Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Схоже, вони готували сюрприз. Ох, як зворушливо. Майже як весілля Калеана та Еніри, на якому я ледь не розплакалася. Щоправда, тоді ми були в чужому домі, а зараз у нашому рідному гніздечку, в якому мешкали всі покоління Нотрилів.

Важко уявити, скільки разів я мріяла про своє весілля. У моїй голові були тисячі варіантів, все було продумано до дрібниць, аж до кольору фіранок, які чомусь перед весіллям я планувала змінити. Ну а щодо сукні… Усі ескізи я зберігаю досі. Там на тисячу наречених вистачить. Але рідні мене здивували. Я раптом зрозуміла, що нічого особливого не хочу. Ось так у вузькому колі вийти заміж за коханого – ідеально.

Дженард у шикарному темно-синьому костюмі з краваткою під колір моїх очей подав мені руку, і ми стали під арку з чарівними квітами. Брати півколом поруч. Я розпливлася в посмішці, не можу сказати ні слова. Відповіла лише «так», коли запитання поставив священик. Все пройшло як у тумані, а може, це була пелена з моїх сліз. Але на цей раз я плакала від щастя.

***

- Аліто, нас просив Діен до нього заїхати. Ти не проти, якщо зараз підемо?

- Ти хочеш навідати Діена на острові? – дивлюся із підозрою на свого чоловіка.

- Так, у нього до нас є справа. Саме до тебе. Там ще Ендрю буде й Есма.

- Гаразд. Ще один сюрприз? - Щось мені не по собі. Боюся, там є якась каверза. Невже Дженард таки хоче стерти нам з Діеном пам'ять? Тоді йому теж доведеться дещо видалити з голови. Так було б краще для всіх.

На острові зустрілися із уже знайомою компанією. Діен нетерпляче крокує з боку на бік, поглядає на годинник. Побачивши нас, радісно кинувся назустріч. Руки з Дженардом тиснуть по-товариському, обмінюються фразами, зрозумілими тільки їм двом. Зі всього сказаного я зрозуміла, що про цю зустріч вони домовилися давно.

- Аліто, пам'ятаєш, я тебе розпитував про те, наскільки точні твої передбачення? - Я напружилася ще на слові "пам'ятаєш".

- Так, - киваю невпевнено, поглядаю на обличчя за його спиною.

- Мені потрібно, щоб ти зазирнула в майбутнє і сказала, чи вдасться Есмі воскресити Естеліту, якщо вона спробує це зробити найближчим часом.

Я зависла. Прокручую в голові все почуте. Діен натхненний, Есма трохи смикається, Енді просто чекає. Моя рука спочиває в долоні чоловіка. Океан шумить за три метри, пісок коле пальці на ногах.

- Як Есма її збирається воскресити? – я прийшла до тями, ставлю уточнюючі питання.

- Аліто, це велика таємниця нашої родини, і ми розраховуємо... - каже Енді.

- Я розумію, що це все для вузького кола. Але мені потрібне щось конкретне, щоб я знала, що шукати у видіннях.

- Я спробую воскресити її з попелу, - несміливо сказала Есмеральда. – Мій вихованець – фенікс. Я поновлюю з попелу навіть те, що було мертвим перед спаленням.

Знову зависаю. Брови живуть своїм життям, повзуть угору, хоча я команди не давала. Щось про те, що Есма птах, я вже чула від Еліма, але ніяких уточнень тоді не було.

- Фенікс… – повторила на автопілоті. Погляд перевела на Діена, згадавши нашу давню розмову, що відбулася на цьому ж пляжі.

- Дівчинко, ти зможеш продивитися майбутнє? – Дженард нагадує мені, що настав час повернутися. - Він не хоче витратити єдину спробу марно, тому потрібний провидець, якому можна довіряти.

- Звісно, так, я зрозуміла, - відповідаю трохи спішно. - Давайте спробуємо. Найкраще, якщо ви обоє візьмете мене за руки.

Під настороженим поглядом мого чоловіка Діен взяв мою долоню. Друга опинилася в руці Есми. Ми вмостилися втрьох на пісок, розташувалися по колу. Я заплющила очі. Збоку ми схожі на тих, хто робить дивний обряд. Але зараз ми нічого такого не робимо. Я просто зазираю у майбутнє. Викликаю видіння, які стосуються двох людей, які стискають мої долоні.

Виявляється, Діен був ближче до Есми, ніж я передбачала. Картинки, що спливли перед очима, показали, як вони удвох сиділи на піску, душевно балакали, купалися в океані голими, каталися на скутері, бажали один одного на ліжку. Я струснула головою, не розуміючи, що саме бачу. Перелічую Діену подумки.

- Минуле чи майбутнє?

- Минуле.

- Зачекайте, - я відсмикнула руки, - думайте, будь ласка, про майбутнє, а не про минуле.

За моєю спиною лається Енді. Добре, що я не озвучила все, що я бачила. Навряд чи йому було б приємно це знати.

- Він читає твої думки, Аліто, - Діен каже тихо, але його чують усі.

Я винувато посміхнулася, повернувши голову у бік Енді.

- Продовжуйте, - він прокоментував твердо, але з легкою досадою.

Викликаю видіння, голову заповнює марна інформація. Я дізналася такі деталі з їхнього життя, які мені не потрібно знати. Нічого цікавого, суттєвого, хоча місцям і дуже пікантно.

- Щось бачиш?

- Про воскресіння поки що нічого.

- Може варто спробувати в склепі?

Переміщуємося тим самим складом у гробницю, в якій лежить прах Естеліти. Думала, що всередині буде моторошно, як у будь-якому склепі, але там цілком затишно. Більше схоже на кімнату минулого століття. Вузьке ліжко, невеликий столик, старий торшер, багато рюшів, якісь стародавні сукні, свіжі квіти у вазонах.