Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

І власноручне Родонове послання було відправлене тітоньці на адресу міс Брігс.

Міс Кроулі засміялася, коли Брігс з вельми таємничою міною передала їй цю простодушну й щиру сповідь.

- Тепер, коли місіс Б’ют немає, можна й почитати, що він пише,- мовила вона.- Прочитай мені його, Брігс.

Коли та скінчила читати, її патронеса зареготала ще дужче.

- Як ти не розумієш, стара дурепо,- сказала вона Брігс, явно розчуленій щирими почуттями, викладеними в листі,- як ти не бачиш, що сам Родон не написав тут жодного слова! Він зроду не писав мені нічого, крім прохання дати грошей, і всі його листи були повні помилок, закреслень і неоковирних речень. Це ним крутить та мала гадючка-гувернантка («Всі вони однакові,- в душі подумала міс Кроулі.- Всі хочуть моєї смерті і чигають на мої гроші»). Я не заперечую проти зустрічі з Родоном,- цілком байдужим тоном додала вона, трохи помовчавши.- Однаково, чи потисну я йому руку, чи ні. Якщо не буде ніякої сцени, то чому б нам не зустрітися? Я не бороню. Але людське терпіння має межу, тож затям собі, голубко: я з усією авторитетністю заявляю, що не прийму в себе місіс Родон... цього вже я не можу витримати.

Міс Брігс подумала, що найкраще буде звести стару леді з небожем так: попередити Родона, щоб він чекав на кручі, коли міс Кроулі виїде в кріслі подихати свіжим повітрям.

Там вони й зустрілися. Я не знаю, чи в душі міс Кроулі ворухнулося якесь тепле, ласкаве почуття, коли вона побачила свого колишнього улюбленця, але вона простягла йому два чи три пальці з таким веселим і добродушним виглядом, наче вони щойно вчора зустрічалися. Що ж до Родона, то він почервонів, як рак, і мало не вивихнув Брігс руки, так утішила й збентежила його ця зустріч. Може, ним керувала вигода, а може, й щире почуття; може, його навіть узяла за серце та зміна, яка за кілька тижнів сталася з тіткою.

- Стара завжди рятувала мене,- сказав він дружині, розповідаючи про зустріч,- і мені, розумієш, стало незручно й таке інше. Я йшов поряд із тим, як воно зветься... ти знаєш, аж до її дверей, а там вийшов Боулс, щоб допомогти їй. І мені також страшенно хотілося зайти, але...

- І ти не зайшов, Родоне! - верескнула його дружина.

- Ні, кохана. Хай мене повісять, але я злякався, як дійшло до цього!

- Йолопе! Таж треба було зайти і більше ніколи не виходити! - вигукнула Ребека.

- Не лайся,- понуро сказав гвардієць.- Може, я і йолоп, Бекі, але тобі не годиться так казати.- І він кинув на дружину погляд, що не віщував нічого доброго; видно, її слова справді зачепили його за живе.

- Ну, добре, любий! Завтра ти мусиш знов стояти на чатах і зайти до неї, чуєш, буде вона запрошувати тебе чи ні! - мовила Ребека, намагаючись заспокоїти свого товариша в подружньому ярмі.

Той відповів на це, що зробить так, як йому захочеться, і буде вдячний їй, коли надалі вона висловлюватиметься ввічливіше. Ображений чоловік вийшов з кімнати і цілий ранок просидів у більярдній - понурий, мовчазний і насуплений.

Та ще до вечора йому довелося здатись і, як звичайно визнати, що дружина була передбачливіша й далекоглядніша, бо, на превеликий жаль, її передчуття щодо наслідків його прикрої помилки підтвердилося. Міс Кроулі, безперечно, трохи схвилювалася, коли побачила небожа і він потис їй руку після такого тривалого розриву. Вона довго розмірковувала про цю зустріч.

- Родон дуже погладшав і постарів, Брігс,- мовила вона своїй компаньйонці.- Ніс у нього почервонів, і весь він зовні якось повульгарнішав. Одруження з тією жінкою безнадійно його споганило. Місіс Б’ют весь час казала, що вони обоє п’ють, і я вірю, що це правда. Авжеж, від нього страх як тхнуло джином. Я зразу помітила. А ти?

Дарма Брігс заперечувала: мовляв, місіс Б’ют про кожного любить сказати щось погане, і якщо їй дозволено буде висловити свою скромну думку, то сама місіс Б’ют...

- Хитра інтриганка? Атож, це правда, вона таки про кожного любить сказати погане, але я певна, що та жінка споює Родона. Весь цей простолюд...

- Він був дуже зворушений, що побачив вас,- мовила компаньйонка,- і якщо ви згадаєте, що він вирушає на поле бою, то я певна...

- Скільки він пообіцяв тобі, Брігс? - закричала стара панна, впадаючи в істеричну лють.- Аякже, зараз почнуться плачі. Ненавиджу всілякі сцени! Чого ви всі дратуєте мене? Іди рюмсай у своїй кімнаті, а сюди пришли Феркін... Ні, стривай! Сядь, висякайся, перестань рюмсати й напиши капітанові Кроулі листа.

Бідолашна Брігс слухняно сіла до бювара. На його аркушах скрізь видніли сліди твердої, впевненої, швидкої руки останнього секретаря старої панни - Б’ют Кроулі.

- Почни так: «Шановний сер» або ні, просто: «Сер», так буде краще, і напиши, що міс Кроулі... ні, що лікар міс Кроулі, містер Крімер, доручив тобі повідомити, що я почуваю себе дуже кволою і велике хвилювання може виявитися для мене небезпечним, тому я змушена відмовитися від будь-яких родинних переговорів і побачень. Далі подякуй йому за те, що він приїхав до Брайтона і таке інше й попроси, хай не залишається тут задля мене. Можеш додати, що я бажаю йому bon voyage 172 і що коли йому не важко буде зазирнути до моїх адвокатів на Грейз-інн-сквер, він знайде там для себе звісточку. Авжеж, це на нього подіє. І змусить його покинути Брайтон.

Доброзичлива Брігс записала цю фразу з великим задоволенням.

- Застукати мене того ж таки дня, як поїхала місіс Б’ют! - обурювалася стара леді.- Це ж хтозна яке нахабство! Брігс, голубонько, напиши й до місіс Кроулі, скажи що вона теж може не приїздити... Так, хай не їде... Я не хочу бути рабинею в своєму домі... не хочу, щоб мене морили голодом і напихали отрутою. Вони всі раді мене вбити... всі...