Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

   - Вночі, мені здавалося, що так, - відповів пан Сміт, зачиняючи вхідні двері. - Але зараз вона вивчає за яку суму грошей багатії готові провести ніч із незайманою дівчиною.

    - Навіщо їй це? – Пискнула мама.

    - Фані боїться, що продешевила.

    - Заспокойся, Атено, - сказала пані Купер, коли її племінниця почала нервово хапати повітря. – У твоєї нової доньки специфічне почуття гумору. Тож вона в такий спосіб натякає своєму вбогому чоловікові, як огидно, він із нею повівся.

      Фані зустріла їх на кухні, готуючи омлет.

    - Добрий ранок, - посміхнулася вона сором’язливо своїй свекрусі. Атена Сміт подумала, що без макіяжу її невістка виглядає значно краще, але ще більше схожа на дитину. – Хочете омлет?

     - Ти маєш його скуштувати, - сказала тітонька Квітка, сідаючи за стіл.

     - Ти, мабуть, дуже сильно закохалася в мого сина, - сказала пані Атена, - коли Фані викладала частину омлету на її тарілку. Невістка застигла, - якщо погодилася жити із ним навіть у такій квартирі. Я, звичайно, вчила своїх дітей, що не в грошах щастя, але Павло, здається побив всі рекорди з аскетизму.

    - Ви не повірите, - сумно посміхнулася Фані, - але навіть у моїх батьків квартира виглядає краще. – І, щодо Вашого запитання, то я не знаю, чи я сильно кохаю Павла, але коли його немає поруч, моє серце перестає битися, а легені перестають дихати, пані Сміт.

    - Можеш називати мене Атеною, або мамою,  якщо хочеш, - лагідно посміхнулася свекруха. Вона відламала шматок омлету, скуштувала, а тоді сказала, - о, тітонько Квітко, це – дійсно дуже смачно.

     - На жаль, - сказала невістка, це єдине, що я вмію готувати. У нас Павло готує, - пояснила вона.

     - То ти бігав до Джанфранко дійсно, щоб навчитися готувати, а не за його розповідями? – Запитала мама у сина. Павло ледь не вдавився шматком омлету.

     - Хто такий Джанфранко? – Запитала Фані. – Здається, Павло казав, що то його друг.

     - Ну, вони дійсно добре ладнають. Джанфранко розповідає всякі дотепні історії про життя в Італії, але я думаю, що він їх вигадує. А ще він вчив Павла куховарити, але  я думала, що то лише відмовка. Він, наш кухар з Італії, з Парми. Почав працювати на нас, коли я чекала на Павла. Тоді мене нудило від всіх запахів з кухні. І він так і залишився з нами. Його дружина Ріана керує нашим благодійним фондом.

    - Стривайте, - схопилася за скроні Фані. – У вас є власний кухар?

    - Мамо, не лякай мою дружину!

    - Але ж, мій зайчику, я ж нічого такого не кажу. Останні двадцять років, - звернулася вона до невістки, - ми намагаємося жити, як звичайні люди. У нас лише три покоївки, дякувати Богові, вони вже навчилися не вриватися до наших кімнат, якщо там висить табличка «Не турбувати», дворецький, шофер, економка, бо я постійно зайнята у своїй фірмі, та три садівники. На садівниках ми не економимо, бо хочемо щоб наш парк був доглянутим. А ще син нашої економки слідкує за нашою сантехнікою та допомагає їй із продуктами. Літак, ми, зазвичай, використовуємо для бізнесу. Тож, мій чоловік полетів на ньому, а я сюди дісталася звичайним першим класом. – Тепер Феофанії стало зрозумілим, про який надійний літак казав її підступний чоловік в Одесі. - О, ще забула про нашу яхту, - тепер Фані зрозуміла і ту історію про Павла та яхт-клуб, - ми іноді на сезон запрошуємо капітана та команду. Але мій чоловік сам полюбляє бути капітаном, а Павло та Зоя йому у цьому потурають. Тож, іноді ми виходимо до океану лише вчотирьох, якщо тітонька Квітка, Софія та її родина  - не у відповідному гуморі.

     - Павле, - Фані схопила свого коханого чоловіка за грудки однією рукою, - можна, я тебе вб’ю?!

     - Ні, кохана, ти засмутиш маму.

     Пані Швець радісно їх привітала.

    - Сподіваюся, я зможу відновити свою агенцію, - казала руда пані, в той час, як спеціальний пристрій для перерахування грошей відраховував сімдесят тисяч Євро.

    - І Ви й надалі шантажуватимете дівчат? – Запитала Фані.

    - Повірте, неможливо шантажувати того, хто є безгрішним. Чи майже безгрішним. Так, визнаю, я навмисно пропонувала їм зустрічі із різними конкурентами в бізнесі, але лише дурепи сплачували мені гроші за шантаж. Доволі непогані гроші.

    - Дурепи бо…, - уточнив Павло.

    - Ну, їхні перші зустрічі завжди були тут, у нашому кафе. Все дуже – невинно. Тут і охорона, і наші камери, тож жодного реального приводу для шантажу. А ці дурепи, щойно бачили фото, намагалися заплатити мені, або благали реструктуризацію. Тож, мабуть десь таки стрибнули у гречку.

    - Або в них були надзвичайно ревниві чоловіки, - припустила ревнива дружина ревнивого пана Сміта.

    - Якщо чоловік не довіряє дружині, то потрібно якнайшвидше від нього тікати. Я так і зробила, свого часу, - додала пані Швець. – І я би не назвала це – шантажем. Я би ніколи не послала негативну інформацію чоловікам моїх клієнток. Бо, бачите, я маю підтверджувати репутацію своєї агенції, що ми - ідеально об’єднуємо пари.

     - А Пан Сергій? – Здригнувся Павло, а за ним і Фані.