Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Так. Мет наполягає, що його вірші годяться для прочитання лише у колі друзів. Усім нам дуже подобається його елегія на смерть брата Мері — Філіпа Сіднея.

— «А його вірші милі й бездоганні заполоняли вуха, очі та думки», — процитував Джордж і посміхнувся. — Чудово сказано, еге ж? Але Метью не бажає зв’язуватися з друкарями, каже, що в минулому це лише призвело до сварок та непорозумінь.

Незважаючи на свою сучасну лабораторію, Метью був безнадійним ретроградом, що й проявлялося в його пристрасті до старовинних годинників та антикварних авто.

Я стулила губи, щоб не розсміятися зі ще одного доказу його традиціоналізму.

— А про що він пише у своїх віршах?

— Здебільшого про кохання та дружбу, хоча останнім часом вони з Волтером обмінювалися віршами на лячну й небезпечну тематику.

— Небезпечну? — нахмурилася я.

— Вони з Волтером не завжди схвалюють те, що відбувається довкола них, — тихо відповів Джордж, швидко окинувши поглядом обличчя перехожих. — Інколи виявляють схильність до роздратування, особливо Волтер, і часто викривають брехню можновладців. Це — вкрай небезпечна схильність.

— Викривають брехню… — повільно мовила я. Була одна відома поема, називалася «Брехня». Вона була анонімною, але приписували її Волтеру Рейлі: «Брехня придворна сяє і блищить, немов пеньок трухлявий».

— Значить, Метью і з вами ділився своїми віршами. — Джордж іще раз зітхнув. — Йому вдається кількома словами передати повний діапазон почуттів та думок. Я заздрю його таланту.

Хоча ця поема й була відомою, невідомим залишалося таке: який стосунок мав до неї Метью? Але вечорами я ще матиму багато часу, щоб порозпитувати свого чоловіка про його літературні заняття. Я полишила цю тему й почала слухати роздуми Джорджа про те, що нині поетам і письменникам доводиться публікувати надто багато заради того, щоб просто заробити на хліб, і про брак досвідчених редакторів, які б не давали помилкам заповзати до друкованих видань.

— А ось і крамниця Чендлера, — сказав Джордж, показавши на перехрестя, де на постаменті був установлений хрест химерного нестандартного вигляду. Біля постаменту сиділа зграйка хлопців, видовбуючи з нього неотесані камені. Не треба бути відьмою-провісницею, щоб передбачити, що невдовзі ці каменюки полетять у вікна крамниці.

Чим ближче підходили ми до крамниці аптекаря, тим прохолоднішим ставало повітря. Як і біля собору, тут відчувався приплив енергії, але над районом висіла задушлива атмосфера злиднів та відчаю. Із північного боку вулиці виднілася облуплена стара вежа, а будинки довкола неї виглядали так, наче готові впасти від першого пориву вітру. Двоє хлопців рушили було до нас, але, зачувши сичання П’єра, враз зупинилися як вкопані.

Крамниця Джона Чендлера чудово вписувалася в готичну атмосферу цього району. Вона була темна, лячна й бентежна. Зі стелі звисало опудало сови, а до схеми людського тіла, проштрикнутої в різних місцях кинджалами та мечами, були прикріплені угорі зубасті щелепи якоїсь бідолашної істоти. В оці нещасного під гострим кутом стриміло теслярське шило.

Із-за ширми вийшов сутулий чоловік, витираючи руки об рукави вицвілої накидки з чорного бомбазину. Вона чимось нагадувала академічні мантії, що їх носили старшокурсники Оксфорда та Кембриджа, і була так само пом’ятою. Ясний погляд зелено-карих очей зустрівся з моїм без найменшої ознаки ніяковості, і моя шкіра засвербіла, впізнаючи одноплемінника. Чендлер був відьмаком. Перетнувши більшу частину Лондона, я, нарешті, зустріла представника мого племені.

— Із кожним тижнем вулиці довкола вас стають дедалі небезпечнішими, пане Чендлер, — сказав Джордж, зиркнувши крізь двері на зграю хлопців, що тинялася поблизу.

— Так, час від часу ота хлопчача ватага просто скаженіє, — підтвердив Чендлер. — Чим можу прислужитися, пане Чепмен? Прийшли за новою порцією тонізуючого засобу? Знову голова розболілася?

Джордж детально розповів про свої численні хвороби та болячки. Чендлер час від часу співчутливо мугикав, а потім потягнув до себе реєстраційний журнал. Двоє чоловіків схилилися над ним, і я, нарешті, отримала можливість оглянутися довкола.

Аптечні крамниці Єлизаветинської доби були, вочевидь, чимось на кшталт сучасних універмагів, і тому невелике приміщення було вщерть забите всілякими товарами аж до стелі. Тут були стоси яскраво ілюстрованих плакатів, схожими на той, що пришпилений до стіни. На ньому був зображений поранений чоловік. Були також банки з зацукрованими фруктами. Уживані книги були складені на столі разом із невеликою кількістю нових. Набір череп’яних глечиків своїми яскравими барвами оживляв вельми темну кімнату; усі ці глечики були позначені назвами медичних препаратів та лікарських рослин. Серед виставлених екземплярів, що презентували тваринне царство, були не лише опудало сови та чиясь зубаста щелепа, а й засушені гризуни, підвішені за хвости.

Я помітила також чорнильниці, письмові пера та котушки з мотузками.

Крамниця була розбита на не надто чітко окреслені тематичні розділи. Чорнило розташовувалося біля письмових пер та вживаних книжок під егідою старої мудрої сови. Мишка, причеплена за хвіст, висіла над глечиком із позначкою «Пацюча отрута», який стояв біля книги, що обіцяла вам не лише допомогу у риболовлі, а й у такій справі, як виготовлення «всіляких пристроїв, а також капканів для ловлі тхорів, стерв’ятників, пацюків, мишей та всіх інших гадів та звірів». Я вже давно подумувала про те, як позбутися непроханих гостей на горищі у Метью. Детальні схеми, викладені в цій брошурі перевищували мої знання та досвід як майстрині, але можна буде знайти людину, яка б допомогла мені виготувати необхідні пристрої. Доказом того, що описані в брошурі мишоловки працювали, були засохлі тушки мишей, підвішені за хвости.

— Вибачте, пані, — заклопотано пробурмотів Чендлер, проходячи повз мене. Зацікавившись, я стала спостерігати, як він зняв мишу з мотушки, поклав її на робочий стіл і чіткими й точними рухами відрізав їй вуха.

— А навіщо потрібні мишачі вуха? — поцікавилася я в Джорджа.

— Розтерті в порошок мишачі вуха є ефективним засобом від бородавок, — абсолютно серйозно пояснив він, поки Чендлер товк вуха у ступці.

Відчувши велике полегшення від того, що скарг на здоров’я у мене немає, я перемістилася до сови, що охороняла відділ письмового приладдя, і знайшла там чорнильницю з червоним чорнилом, глибоку й розкішно оздоблену.

«Вашому охоронцю-вампіру не сподобається, що він змушений буде нести додому цю пляшку, пані. Бо чорнило в ній зроблене з яструбиної крові і використовується для написання наших любовних заклинань».

Ага, значить, Чендлер має здатність беззвучно розмовляти. Я поставила чорнильницю на місце і взяла натомість