Читати книгу - "Поліція"

собаче лайно з підошви кросівки. Як, по-твоєму, ми виявляємо дитяче порно на комп’ютерах, яке збоченці добровільно підсовують нам, коли ми цілком упевнені, що усе видалили? Повір мені, я відшукаю Валентина Єртсена, якщо він був на стадіоні "Уллевол" того вечора! А гаданий час смерті Ерленда Веннесли?

Вони почули шум зливного бачка.

— Між сьомою та пів на восьму, — відповів Бйорн. — Тобто, іншими словами, на самому початку матчу, відразу після того, як Хенріксен зрівняв рахунок. Веннесла в Марідалені мав чути ревіння стадіону, адже він розташований не так далеко звідти.

Двері ванної відчинилися.

— Тобто він міг устигнути приїхати на матч відразу після скоєння вбивства в Марідалені, — промовив Харрі, застібаючи останній ґудзик. — А приїхавши на стадіон, міг зробити щось таке, щоб оточення його запам’ятало. Алібі.

— Значить, Валентина не було на тому матчі, — сказала Катрина. — Але якщо він усе-таки там був, я прогляну це кляте відео від початку й до кінця з секундоміром у руках, на випадок якщо він хоч би дупу відірве від сидіння. Алібі, дідько б його взяв!

У районі великих вілл було тихо.

Затишшя перед потоком "вольво" та "ауді", які невдовзі повернуться додому, закінчивши робочий день у корпорації Норвегія, подумав Трульс.

Трульс Бернтсен натиснув на кнопку дзвінка й огледівся.

Красивий садок. Доглянутий. Для створення таких садків у начальників поліції з’являється час після виходу на пенсію.

Двері відчинилися. Він виглядав старшим. Той же гострий погляд блакитних очей, але шкіра на шиї обвисла більше і постава не така пряма. Він був уже не таким упевненим, яким Трульс його пам’ятав. Може, справа була в запраному домашньому одязі, а може, такими стають, коли робота перестає тримати людину в напрузі.

— Берентзен, Оргкрим.

Трульс показав своє посвідчення, будучи упевненим у тому, що коли старий і зуміє прочитати прізвище Бернтсен, він подумає, що почув те ж саме. Брехня з можливістю відступу. Але начальник поліції кивнув, не поглянувши на посвідчення:

— Я пам’ятаю, бачив вас, так. Чим можу допомогти, Берентзене?

Він нічим не виказував того, що збирається запросити Трульса у будинок. Це цілком влаштовувало Трульса. Їх ніхто не бачив, і сторонніх шумів навкруги не було.

— Йдеться про вашого сина. Про Сондре.

— Що з ним?

— Ми проводимо операцію по затриманню кількох албанських сутенерів на ринку сексуальних послуг, і у зв’язку з цим ми вели спостереження за трафіком і робили зйомки на Квадратурен. Нам удалося встановити частину машин, що відвезли повій, і ми хотіли викликати їх власників на допит. Ми запропонуємо їм скоротити термін в обмін на свідчення проти сутенерів. Одна зі сфотографованих нами машин має номерні знаки, зареєстровані на вашого сина.

Начальник поліції підняв кошлаті брови:

— Що ви таке кажете? Сондре? Не може такого бути!

— Я теж так вважаю. Але все-таки хочу з вами порадитися. Якщо ви вважаєте, що це непорозуміння, що жінка, яка сідає до машини, цілком можливо, і не повія зовсім, то ми знищимо цю фотографію.

— Сондре щасливий у шлюбі. Його виховав я, він знає різницю між "добре" і "погано", повірте мені.

— Звичайно, я просто хотів упевнитися, що ви так само ставитеся до цієї справи.

— Господи, та навіщо йому купувати… — чоловік, який стояв перед Трульсом, скривився, неначе розкусив гнилу виноградину, — секс на вулиці? А небезпека заразитися? А діти? Ні, знаєте…

— Тоді, здається, ми зійшлися на думці, що немає сенсу продовжувати цю справу. І хоча у нас є підстави підозрювати, що ця жінка — повія, ваш син цілком міг позичити кому-небудь свою машину, фотографії водія у нас немає.

— У такому разі, у вас і справи немає. Ні, можете забути про це.

— Спасибі, ми вчинимо так, як ви радите.

Начальник поліції повільно кивнув, уважно вивчаючи Трульса:

— Берентзен з Оргкрима, правильно?

— Так точно.

— Дякую, Берентзене. Ви добре попрацювали.

Трульс широко посміхнувся:

— Стараємося як можемо. Вдалого вам дня.

— Повтори, що ти сказав? — вимовила Катрина, дивлячись на чорний монітор.

У світі за межами Котельні вже була друга половина дня, тут же повітря було задушливе від випарів людських тіл.

— Я сказав, що відповідно до директиви про зберігання даних зображення людей на трибунах були видалені, — відповів Бйорн. — І як бачиш, я мав рацію.

— А я що казала?

— Ти сказала, що файли — як собаче лайно на підошві кросівки, — сказав Бйорн. — Їх неможливо видалити.

— Я не казала "неможливо", — відповіла Катрина.

Четверо людей сиділи навколо монітора комп’ютера Катрини. Коли Харрі подзвонив Столе і попросив прийти, у голосі Столе передовсім відчулося полегшення.

— Я сказала, що це складно, — мовила Катрина. — Але, як правило, десь знаходиться їх дзеркальне відображення, яке розумний комп’ютерник здатний відшукати.

— Чи комп’ютерниця? — припустив Столе.

— Ні, — сказала Катрина. — Жінки не вміють паркуватися у проміжку між машинами, вони не пам’ятають результатів футбольних матчів і не в змозі навчитися останніх комп’ютерних новинок. Для цього потрібні дивні чолов’яги у футболках з емблемами різних музичних груп, що ведуть мізерне сексуальне життя. Так повелося з кам’яного віку.

— Тобто ти не можеш…

— Я кілька разів намагалася пояснити, що я не фахівець із комп’ютерів, Столе! Мої пошукові системи дісталися до файлосховища Норвезького футбольного союзу, але усі відеозаписи були стерті. А проникнути глибше я, на жаль, не можу.

— Ми заощадили б трохи часу, якби послухали мене, — зауважив Бйорн. — Що робитимемо?

— Але я не сказала, що більше нічого не можу, — продовжувала Катрина, як і раніше звертаючись до Столе. — Я маю кілька відносних переваг, таких, як жіноча чарівливість, нежіноча настирливість і повна відсутність сором’язливості. А це може принести результати у світі комп’ютерних маніяків. Загалом, те, що якось привело мене до цих пошукових систем, забезпечило мені прихильність одного індійського комп’ютерника із псевдонімом Сайд Кат. І годину тому я зателефонувала в Хайдарабад і послала його по сліду.

— І?..

— І ми дивимося запис, — сказала Катрина, натискаючи на клавішу.

Монітор спалахнув.

Вони втупилися в нього.

— Це він! — сказав Столе. — Виглядає дуже самотнім.

Валентин Єртсен, він же Пол Ставнес, сидів перед ними, склавши на грудях руки. Він спостерігав за грою без особливого ентузіазму.

— Гівнюк! — неголосно лайнувся Бйорн.

Харрі попросив Катрину прокрутити запис уперед на прискореному перемотуванні.

Вона на щось натиснула, і люди навколо Валентина Єртсена почали рухатися дивними ривками, а відлік часу у правому кутку помчався уперед. Тільки Валентин Єртсен сидів спокійно, як мертва статуя, посеред вируючого життя.

— Ще швидше, — сказав Харрі.

Катрина прискорила запис, і ті ж люди стали ще жвавішими, вони нахилялися назад і вперед,