Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

— Що чекає нас там, попереду? Адже це навіть не Балстад, це — Свалбард.

— Ви можете залишитись, — схилившись до неї, сказала Гіта. — Я все влаштую. Вас ніхто не осудить. Свалбард під силу не кожному. Залишайтесь. Війна скоро скінчиться.

Інгрід надовго замислилась. Чоловіки вже розправились з вечерею, коли вона взяла руку Гіти, легенько потисла її і, посміхнувшись, промовила:

— Дякую, проте це не для мене.

— Свалбард — випробування непросте, — зауважила Гіта і, помітивши, що її слухають всі, повела далі: — Ніссен просив повідомити вам обстановку на архіпелазі. Повинна сказати, ми більше знаємо, що там було місяць назад, коли ми що мали зв'язок з загоном Люнда. — Гіта зняла окуляри. Близорукі очі дивилися на світ невпевнено і навіть тривожно. Однак голос її звучав, як і раніше, з чіткими вольовими інтонаціями. — Мабуть, вам краще знати все. — Вона знову одягла окуляри. — Ще у червні сорок першого англійські кораблі висадили в Адвент-фьорді невеликий норвезький підрозділ на чолі з військовим губернатором, але через три тижні ті ж таки англійські крейсери відвезли підрозділ у Лондон, і острови залишились безлюдними, щоправда ненадовго. Зимою сорок першого — сорок другого німці тримали в Адвентській долині гарнізон, у Долині Гейзерів збудували аеродром, обладнали причали Лонгіра для швартування військових кораблів. Налагодили метеослужбу і повідомляли своїм кораблям погоду. На той час з Англії на Шпіцберген відпливла експедиція Свердрюпа. У ній було чоловік сто і два кораблі — «Ісберн» і «Селіс». Відомо, що вони успішно пройшли сімдесяту паралель і острів Ян-Майєн, проте подальша їх доля залишається загадкою… В сорок третьому на Свалбард було висаджено наш десант під командуванням Ульрінга. Це був загін бійців Мілорга, обстріляних, знайомих з умовами архіпелагу, з життям на Півночі. Ульріх став військовим губернатором. У вересні минулого року німецька ескадра на чолі з лінкорами «Тірпіц» і «Шарнхорст» налетіла на Адвент-фьорд. Загін Ульріха прийняв бій, але що могли зробити півтори сотні сміливців з гвинтівками проти артилерії лінійних кораблів? Втративши шістдесят з лишнім чоловік, загін відійшов у гори. Ескадра невдовзі відпливла на південь, і ми в Хаммерферсті знову почули німецьку радіостанцію Свеа. Загін Ульріха обрав базою Долину Гейзерів. Зараз ним командує Уве Ролл Люнд. Ось така приблизно була картина на Свалбарді за роки війни. Однак що відбувається там протягом останнього місяця, нам не відомо. У нас є свої люди на радіостанції в Хаммерферсті. Це німці, що співчувають нашій боротьбі. Вони постійно слухають ефір. Від них ми знаємо… Нещодавно, а саме вчора, радіостанція Свеа повідомила, що люди з загону Уве Люнда намагалися зняти радіо з англійського бомбардувальника, що розбився в районі Баренцбурга. З цього виходить — рація Люнда пошкоджена. Тому ми посилаємо з вами радіопередавач. Ніссен просить вас, Ролф, прийняти на себе обов'язки радиста. Інгрід візьме на себе обов'язки фельдшера загону. А вас… — Гіта поглянула на Касяна і замовкла.

— Моє завдання мені пояснювати не треба, — відповів Касян. — Ви дасте нам карту?

— Неодмінно. Рація, карти, зброя і запас провізії уже в човні. От тільки треба буде перепитати у боцмана Лундхолста, скільки потрібно взяти пального — до Свалбарда понад сімсот миль.

— Мені доводилось плавати вздовж всього скандінавського Гольфстріму, — промовив Ролф, — однак на острові не довелось бути ні разу, а тому не уявляю, де там Лонгір, а де Свеа.

— Найдемо, — впевнено сказав Касян. — Ті місця мені знайомі, не заблудимось.

Він уже звертався до Гіти, але вона не розуміла його. Більше того, їй здавалось, що й інші теж не розуміють, про що він говорить. Допоміг Ролф.

— Мій брат Ян, — пояснив він, поклавши руку на зап'ястя Гіти, — запитує, чи великий в Свеа гарнізон?

— Питання по суті, — зауважила Гіта. — Найближчим часом німці мають зняти гарнізон в Свеа і демонтувати радіостанцію. Відомості поки що не перевірені, а тому…

До кімнати увійшов Лундхолст.

— Все готово. Пора віддавати кінці, — сказав він топом, яким командував на палубі. — Чоловіки, гайда за мною. Треба взяти з підвалу ще дві бочки бензину. Та й оберемок-другий стофікса не завадить. Сушена тріска згодиться вам і в дорозі, і після. Як знахідка будуть і з десяток пляшок міцного джину.

На ходу натягаючи куртки, Кисни і Ролф вийшли за боцманом. Інгрід теж підвелася з за столу і почала одягатися.

— Ну чого ж ви нічого не їли? Я так старанно готувала, — засмутилась хазяйка. — Це ще за рецептами моєї мами…

— Не сердьтесь..: Ми дорогою поїмо.

Інгрід на всі ґудзики застебнула своє скроєне за останньою модою пальто. Гіта спостерігала за нею критичним оком, потім, не сказавши й слова, вийшла до сусідньої кімнати, Через хвилину повернулась і поклала на стілець боцманську куртку-штурмовку, підшиту хутром, теплу.

— Візьміть це… Ваше пальто для такої подорожі не годиться.

Інгрід скинула пальто, одягла куртку і раптом стала схожою на гарненького юнгу. Дивлячись на неї, Гіта посміхнулась.

— Тепер я дам вам теплі штани і ботфорти. А ще шапку і шкіперський в'язаний шолом.

— Не знаю, як вам дякувати.

— За що? Я сама охоче попливла б з вами, але…

— Хочу просити вас про одну… послугу, — зупинилась на порозі Інгрід. — Якщо ми не повернемось… Хай люди знають правду про нас. Адже коли не буде війни, залишиться пам'ять. Не хочеться, щоб про тебе думали, ніби ти… Адже все було не так, все було зовсім інакше.

Вона не дозволила собі розслабитись, хоч на очі вже готові були набігти сльози. Закинула за плече кінець шарфа, штовхнула двері і вийшла на ґанок. Ніч пригасла землю непроглядною пітьмою. Десь поруч на човні пробували заводити мотор. Він заводився справно, як кажуть, з півоберта. Довго працювати