read-books.club » Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»» була написана автором - Дар'я Бура, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" в соціальних мережах: 

«Хроніка війни» — це документальне дослідження, літопис-хроніка подій 2014—2020 років в Україні, від завершального етапу Майдану до наших днів. Метою написання книги було прагнення переосмислити новітню історію, нагадати хронологію подій, що призвели до анексії Криму Російською Федерацією і початку гібридної збройної військової агресії РФ на Донбасі. Упорядники переглянули і хронологічно впорядкували тисячі публікацій щоденних новин і повідомлень з офіційних джерел.
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.

ISBN 978-966-03-8215-2 (Хроніка)
ISBN 978-966-03-9499-5
ISBN 978-966-03-9501-5 (Т. 2)
© Д. М. Бура, О. В. Красовицький, 2020
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 112
Перейти на сторінку:

Дар’я Бура, Олександр Красовицький

Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

Інформація про авторів другого тому

Геннадій Харченко — історик, перекладач і економіст за освітою, мешканець Запоріжжя. Навесні 2014 року Геннадій добровільно прийшов до військкомату, а влітку став командиром гармати у третій гаубичній батареї 55-ї окремої артилерійської бригади. Найважливіші події періоду активної участі артбригади в АТО відтворені в книзі.

Геннадій Афанасьєв — професійний фотограф, кримський активіст, під час анексії Російською Федерацією Кримського півострова брав участь у русі за єдину Україну. Та 2014 року його заарештували в Сімферополі і він проходив у справі так званих кримських терористів. Його незаконно утримували в тюрмах Росії як політв’язня. Тепер проживає в Києві і продовжує боротьбу за визволення українських політв’язнів, яких незаконно утримують на території РФ.

Андрій Курков — письменник, журналіст, сценарист (за його сценаріями знято понад 20 документальних і художніх фільмів), автор понад двох десятків книг. Його твори перекладено на 36 мов світу, в тому числі на англійську, німецьку, французьку, іспанську, голландську, турецьку та інші. А. Курков — один із двох письменників пострадянського простору, чиї книжки регулярно потрапляють до першої десятки європейських бестселерів.

Ігор Стрельцов (справжнє ім’я — Ігор Назаренко) — журналіст-розслідувач. Як волонтер та тележурналіст їздив на Майдан, потім — до зони АТО: Слов’янськ, Артемівськ, під Дебальцеве, Піски, сектор «М», Маріуполь. У Мар’їнці не був, але там були ті, кого знає і знав...

Ірина Вовк — журналістка. З квітня 2014-го перебувала у зоні бойових дій на Донбасі: як журналістка і волонтерка українських військовиків. Очолювала Благодійний фонд «24» (допомога українським бійцям) у 2014–2015 рр.

Дар’я Бура — журналістка. З 2014 року писала тексти, пов’язані з війною на Сході України (сайт телеканалу «24»). З кінця 2015 року перебувала в зоні бойових дій на Донбасі як волонтер БФ «Повернись живим» (допомога українським воякам). З 2017 року — позаштатний журналіст, автор статей у Іpress.ua, Факти.ictv.ua, БФ «Повернись живим»; з 2019-го — у виданнях «Без броні», «Новинарня». З березня 2018 року — радіоведуча на військовому радіо МОУ «Армія FM».

Анна Шила — творчий псевдонім Галини Сліпушко. Авторка закінчила Київський лінгвістичний університет та Інститут післядипломної освіти КНУ ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «психологія». Від романтичних новел про кохання, стосунки між чоловіками і жінками перейшла до серйозної воєнної прози. У видавництві «Фоліо» вийшло друком вже друге доповнене видання її книжки «Жінка війни».

5 вересня 2014 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

АНДРІЙ ЮРКЕВИЧ («ГРІЗЛІ») (18.04.1982 — 05.09.2014). Батальйон «Айдар»

Про засідку між Цвітними Пісками й Веселою Горою на Луганщині, яка перетворилася на ще один «котел», у якому загинули десятки українських вояків, говорять мало й рідко. Ще зовсім не оговтавшись після Іловайської трагедії й шалених боїв за Луганське летовище, десятки українських добровольців загинули й зниклибезвісти того страшного 5 вересня 2014-го — дня початку «перемир’я» і припинення вогню на Донбасі.

Насправді ж версій трагедії кілька, але основною є все ж та, що блокпост поблизу Цвітних Пісків був напередодні покинутий українськими силами, тільки не всі підрозділи були про це сповіщені. І це попри те, що блокпост був по суті єдиним для виїзду українських вояків із Металіста.

Тим часом ворог дізнався, що блокпост «пустий» і рушив туди зі своїми силами — сотнею бойовиків, танками, БТРами та мінометами. А «перемир’я» лише сприяло цьому — терористи без бою взяли блокпост. Близько обіду ж сюди залетіли три автомобілі «Айдару»: хлопці не знали про ворога й потрапили в їхню засідку.

— Кто? — спитав терорист на тому блокпосту у водія автівки українських добровольців.

— «Айдар» — спокійно відповів водій, який встиг помітити наче намальований український стяг на блокпосту.

— «Айда-а-ар»! — заричав терорист, і бойовики пішли в наступ.

Добровольців почали розстрілювати впритул. Але відчайдухи-«айдарівці» прийняли бій. Троє вижили й забили на сполох. Невдовзі, дізнавшись про біду, на блокпост рушила рота львівської 80-ки з танком першої танкової бригади. Почався запеклий бій, важкий, «на відстані витягнутої руки». Наші вояки прорвалися, хоч і зазнали втрат, але ще більшими були втрати ворога, тому, очевидно, терористи так жорстоко повелися з тими, кого, за правилами війни, беруть у полон. Хлопцям розрізали животи, запихаючи туди українські стяги, підпалювали живцем і завдавали страшних тортур. То були оскаженілі бойовики «Русича» під командуванням садиста-неонациста з Пітера Олексія Мільчакова. Вони гордо заявляли: «полонених не беремо» — і добивали контрольними впритул.

Андрій Юркевич. Батальйон «Айдар»

Після цього страшного бою близько десятка українців досі вважаються зниклими безвісти, хоча дотепер точного числа загиблих і полонених немає. Зрештою, як і немає точного відтворення бою, тож 5 вересня 2014-го під Цвітними Пісками — чорна незвідана й страшна трагедія нашого війська, яка ще потребує відповідей на безліч питань, як і свідчень очевидців.

ОЛЕГ ВИШНЕВСЬКИЙ («ВИШНЯ») (21.08.1978 — 05.09.2014). Батальйон «Айдар»

— Я навіть не сумнівався, що Олег поїде на фронт, — розпочав Саша. — Знаєте, він був із тих, хто не всидів підчас Майдану, причому того — не з прапорами, а з бруківкою, з «коктейлями»,  — він пройшов усі ці обстріли. А потім...

Саша витримував паузи, і в кімнаті наставала повна тиша.

— У травні він був уже в Одесі, на тих усіх бійнях, коли сепаратисти били й розстрілювали українських активістів, коли ті їхні профспілки горіли. Він з травня полипень чотирнадцятого там в Одесі з «Самообороною Волині» був. От власне після Одеси він шукав першої можливості відправитися добровольцем в АТО. Він все побачив на свої очі. Ще якщо після Майдану в Києві було якесь таке піднесення, українські прапори, Гімн, вшанування полеглих, то Олег просто поїхав на південь і побачив, що робиться в інших містах, от як в Одесі, які там люди і на що більшість налаштована. Побачив і зрозумів, що розслаблятися не можна.

Сашко про все це знав: і про Майдан, і про Одесу, і про плани на фронт. Він навіть не приховує, що спершу всіма силами відмовляв брата. 6 серпня 2014-го померла їхня мати, а Олег приблизно в той час і хотів поїхати. Саша просив трохи зачекати — 9 днів, 40 днів... Але Олег не підкорився, не послухався, і вступив до лав «Айдару», до другої роти «Захід» — там переважно всі із Західної

1 2 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"