Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Кирило

— Радий вас бачити, — вітає Борис, підійшовши з дружиною до нас.

— Взаємно, — відповідаю сухо. — Зі святом.

— Дякую, — долучається до розмови дружина Соколова. — Як звати твою супутницю?

— Ліка, — супутниця називається сама.

Простягає Інні руку, вручає подарунок. Соколова не гає часу, відводить Ліку від мене, обіцяючи познайомити її з іншими гостями.

— Я сподіваюся, що ви затримаєтеся до кінця вечора? — запитує Борис, варто жінкам піти. — Я хотів би переговорити з тобою щодо співпраці.

— Звісно, — киваю.

Я, відверто кажучи, збирався піти щонайбільше за кілька годин. Ненавиджу всі ці прийоми, фальшиві посмішки та ввічливі розмови ні про що. Але Борисові так, звісно, не скажеш, тим паче тоді, коли хочеться укласти з ним контракт і видихнути. Цей Соколов мені всі нерви пошарпав своїми «хочу, не хочу».

— А дівчисько твоє що? — запитує Борис. — Хоча… чого я запитую — зрозуміло ж усе.

Стиснувши зуби, бажаю йому приємного вечора та йду до бару, щоб взяти віскі. «Дівчисько», чорт її забирай, відмовилася. Я покликав її на вечір, а вона сказала, що не піде. І причину таку ідіотську вигадала — вона не відповідає моєму статусу.

— Віскі, — командую біля бару.

Те пухирчасте пійло, що роздають офіціанти гостям, я не п’ю. Судячи з черги до бару, яку мені належало вистояти, не один я. Борис не п’є й алкоголь, ймовірно, вибирала його дружина. Втім… на вечорах не заведено напиватися. Шампунь для цього відмінно підходить, щоправда, голова від нього розколюється страшенно. Я якось відвідував світський захід, де був тільки він. Відтоді або не п’ю, або, як сьогодні, стою в черзі за нормальним алкоголем.

— Ось ти де! — Ліка підкрадається несподівано.

Обхоплює мене зі спини, гладить руками лацкани піджака. Морщусь. Я відвик від її присутності, від дотиків і навіть від голосу. Вона абсолютно чужа мені жінка, хоч ми провели з нею стільки часу разом.

— Вибач, що залишила тебе. Інна мене з гостями знайомила. Багатьох я вже знаю, уявляєш?

Звільнивши мене від своїх чіпких обіймів, Ліка спирається на стійку й несподівано пропонує:

— На брудершафт?

— Ти скільки випила? — хмурюсь, помічаючи її надміру радісне обличчя.

— Це другий, — усміхається. — А що?

— Припиняй. Ми на людях.

— І? — не вгамовується й із задоволенням відпиває шампанське. — Я розслабляюсь.

— Я бачу. Поводься гідно.

Вона сміється, чим привертає увагу чоловіків, які стоять неподалік. На нас починають обертатися, і я хмурюся. Чекаю, поки Ліка доп’є свій келих, і не дозволяю їй взяти ще.

— А що такого? — обурюється. — Я не маю права випити?

— Ліко… — кажу їй, навмисне понизивши тон.

— У мене свято сьогодні.

— І яке ж?

— Я заміж виходжу! — урочисто мені заявляє.

— Вітаю.

— І все? — розчаровано.

— Подарунок буде на весіллі, — знизую плечима й беру з барної стійки склянку з віскі.

Напруга так нікуди й не пішла. Борис зв’язав мене по руках і ногах, доводиться сидіти, говорити з людьми, дивитися на Ліку, яка явно перепила.

— Це все? — хмуриться вона. — Все, що ти можеш сказати?

— Радий за тебе.

— Не вірю своїм вухам! Після всього, що між нами було, ти так просто мене відпускаєш?

— Ліко… між нами нічого не було. Ми непогано проводили час, але він закінчився. Тепер ми кожен сам по собі. Ти непогано справляєшся, хіба ні?

— Тому я тут? — вона хапає келих шампанського в офіціанта, що проходить повз нас, і відпиває, чудово розуміючи, що виривати його в неї з рук я не буду. — Чому малолітку свою не взяв?

— Якщо ти не припиниш пити — виведу тебе звідси під пильні погляди всіх присутніх. Тобі ж буде соромно.

— Мені?! — здивовано здіймає брови. — Мені насрати на всіх цих людей. Це тобі буде соромно. Ти ж тому її не взяв?

— Досить! — обрізаю й одним махом випиваю віскі.

Відчуваю, що жодного кінця вечора чекати не буду. Потім перед Борисом перепрошу, скажу, що Ліці стало погано й нам довелося поїхати.

— Поїхали.

Щоб не влаштовувати сцени, повільно підіймаюся й обіймаю її за талію. Схилившись до її вуха, шепочу:

— Пошкодуєш же, дурепо. Вгамуйся вже.

Ліка, здається, прислухається до моєї вимоги. Принаймні відчуваю її руки на плечах.

— Ви така чудова пара! — вигукує жіночий голос поруч.

Я відхиляюся від Ліки, але не відпускаю її. Тримаю, обійнявши за талію. Повертаюся в бік голосу й бачу задоволену усміхнену Інну.

— Вітаю вас, до речі, — каже вона. — Ліка мені все розповіла.