати на стіні і свій портрет, адже на тій фотографії було геть мале, дурне дівчисько, крізь невинний погляд якого проступав глибокий слід недоспаних ночей, коли чекала чоловіка з казино. Зараз від тієї дівчинки вже й сліду не залишилося, у дзеркалі вона бачила статечну, врівноважену жінку, наречену доктора, людину, яка цілком заслужила на своє щастя.

Так усі навколо й казали: і гості, які заповнили церкву, серед них був і банкір Селестино, який запізнився так само, як і на перше весілля дони Флор. Щойно сутінки розлилися містом, а на небі забовваніли перші зірочки, звідусіль линув спів цвіркунів і кумкання жаб, наречені сіли в таксі, щоб відбути медовий місяць на смарагдовому березі затишної затоки Баїя-дос-Тодос-Сантос — всі присутні, навіть дона Розилда, одностайно стверджували:

— Цього разу вона не прогадала, нарешті дівчинка буде щаслива.

IV

ПРО СПОКІЙНЕ ТА ВРІВНОВАЖЕНЕ ЖИТТЯ ДОНИ ФЛОР У ДРУГОМУ ШЛЮБІ, БЕЗ НЕЗГОД І ПЕРИПЕТІЙ, У СВІТІ ФАРМАКОЛОГІЇ, АМАТОРСЬКОЇ МУЗИКИ ТА ВИШУКАНИХ САЛОННИХ ВЕЧОРІВ ПІД ДЗВІНКИЙ СУПРОВІД ДОБРОЗИЧЛИВИХ КУМАСЬ, ЯКІ НЕВТОМНО ГОВОРИЛИ ПРО ЇЇ ЩАСТЯ

(під акомпанемент доктора Теодоро Мадурейри з його соло на фаготі)

АМАТОРСЬКИЙ ОРКЕСТР «СИНИ ОРФЕЯ»

Щиро запрошує Вас та Вашу шановну родину на ювілейний концерт із нагоди шостої річниці від дня заснування оркестру, що відбудеться цієї неділі о 20:30 в саду Тавейри Піреса за адресою: Ларґо да Ґраса, 5.

ПРОГРАМА

Частина перша:

1. Берґер • Закохана • вальс;

2. Франц Шуберт • Військовий марш;

3. Е. Жилле • Далеко від балу • вальс;

4. Франц Дрдла • Сувенір • соло на скрипці д-ра Венсеслау Вейґи, під фортепіанний акомпанемент сеньйора Еліо Басто;

5. Оскар Штраус • Мрія про вальс • попурі.

Частина друга:

1. Френсіс Томе • Просте визнання;

2. Отело Араужо • Елегія • соло для віолончелі, виконує композитор Адріано Пірес;

3. Ґрасіані-Валтер • Пристрасний стогін;

4. Аженор Ґомес • Колискова для Флорипедес • соло на фаготі виконує д-р Теодоро Мадурейра;

5. Франц Легар • Весела вдова • попурі.

За роялем маестро Аженор Ґомес

1

УКОТРЕ ОГЛЯНУВШИ БЕЗДОГАННО ПРИБРАНУ КІМНАТУ, дона Філо, неквапливо і важко переступаючи з ноги на ногу, як це властиво всім грубаскам, попрямувала до дверей.

— Почувайтесь як удома, мої янголята… Не казатиму вам на добраніч… — і грайливо підморгнула з добродушною материнською усмішкою: вона знала доктора Теодоро ще студентом, той був добрим другом її сина, теперішнього лікаря Жоау Батиста. — А чи знаєте ви, скільки закоханих пар провели тут медовий місяць, відколи ми сюди переїхали? Сімнадцять… Чи вісімнадцять… Уже точно і не пригадаю…

— Добре вже, відпочивайте… — пухкі щоки дони Філо затанцювали від дзвінкого сміху.

Десь із глибини дому пролунав невдоволений голос доктора Піменти:

— Жінко, та йди вже нарешті спати… Годі набридати гостям…

— Я тільки хотіла перевірити, чи їм нічого не бракує… — і ще раз обернулась до них: — Мої голуб’ята…

І зніяковілі та знічені дона Флор із доктором Теодоро зосталися самі посеред величезної спальні. Вони пригадали всі ті численні дотепи і двозначні жарти, що ними так і сипали кумасі, сусідки, учениці та гості свята. І під час цивільної церемонії, й у церкві кожен вважав за обов’язок втерти молодятам моркви. Особливо старався банкір Селестино. Навіть коли їхнє таксі вже рушило, він навздогін жбурляв свої масні дотепи. Чомусь це вже стало традицією: видавати на весіллі вдови усілякі непристойності. Навіть дона Філо, добра і привітна жінка, докинула хмизу в жар, порадивши аптекарю не перестаратися. Залишившись нарешті самі, вони не наважувалися навіть глянути одне на одного.

Доктор Теодоро підійшов до великого відчиненого вікна, що виходило в нічний сад, залитий місячним сяйвом. Мерехтіли зорі, кумкали жаби, шурхотіли краби, сталеві смужки фосфорних риб мерехтіли на темному плесі моря, яскраво-синій метелик тріпотів золотими плямками крилець у світлі з люстри. Легкий морський бриз грайливо пестив зелене листя пальм та мангових дерев; глухо гупали об землю плоди сапоте, збиті сполоханими кажанами, які, мов примари, ширяли в нічній блакиті під жвавий акомпанемент цвіркунів та шлюбні співи жаб.

Дона Флор рвучко встала — треба ж було комусь зруйнувати стіну, що постала між ними, треба ж було покласти край цій безглуздій мовчанці — і, підійшовши до свого чоловіка, неквапно оперлася на підвіконня. Доктор Теодоро, подолавши зніяковіння, однією рукою обняв її за талію, а іншою вказав на далеке зоряне небо:

— Поглянь, кохана… — він так боязко промовив оте «кохана», аж здалося, насилу витиснув його з себе. — Отам, далеко-далеко. То Південний Хрест.

Дона Флор змалечку мріяла побачити його:

— Де саме, любий?.. — так чітко пролунало це слово, так виразно і велично, а потім вона стиха повторила:

— Покажи, любий… — і доктор Теодоро засяяв.

— Отам… далеко-далеко…

Звідки ж, милий, оцей страх, звідки це сум’яття? Чому ти не пригорнеш мене, чому не торкнешся моїх вуст, чому ми й досі не в ліжку? Хіба ж ти не бачиш, як мені кортить, хіба ж не видно, як палко я тебе бажаю, чи ж ти не чуєш, як тріпоче моє серденько? На небосхилі дони Флор теж мерехтіли сузір’я, втім, це була інша, лише їй відома астрономія.

А тим часом, обіймаючи дружину, доктор Теодоро розмірковував, як же він має чинити, щоб не образити дружину