Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Добре, - в голосі Дмитра відчувались розчарування і настороженість, - тоді до понеділка, мабуть. Сьогодні не зможемо побачитись – з роботою завал.

-          Шкода, - відповіла Ліна, але відчула полегшення, яке постаралась приховати і від себе.

 Їй зараз потрібен час, щоб все обдумати, побути певний час на самоті з власними хаотичними думками, щоб привести їх до ладу.

-          Тоді до понеділка. Гарного дня тобі, - і вимкнула телефон коли почула його таке ж ввічливе побажання.

 Останній робочий день тижня явно не задався. Ліна як не намагалася - не могла сконцентрувати увагу над черговим звітом.

 Вона з самого початку, тільки-но сіла за робочий стіл, зателефонувала Марті, щоб привітати її та поцікавитися про самопочуття її і дитини. Ліна чула втомлений подруги, тому вирішила довго не докучати з питаннями, а запропонувала приїхати на завтра для відвідин. Марта з радістю погодилась – дні в лікарні (хай навіть з такого приводу), м’яко кажучи, не з приємних.

 До обіду терпець увірвався і дівчина таки написала Вадимові: «Як ти почуваєшся?»

 Відповідь не заставила себе чекати: «Краще всіх».

 Ліна закотила очі, зітхаючи (таке часто було результатом її спілкування з ним) і знову набрала повідомлення: «Пий, будь ласка, багато і не забувай про ліки для горла, а якщо знову підніметься температура обов’язково випий жарознижувальне».

 «Sir! Yes, sir! І якщо ти так наполягаєш, що треба багато пити - я от в цю хвилину замовляю собі доставкою ящик пива».

 «Він не виправний» - засміялась подумки Ліна. Так і хотілося поставити в куток, щоб подумав про свою зухвалу поведінку.

 «Припини дурачитися. Я серйозно» - написала йому.

 «Я знаю. Дякую» - відповів.

 До кінця дня Ліна більше йому не писала, справедливости ради сказати, докладаючи до цього немало зусиль.

 В суботу дівчина, як і планувала: запаслась гостинцями і поїхала до Марти в лікарню.

-          Привіт, - підбадьорливо посміхнулася подрузі, заходячи в палату, в якій біля ліжка новоспеченої матері в своєму спало крихітне немовля.

-          Привіт, - радісно відповіла Марта, сідаючи на край ліжка і дивлячись на Ліну, яка всю свою увагу зосередила на її маленькому синочкові.

-          Ніколи не бачила новонароджених діток, - мило посміхнулась, вертаючи увагу до подруги. – Ну а тепер розповідай як ти? Як все пройшло?

 За пів години обережних мартиних розповідей, щоб бува не налякати завчасно подругу, прийшов Максим і вигнав їх пройтись коридором, як лікар велів.

-          Що ми все про мене і про мене, - врешті змінила тему розмови Марта, неспішно ідучи лікарняним коридором. – Ти сама як? З Дмитром стосунки зрушились з мертвої точки?

-          Поки що ні, але я серйозно над цим думаю, - відповіла Ліна.

-          А що тут думати? - не розуміла Марта. – На мою думку, все чітко і ясно. Ви прекрасна пара.

 Ліна якийсь час мовчала.

-          Просто, виникли непередбачувані обставини, які «скаламутили мені всю воду», - незрозуміло, але, зрештою, відповіла Ліна і, помітивши німе запитання в очах подруги, продовжила. – Ми давно не бачились з тобою і я тобі не розповідала... Просто в нас на фірмі вже другий місяць як новий виконавчий директор...

 Марта застогнала, відчуваючи до чого йде розмова:

-          Давай сядемо, - вказала на крісла біля стіни, - бо щось в мене не хороше передчуття.

-          Марта не перебільшуй, - закотила очі Ліна, сідаючи поряд з подругою на сусіднє крісло.

-          Добре, тож хто у вас тепер виконавчий директор? – поблажливо-терпляче запитала подруга.

-          Ти і сама знаєш хто, - знизала плечима Ліна, уважно роздивляючись підлогу, - Вадим.

-          Знов за рибу гроші, - сплеснула в долоні Марта, - Чи ти вже забула, що з тобою творилося кожного разу після нього? Я от прекрасно пам’ятаю. Покинь це і не наступай знову на ті самі граблі.

-          З чого ти взяла, що між нами знову щось відбувається? – підвела на Марту здивований погляд.

-          А не відбувається, хочеш сказати? – скептично хмикнула подруга. – Та я гроші готова поставити на те, що ви вже встигли переспати.

 Ліна невнятно повела плечем і мовчала, тим самим даючи Марті зрозуміти свою правоту.

-          А як же Дмитро? З ним покінчено?

-          Не знаю, Марто. Не знаю. Мені добре з ним. Я впевнена в собі, впевнена в завтрашньому дні. Я знаю, що він ніколи не зробить мені боляче. Життя з ним спокійне і розмірене.

-          А Вадим?

 Ліна знову задумалася, шукаючи правильну відповідь насамперед для себе.

-          А Вадим робить мене слабкою, вразливою. Він заповнює мене до відмови і я втрачаю контроль над собою і своїм життям. Мене це лякає, - зізналась Ліна, уважно роздивляючись свої стиснуті в кулак долоні на колінах.

 Марта важко зітхнула:

-          Я думаю, ти знаєш, яке в твоєму випадку правильне рішення. Повір, з часом ти полюбиш Дмитра. Не завжди кохання падає, як сніг на голову. Навіть краще, коли воно приходить поволі, тихо. Думаєш в нас з Максом як було? Ми довгий час просто дружили, а зараз я не уявляю без нього свого життя, - Марта взяла руку Ліни і підбадьорливо стиснула в своїх теплих долонях. – Добре подумай над цим.

-          Подумаю. Я добре над цим подумаю, - легенько поплескала подругу по руці Ліна. – Дякую. І, ради справедливості скажу: про те, що любов приходить тихо, я дещо таки знаю.

 Дівчата ще трохи поговорили і Ліна, щоб не втомлювати подругу, незадовго пішла додому.

 В понеділок зранку, сідаючи в машину до Дмитра, Ліна мило посміхнулась йому і заговорила:

-          Нам потрібно серйозно поговорити. Давай якось повечеряємо разом на тижні, бо не хочу про це розмовляти поспіхом в машині.

 Дмитро здивовано глянув на її широку посмішку:

-          Ого, які багатообіцяючі натяки. Ти мене заінтригувала і, боюсь цього слова, але і обнадіяла, - він вирішив уточнити. – Мені ж сподобається тема нашої майбутньої розмови?