Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Наступні кілька днів пройшли спокійно, мирно, у коханні та гармонії. Дженард не відходив від мене ні на крок, носив на руках, ніби я з кришталю, здував порошинки. Багато годин я провела з Елімом, але і при цьому Джен сидів поряд. У розмови наші не встрявав, створював видимість, що його немає, але періодично торкався мене. Іноді це було дивно. Він ніби перевіряє, тут я ще чи ні. Я сміюся, відчуваючи при цьому надзвичайне тепло всередині.

- Джен, ти мені так і не сказав, що там було, коли ви з Діеном пересувалися? Ти якийсь дивний повернувся.

Він важко зітхнув, глянув на мене сумно. Зрозумів, що я від нього так просто не відчеплюся. Хочу все знати, хіба що без кривавих подробиць.

Сидимо на дивані, їмо солоне печиво, яке щойно спекла Ельфі. Дженард мене обіймає, погладжує. Особливо його руки тягнуться до мого живота. Він мовчить, не поспішає викладати найцікавіше. Я б подумала, що там нічого розповідати, але він поводиться так, ніби життя прожив за ті десять хвилин, поки був відсутній. Та й із Діеном у нашу останню зустріч вже спілкувалися як друзі. Що ж там сталося, що вони раптом здружилися?

- Для вас минуло десять хвилин, а для нас два місяці.

- Що? Як таке можливо? Ти що там трахався зі мною з майбутнього? - Чому саме це мені захотілося дізнатися - не знаю, але почуття ревнощів (хай навіть до самої себе) неприємно кольнуло.

- Ні, в тому й річ! Хотілося дуже, але там ти мала свого Дженарда, мені не можна було підходити близько. Іноді спостерігав за тобою... і за своїм двійником, як він тебе...

- Ммм ... Так це була цікава подорож ... Я хотіла б сексу з двома Дженардами одночасно. Треба додати це бажання до свого списку, - граю очима, посміююсь.

- Не можу обіцяти, що це бажання колись здійсниться… - відповів надто серйозно. Знову довга пауза, але я знаю, що він ще щось розповість. – Ми там були зайвими, тож увесь магічний світ намагався нас вижити. Це було навіть гірше за всі ті роки, поки за мною полювали. У своєму звичному житті я навчився з цим справлятися, а там усе було інакше. На нас нападали на кожному кроці, перепочинків було лише кілька. Тільки на острові Діена було спокійніше, але там був другий Діен. Я провів у компанії цих двох кілька тижнів. Вимотали мені мозок своїми розповідями про Естеліту.

- А, то ось де ви встигли здружитися!

- Ми не друзі. Але він мені багато в чому допоміг. За це я вдячний. Якби його там не було, я не повернувся б... Увесь цей час я був без сил вихованця, вразливий, ослаблений... Не знаю, що сталося б тут, у тому часі, де ти залишилася одна...

У грудях тьохнуло, але я прогнала неприємні відчуття. Зараз все гаразд, потрібно насолоджуватися цим. Тепер я зрозуміла, чому він так на мене накинувся, і чому дивно поводиться всі ці дні. Я б теж скучила, якби його не було поряд так довго. Навіть не хочу уявляти, що він там пережив.

- Значить, ви не могли звідти вибратися?

- Так, незліченну кількість разів намагалися повернутися, але безуспішно. Потім якось час сам виштовхнув, і ми опинилися поряд з вами в лісі. Перед тим якраз відбивалися від монстра… потріпав він нас неслабо… – паузи він заповнює спогадами, які для мене не озвучує. Мабуть, пройшли вони через пекло. - Але тепер я розумію, чим він тебе зацікавив, - цей смішок був гірким. Він що, бачив Діена без плавок? Дивно, що чоловіки на це звертають увагу. Дженарду точно нема чого комплектувати з цього приводу. У нього в штанях прилад не менший. – Острів просто шикарний, треба буде вдвох на такому відпочити.

Ах, він про острів... Так, саме цим Діен мене й зацікавив… вразив… спокусив… Але це у минулому. Я навіть пробачу Джену те, що в його здогадах була підозра в моїй корисливості. Нехай думає, що вся справа в острові.

- А з Топезою вже все вирішено? Що з ним сталося?

- Він у в'язниці для магів разом зі своїми спільниками. Звідти не вертаються.

- А тебе видалили зі списку захисників?

- Так, Ендрю все виправив. Умовляв залишити мої дані там, адже вже немає небезпеки, зрадники з вежі видалені, але я вирішив більше не потрапляти в цю пастку. Так нам буде спокійніше.

- Отже, тепер ти повністю вільний, тобі нічого не загрожує, і ти збираєшся на мені одружитися? – лукаво посміхаюся.

- Саме так. Ти хочеш пишне весілля?

- Ні, тільки для рідних.

- Прекрасно. Твої брати наче вже щось готували? Нехай звуть свого священика.

- Прямо зараз? - Здригаю брови, переводжу погляд на свій домашній одяг.

- Всі твої вдома, моїх не буде. Нащо нам чекати?

На хвилинку подумала, що він жартує, але бачу по очах, що ні. Пропонує влаштувати весілля у нашій вітальні без попередньої підготовки, коли на мені немає розкішної сукні, волосся не укладено, немає квіткової арки та повітряних кульок.

Тільки я про це подумала, як у вітальні з'явилося все потрібне. Арка, квіти, гірлянди, що світяться, невеликі столики з різними закусками. Тут же й брати завітали при повному параді. Всі в костюмах, Ені у блакитній сукні трохи нижче колін.

- Аліто, стій рівно, - Еніра махнула на мене рукою, і на мені виявилася чарівна біла сукня, що облягає фігуру вгорі і розпускається плавною пишною спідницею донизу. Волосся зібралося в зачіску, на шию лягла фамільна коштовність. Я погладила своє вбрання, обмацала тканину, озирнулася, помітивши довгий шлейф, ахнула, очі наповнилися сльозами.