Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

змовника, не обов'язково шукати доказів, значно легше й менш витратно самому зробити ті докази, а якщо можливо, то й шпигуна створити самому. Отже, в інтересах нашої нації ми маємо вибрати офіцера-єврея, який би викликав достатньо підозр через якусь свою слабкість, і довести, що він передавав інформацію у посольство Пруссії в Парижі.

— Що ви маєте на думці, кажучи «ми»?

— Я говорю з вами від імені відділу статистики Французької розвідувальної служби, яку очолює підполковник Сандер. Ви, мабуть, знаєте, що за цією невинною назвою ховається підрозділ, який здебільшого опікується німцями: спочатку у службі цікавилися всім, що роблять німці у себе вдома; намагалися дізнатися якнайбільше про устрій їхніх військ, скільки мають дивізій кінноти, яку суму складає утримання війська — загалом, усе, що можна, не нехтували ніякою інформацією — з газет, з рапортів офіцерів, які перебували у подорожі, від жандармів, від наших агентів по обидва боки кордону. Проте віднедавна у Службі вирішили слідкувати ще й за тим, як вони поводяться у нашій рідній домівці. Є люди, які з прикрістю говорять про злиття розвідки та контррозвідки, але одне від другого невіддільне. Ми маємо знати про те, що відбувається у німецькій амбасаді, бо це чужоземна територія, отже, це й є розвідка, але ж саме там вони збирають дані на нас, тож бути щодо цього у курсі — це вже контррозвідка. Наразі у посольстві на нас працює мадам Бастіан, прибиральниця, яка вдає неграмотну, хоча насправді принаймні розуміє та вміє читати німецькою. Її робота полягає в тому, щоб щодня спорожняти кошики зі сміттям у кабінетах амбасади, таким робом передаючи нам записки та документи, які, на думку пруссаків (адже ви знаєте, які вони тупоголові), підуть точно за призначенням. Тож треба скласти такий документ, у якому один з наших офіцерів доповідатиме секретну інформацію про озброєння французького війська. Тоді припустять, що автор документа має доступ до таємної інформації, й саме цим він себе видасть. Таким чином, нам необхідна записка, перелік, назвемо це bordereau. Саме тому ми звертаємося до вас, адже, як кажуть, ви у цій справі справжній майстер.

Симоніні не питав, як люди зі Служби дізналися про його вміння. Про це їм міг розповісти хоч би й Ебутерн. Отже, подякувавши за комплімент, він відповів:

— Гадаю, мені треба буде відтворити почерк якоїсь конкретної особи.

— Ми вже знайшли чудового кандидата. Це ельзасець, такий собі капітан Дрейфус, він, імовірно, проходить у Службі практику. Взяв за дружину багатійку й тепер удає tombeur de femmes — донжуана, тому всі його колеги терплять його крізь зуби й не стануть його захищати, навіть якби він був християнином. Ніхто його не підтримає. Це ідеальна офіра. Щойно отримаємо документ, перевіримо його й визначимо, що написаний він рукою Дрейфуса. Тоді хтось штибу Дрюмо повинен буде розпалити публічний скандал, викриваючи єврейську загрозу й, одночасно з тим, рятуючи честь наших збройних сил, які спромоглися так вправно викрити й нейтралізувати його. Зрозуміли задум?

Де ж не зрозуміти. На початку жовтня Симоніні зустрівся з підполковником Сандером. З виду то був чоловік непримітний, із землистим лицем. Ідеальна мармиза для голови розвідки та контррозвідки.

— Оце зразок почерку Дрейфуса, а оце — текст, який треба переписати, — мовив чоловік, простягаючи Симоніні пару аркушів. — Як бачите, записку треба адресувати військовому аташе при посольстві фон Шварцкопену, з обіцянкою надати військові документи, що стосуються гідравлічних гальм 120-міліметрової гармати, а також декотрих інших деталей у цій справі. Саме до такої інформації ласі німці.

— Як гадаєте, чи варто додати кілька технічних деталей? Тоді б усе мало ще більш компрометуючий вигляд.

— Сподіваюсь, ви прекрасно усвідомлюєте, що, щойно вибухне скандал, це bordereau стане суспільним набутком. Ми не можемо оприлюднити у газетах технічні подробиці. Нумо, сміливіше, Симоніні. Щоб вам було якнайзручніше, я приготував для вас кімнату з усім необхідним для того, щоб ви мали змогу написати документ. Папір, пера й чорнило такі ж самісінькі, якими користуються у відомстві. Мені потрібна чудово виконана робота, тож не поспішайте, перевіряйте по кілька разів, аж поки не скопіюєте руку бездоганно.

Так Симоніні й вчинив. Bordereau було складене на тонесенькому аркуші паперу й було завдовжки рядків з тридцять: вісімнадцять з одного боку й дванадцять з іншого.

Симоніні подбав, щоб рядки на першій сторінці були більш розложисті, ніж на наступній, де почерк ставав поспішливим, як зазвичай трапляється, коли пише листа вкрай схвильована людина, яка спочатку пише повагом, а потім чимраз швидше. Втім, Симоніні не забув урахувати й те, що документ, перш ніж кинути до кошика, зазвичай рвуть, отож він має потрапити до статистичного відділу не цілим, а розірваним на шмаття, аби потім його склали докупи; значить, щоб полегшити collage[300], краще трошки роз'єднати літери: але не надто відходячи від взірця почерку, який йому надали.

Загалом, він виконав чудову роботу.

Потому Сандер передав bordereau міністру оборони та військових справ, генералу Мерсьє, одночасно з тим замовивши експертизу з документів усіх офіцерів, які були у штабі відділу. Наприкінці перевірки найприскіпливіші його товариші по службі відзначили, що почерк документа збігався з рукою Дрейфуса, якого заарештували 15 жовтня. Протягом двох тижнів інформацію про арешт майстерно приховували, хоч і пропускаючи певні неофіційні відомості, аби полоскотати цікавість газетярів, потім тихцем почали шепотітися про те, як звуть зрадника, спочатку цілком секретно, і, врешті, припустили, що винним був капітан Дрейфус.

Щойно отримавши доручення від Сандера, Естергазі ураз повідомив новину Дрюмо, котрий забігав редакцією з кутка в куток, тряс повідомленням від коменданта і репетував: «Докази, докази, ось вони, докази!»

Першого листопада на першій шпальті «La Libre Parole» великими літерами було надруковано «Зрада на вищому рівні. Заарештовано офіцера єврейського походження Дрейфуса». Кампанію було розпочато, і вся Франція палала гнівом.

Однак того ж таки ранку, поки у редакції тостували через радісну подію, Симоніні впав в око лист Естергазі, яким той сповіщав про арешт Дрейфуса. Він лежав на столі Дрюмо, й хоч на паперові виднілися сліди бокала, розібрати текст було дуже легко. Натренованому оку Симоніні, який не одну годину підробляв почерк Дрейфуса, стало зрозуміло, як Божий день, що почерк, у якому він так набив руку, цятка до цятки збігався з рукою Естергазі. Ніхто краще не розуміється на таких речах, як фальсифікатор.

Що ж трапилось? Сандер, замість почерку Дрейфуса дав зразок почерку Естергазі? Чи таке можливо? Дивно, непоясненно, але це беззаперечний факт. Сплутав? Дав навмисне? Але тоді з якою метою? Чи, може, самого Сандера обдурив