Читати книгу - "Поліція"

— Один-один, перерва, — повідомив Бйорн.

Трибуни знову заповнилися. Публіка стала ще активнішою. Спливають хвилини у кутку екрана. Усі хитають головами в сильному розчаруванні. І раптом — руки підняті вгору! вдавалося, картинка на пару секунд застигла. І після цього люди одночасно схоплюються з сидінь, радісно стрибають, обіймаються. Усі, за винятком одного чоловіка.

— Рисі забив штрафний у додатковий час, — сказав Бйорн.

Матч закінчився. Люди стали покидати свої місця. Валентин просидів незворушно, поки всі не пішли. Потім він різко підвівся й пішов.

— Напевно, не любить штовхатися в чергах, — зауважив Бйорн.

Монітор знову почорнів.

— Отже, — підсумував Харрі. — Що ми бачили?

— Ми бачили, як мій пацієнт дивиться футбольний матч, — сказав Столе. — Напевно, можна сказати, мій колишній пацієнт, за умови, що він не з’явиться на наступний сеанс терапії. У будь-якому випадку, для всіх, окрім нього, це був, очевидно, цікавий матч. Оскільки я знайомий з мовою його тіла, то можу упевнено стверджувати, що матч його не зацікавив. І, природно, звідси випливає питання: навіщо тоді він пішов на стадіон?

— Зауважте — він не їв, не ходив до туалету й не піднімався з сидіння упродовж усього матчу, — сказала Катрина. — Просто сидів на своєму сидінні, як стовп. Як привид, правда? Неначе він знав, що ми перевірятимемо цей відеозапис, і хотів, щоб у нас не було й десяти секунд, щоб засумніватися в його алібі.

— Хоч би мобільник дістав, — досадував Бйорн. — Ми б тоді збільшили картинку і змогли побачити номер, який він набрав. Чи знали б точний час дзвінка і звірилися б зі списками висхідних викликів станції, в зону покриття якої входить стадіон "Уллевол", і…

— Він не дзвонив, — сказав Харрі.

— Але якщо…

— Він не дзвонив, Бйорне. І з якої б причини Валентин Єртсен не прийшов подивитися матч на стадіоні "Уллевол", факт той, що він був там у той час, коли в Марідалені вбили Ерленда Веннеслу. А інший факт, — Харрі подивився поверх їхніх голів на голу білу цегляну стіну, — полягає в тому, що ми повернулися на попередні позиції.

Розділ 34

Аврора сиділа на гойдалці й дивилася, як сонячне світло, немов вода, ллється між листям грушевих дерев. Принаймні тато уперто стверджував, що дерева ці — грушеві, хоча ніхто ніколи не бачив на них жодного плоду. Аврорі було дванадцять. Вона була надто дорослою, щоб пам’ятати, і надто дорослою, щоб вірити в усе, що говорить тато.

Вона прийшла додому зі школи, зробила уроки і вийшла в сад після того, як мама поїхала в магазин. Татко не прийде додому до вечері, він знову став працювати до вечора. Хоч обіцяв їй і мамі, що повертатиметься додому, як інші татусі, що вечорами більше не працюватиме в поліції, а тільки проводитиме психотерапію у своєму кабінеті і відразу повертатиметься додому. Але тепер він напевно знову почав працювати в поліції. Ні мама, ні татко нічого не хотіли розповідати про це.

Аврора знайшла на айподі пісню, яку шукала: Ріанна співала про те, що той, хто хоче її, повинен прийти й узяти. Аврора витягла наперед довгі ноги, щоб гойдалка рухалася швидше.

Ноги за останній рік стали такими довгими, що, сидячи на гойдалці, їй доводилося підтягувати їх під себе або витягати, щоб не чіплялися за землю. Скоро вона стане одного зросту з мамою. Вона відкинула голову назад, відчула, як довге важке волосся приємно відтягує шкіру голови, заплющила очі і підняла обличчя назустріч сонцю, що сяяло над деревами, і вірьовкам, якими гойдалка була прив’язана до дерева. Вона слухала Ріанну й чула, як гілка потріскує кожного разу, коли гойдалка проходить нижню точку траєкторії. Потім вона почула й інший звук: звук хвіртки й кроків по гравієвій доріжці.

— Мамо? — гукнула вона.

Очі розплющувати не хотілося, хотілося ловити обличчям ласкаве сонячне тепло. Відповіді не чутно було, й Аврора зміркувала, що не чула звуку автомобіля, гарячкового гуркоту припаркованої машини — маминої синьої собачої будки на колесах.

Вона опустила ноги на землю і зупинила гойдалку, як і раніше не розплющуючи очі; їй не хотілося вилазити з дивовижного кокона із музики, сонця і денної млості.

На неї впала якась тінь, і відразу стало холодно, немов хмара закрила сонце в прохолодний день. Аврора розплющила очі й побачила, що над нею стоїть чоловік, їй було видно тільки його силует у променях сонця, що утворило у нього над головою німб. Якийсь час вона просто моргала, розгубившись від думки, що несподівано прийшла їй в голову.

Ісус повернувся. Він стоїть тут, перед нею. Це означає, що мама з татком помилялися, адже Бог дійсно існує, як існує й прощення усім нашим гріхам.

— Привіт, дитинко, — пролунав голос. — Як тебе звуть?

Цього разу Ісус говорив норвезькою.

— Аврора, — відповіла Аврора, примруживши одне око, щоб краще розгледіти його обличчя.

Ні бороди, ні довгого волосся у нього не було.

— Твій тато вдома?

— Він на роботі.

— Зрозуміло. Значить, ти сама удома, Авроро?

Аврора хотіла відповісти. Але щось її зупинило, вона навіть не зрозуміла, що саме.

— А ви хто? — запитала вона замість відповіді.

— Людина, якій потрібно поговорити з твоїм татком. Але з тобою ми теж можемо поговорити. Раз уже ми з тобою наодинці. Правда ж?

Аврора не відповіла.

— Яку музику слухаєш? — запитав чоловік, вказуючи на її айпод.

— Ріанну, — сказала Аврора і відвела гойдалку трохи назад. Не лише для того, щоб вибратися з тіні, яку відкидав чоловік, але й щоб краще його розгледіти.

— Он як, — промовив він. — У мене вдома є кілька її дисків. Хочеш узяти послухати?

— Ті пісні, яких у мене немає, я слухаю на "Спотіфай", — відповіла Аврора, відзначивши про себе, що чоловік виглядає зовсім звичайнісінько, в усякому разі, ніщо в ньому не нагадувало Ісуса.

— Авжеж, "Спотіфай", — сказав чоловік, сідаючи навпочіпки. Тепер він не просто став одного з нею зросту, але навіть був нижчий за неї. Так краще. — Там можна послухати будь-яку музику.

— Майже, — відповіла Аврора. — Але у мене доступ тільки до безкоштовного варіанта, там між піснями крутять рекламу.

— І тобі це не подобається?

— Мені не подобається, коли там говорять, це заважає зберегти настрій.

— А ти знаєш, що є такі диски, на яких говорять, і ці розмови — найкраще, що є в піснях?

— Ні, — сказала Аврора і схилила голову до плеча.

Їй було цікаво, чому чоловік розмовляє з нею