Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

«Ти сьогодні бачила “Огоньок”?» — спитала вона.

«Так», — відповіла Раїса.

«Ну так мені здається, що всі ті роки, що ми присвятили викладанню, можна просто викреслити».

Спочатку Раїса продовжувала захищати партію. Під час однієї суперечки з подругою, Оленою Сухоруких, вона сказала: «Ми починали з нічого, і саме партія забезпечила наш добробут». Вона продовжувала також працювати над статтею про роль пропаганди, яка, на її думку, надихала молодь на політичну активність.

Однак минали місяці, потік викриттів перетворився на справжню повінь, і Раїса почала переглядати своє бачення дійсності. Вона замислювалася над природою людини та джерелами зла, над тим, що дозволяло одним людям маніпулювати іншими й перетворювати їх на сировину, призначену служити задоволенню їхніх амбіцій.

Якось вранці, в серпні 1990 року, Вігілянський несподівано побачив у своєму кабінеті в редакції «Огонька» молоду дівчину, яка тягла за собою величезний мішок із листами та телеграмами. Як лідер громадської кампанії за звільнення «Огонька» від партійного контролю, Вігілянський звертався до читачів із проханням надсилати листи підтримки, але він не очікував подібної реакції. Він підняв паперовий мішок на свій стіл і почав читати.

«Ми вимагаємо свободи для “Огонька”!» — було написано в одному листі.

«Скажіть апаратникам, нехай заберуть свої брудні руки від “Огонька”».

«Ми з вами! Якщо ці лиходії переможуть, я скасую свою передплату!»

Вігілянський покликав до свого кабінету інших членів редакції. Тільки за один день прийшло майже тисячу листів, і в усіх висловлювалася підтримка боротьби «Огонька» за незалежність від партійного контролю. «Візьміть ці листи, — попросив Вігілянський секретарку, — покладіть у пакети й відішліть до ЦК КПРС».

Потім Вігілянський подав на партію до суду в зв’язку з її наміром зберегти за собою активи, які вона вважала своїм «майном». Питання виявилося більш спірним, ніж того хотілося партії. Її влада слабшала, і партійні чиновники не прагнули публічних суперечок щодо способу, яким вони в 1960-х роках привласнили сотні газет, журналів і друкарень. Вони відмовилися від своїх претензій на «Огоньок», і державний комітет зареєстрував його як видання, підконтрольне трудовому колективу редакції.

Одного вечора у вересні 1989 року Владислав Старков, редактор газети «Аргументи та факти», яка мала найбільший у СРСР наклад, зібрав у залі колектив редакції та сказав: «Горбачов незадоволений нашою роботою. Він каже, що ми налаштовуємо народ проти партії, і запропонував мені піти у відставку». Старков виглядав блідим і знервованим. «Хлопці, — сказав він, — нічого не поробиш. Вони надто сильні». Залою прокотилася хвиля обурення. Журналісти знали: якщо Старкова звільнять, новий редактор звільнить їх, і це буде кінець «Аргументів і фактів» як незалежної газети.

Після Старкова виступив його заступник Микола Взятков, який запропонував колективу редакції обрати Старкова редактором газети. Він роздав бюлетені, й колектив одностайно проголосував за призначення Старкова на цю посаду. Від цієї миті він був не лише призначеним, а й обраним керівником, тож пообіцяв присутнім на зборах, що відмовиться залишати свій пост.

Упродовж багатьох років «Аргументи та факти» були періодичним виданням для лекторів КПРС. Його завданням була «контрпропаганда», і там публікували статті про безробіття, наркоманію та злочинність на Заході, а також статистичні дані — часто неточні. Проте в 1987 році у відповідності з новою політикою гласності в ЦК було ухвалено рішення про забезпечення партійних лекторів ширшою інформацією, і головним засобом здійснення цієї політики стали «Аргументи та факти».

Газета почала друкувати відповіді на запитання читачів, публікувати матеріали про ціни на продукти на колгоспних ринках, вперше продемонструвавши наявність серйозної інфляції в Радянському Союзі. Публікували також інформацію про ДТП, алкоголізм і крадіжки. У 1988 році стали публікувати показники народжуваності та смертності, які завжди були строго засекреченими.

Газета майже негайно набула репутації видання, в якому громадяни можуть отримати чесні відповіді на свої запитання. Її наклад збільшився, і читачі завалили редакцію новими листами. В одній зі статей автор порівнював споживання м’яса в США та СРСР і повідомляв, що в Радянському Союзі воно становить 62 кг на рік (насправді воно дорівнювало 40 кг), проте водночас констатував, що в США ця цифра сягає 120 кг на рік. У листопаді 1988 року «Аргументи та факти» приголомшили читачів повідомленням, що в Америці норма житлової площі на одну особу становить 57,3 кв. м, тоді як у Радянському Союзі вона дорівнювала 9 кв. м.

Проте, перебуваючи під контролем партії, газета не могла необмежено публікувати правдиву інформацію.

У травні 1989 року увага радянських громадян була прикута до першого засідання З’їзду народних депутатів, і відповідно до нового духу демократії «Аргументи та факти» попросили своїх читачів оцінити якість роботи депутатів. На здивування колективу редакції, найвищу оцінку отримав Сахаров, за ним ішли Єльцин і економіст Гавриїл Попов, Горбачов посів лише сімнадцяте місце.

Старков був у відпустці, коли газета опублікувала результати цього опитування. Коли він повернувся на роботу, його викликали до ЦК і наказали «покласти на стіл партквиток». За кілька днів Горбачов скликав засідання за участю редакторів центральних газет. Зачепившись за проведене «Аргументами та фактами» опитування, він звинуватив пресу в «безвідповідальних лівацьких хитаннях», а щодо самого опитування заявив: «Такі речі дезорієнтують населення». Старкову він сказав, що на його місці звільнився б.

Геннадій Марченко, викладач журналістики у МДУ, почав читати лекції з ідеологічної боротьби на початку 1980-х. Теми лекцій були ретельно підготовлені: існує кілька світів — світ капіталізму, світ соціалізму та якийсь третій світ, що ще не визначився, за який точиться безперервна боротьба; капіталізм збирається знищити соціалізм і примусити соціалістичні країни прийняти його ідеологію.

Інформацією Марченка забезпечував Московський міськком партії та газета «Аргументи та факти». Якщо відбувалися якісь зустрічі на вищому рівні, він описував у своїх лекціях, як виглядав президент США, скільки разів голови держав зустрілися між собою, щодо чого вони дійшли згоди, а в чому розійшлися. Він розповідав аудиторії, що американський президент подекуди запитує про дисидентів і голови держав часто обговорюють питання обміну.

Геннадій намагався зміцнити ідеологічну стійкість своїх слухачів. Він пояснював, що капіталісти прагнуть застосовувати проти Радянського Союзу психологічні методи впливу, зокрема шляхом поширення відповідної музики, футболок і таких фільмів, як «Роккі» та «Рембо». Сам він їх ніколи не бачив, але характеризував як ворожі соціалістичному світові й призначені послаблювати дух молоді. Він також часто згадував Всеволода Новгородцева, діджея Російської служби «Бі-Бі-Сі», з яким ніколи