Читати книгу - "Американські боги"

— Самогубство? — тицьнув пальцем у небо Тінь.

Легке розчарування промайнуло в її погляді.

— Ага. Воно. Не витримують лихої долі, — вона похитала головою. — Довкола повно міст, що живуть тільки за рахунок туристів та мисливців, що раді б повезти додому оленячі роги, але везуть переважно укуси мошви. Є корпоративні міста, де все в шоколаді, аж доки логістичний центр «Волмарту» не переїде кудись-інде, або три-ем не вирішать, що їм більше не треба штампувати коробки для компакт-дисків чи ще якесь лайно. І тоді виявляється, що купа народу не в змозі виплачувати іпотеку. Пробачте, я забула, як вас звати.

— Айнзель, — сказав Тінь. — Майк Айнзель.

Місцеве пиво було зварене на джерельній воді. Смакувало.

— А я Коллі Кнопф. Сестра Доллі, — її обличчя все ще пашіло від холоду. — Так от, я казала про те, що Приозер’ю дуже пощастило. У нас всього потроху: сільське господарство, легка промисловість, туризм, ремесла. Школи чудові.

Тінь спантеличено на неї подивився. Чулася якась несправжність у її словах. Ніби він слухав продавчиню — хорошу продавчиню, яка вірила у якість свого краму, але найперше хотіла, щоб він відправився додому щасливим власником повного набору щіток чи енциклопедій. І, певно, ця думка надто явно відобразилася у його погляді, бо вона затнулася:

— Пробачте. Просто важко припинити розповідати про щось, що любиш. А чим ви займаєтеся, пане Айнзелю?

— Тягаю важке. Мій дядько купує і продає антикварні речі по всій країні. Кличе мене, коли треба перемістити великий, важкий вантаж. Не кантуючи. Хороша робота, але нестабільна.

Чорний котик, талісман генделика, став крутитися під ногами. Потім потерся чолом об Тінів черевик, застрибнув на лавку поряд, згорнувся клубочком і заснув.

— Принаймні ви подорожуєте, — подав голос Броґан. — А що ви ще вмієте?

— Дайте мені вісім четвертаків — покажу.

Броґан почав ритися у кишенях. Знайшов п’ять монет, виклав на стіл і посунув до Тіні. Коллі Кнопф передала ще три четвертаки.

Він виклав монети у два рядочки по чотири. Потім майже бездоганно «провалив» монети крізь дерев’яну стільницю — з лівої руки у праву, яку тримав під столом.

Після цього він накрив порожнього кухля серветкою і взяв його лівою рукою, а правою зібрав усі вісім монет. Показав, як монетки одна за одною зникають із правої руки і опиняються в кухлі під серветкою, приземляючись із добре чутним дзенькотом. Продемонстрував порожню долоню правої руки, тоді зняв серветку і показав усі монети в кухлі.

Він повернув гроші — три монети Коллі, п’ять Броґану — тоді забрав з руки у Броґана один четвертак, залишивши чотири. Тінь дмухнув на цей четвертак, і той раптом перетворився на пенні. Тоді Тінь віддав пенні і попросив перерахувати. У Броґана полізли очі на лоба, коли він виявив, що в руці у нього досі п’ять четвертаків.

— Ти просто Гудіні! — щасливо засміявся Хінцельман. — Ось ти хто!

— Я лише аматор, — скромно відказав Тінь. — До Гудіні мені ще далеко.

Втім, він відчув привід пишатися. Він щойно зрозумів, що вперше виступив перед дорослими глядачами.

Дорогою додому він заїхав у продуктовий, купити пакет молока. Рудоволоса дівчина із заплаканими очима на касі здалася знайомою. Її обличчя було рясно поцятковане ластовинням.

— О, я вас знаю! Ви... — Тінь хотів вимовити слово «Алкозельцер», але вчасно прикусив язика. — Ви подруга Елісон. З автобуса. Сподіваюся, з нею все буде гаразд.

Вона пхинькнула, кивнула і сказала, що теж сподівається. Потім дістала хустинку, ретельно в неї висякалась і заштовхала у рукав.

Вона носила бейджик, на якому було написано: «Привіт! Я Софі! Запитай мене, як скинути 10 кіло за місяць!»

— Я цілий день її сьогодні шукав. Поки нічого.

Софі кивнула і заблимала, проганяючи сльози. Тоді провела молоко над сканером, той пікнув і видав суму. Тінь передав їй два долари.

— Мене дістало це грьобане місто, — раптом тремтячим голосом заявила вона. — Поїду звідси нафіг. До мами у Ешленд. Елісон зникла. Сенді Ольсен поїхав рік тому. Джо Мінг кудись запропастився позаминулої зими. А раптом я наступна?

— Я думав, що Сенді Ольсен з батьком у Флориді.

— Ага, звісно, — пирхнула дівчина. — А Джо Мінг поїхав у Каліфорнію, а Сара Ліндквіст загубилася в поході, і ніхто її більше ніколи не бачив. Пішло воно все. Я хочу в Ешленд.

Вона глибоко втягнула повітря і на мить затримала подих. Тоді всміхнулася. В її усмішці не було нічого нещирого — це була усмішка людини, яка знала, що треба всміхатися, коли видаєш покупцеві здачу, тож вона всміхнулася, видала йому здачу і чек та побажала гарного вечора. Наступна за Тінню в черзі жінка прикотила повний візок, і Софі почала сканувати її продукти. Хлопчик, не старший за Софі, ліниво пройшов повз каси до бакалійного відділу.

Тінь забрав молоко і поїхав геть: повз заправку, повз чортопхайку на льоду, через міст і додому.

Пришестя до Америки

1778 рік

Жила-була дівчинка, і дядько продав її, записав пан Ібіс досконалим каліграфічним почерком.

Така оповідь. Решта — деталі.

Є історії, які цілковито правдиві, і розповідь про кожну людину — неповторна і сумна, і найсумніше, що всі ці розповіді ми вже чули раніше, і не можемо дозволити собі надто сильно переживати через них. Будуємо довкола них мушлю, намагаємось дати їм раду, як устриці дають раду з болючими смітинками, вкриваючи їх гладенькими перловими шарами, аби вони стали не такими нестерпними. Так ми день у день ходимо, і розмовляємо, і діємо, знечулені до чужого болю і втрат. Якби чужий біль і втрати ранили нас, то зробили б нас каліками або святими. Але здебільшого вони нас не ранять.

Ми не можемо собі цього дозволити.

Сьогодні за вечерею спробуйте подумати ось про що: у цьому світі голодує стільки дітей, що свідомості не вдається дати раду з такими цифрами. Ці цифри такі значні, що мільйони туди, мільйони сюди не мають значення. Це може не зачіпати вас, а може, вам неприємно буде думати про це, але ви однаково повечеряєте.

Є випадки, котрі, якщо відкрити їм серце, поранять занадто сильно. Ось погляньмо — статечний чоловік, якого вважають доброю людиною його друзі і він сам: він вірний своїй дружині, він тішиться своїм малюкам і любить проводити з ними