Читати книгу - "Крижана принцеса"

неприємною, але такі слова були необхідними, і Еріку саму дуже здивувало, яке полегшення їй вдалося відчути після розмови з молодшою сестрою. Еріка мала зізнатися собі, що недооцінювала Анну, можливо, інколи навіть зневажала та сприймала її дорослою безвідповідальною дитиною. Лише зараз вона побачила справжню Анну.

Вони також говорили про Патрика, і, тримаючи Адріана на руках, Еріка йому зателефонувала. Домашній телефон не відповів, і Еріка взяла мобільний. Зателефонувати виявилося непросто: Адріана захопила чудова іграшка, яку вона тримала в руці, і всіма зусиллями він намагався її вирвати. Коли Патрик після першого гудка відповів, її втому після безсонної ночі наче рукою зняло.

— Привіт, кохана.

— Ммм, мені подобається, коли ти мене так називаєш.

— Як ти?

— Добре, дякую. Тут у родині одна неприємність. Розповім, коли побачимося. Дещо трапилося, і ми з Анною всю ніч спілкувалися. Зараз я доглядаю за дітьми, аби вона хоча б кілька годин змогла поспати.

Він чув, як Еріка позіхала.

— Здається, що ти втомлена.

— Я і є втомленою. Анна більше потребує сну, ніж я, тож я кілька годинок іще можу посидіти. Діти ще не в такому віці, щоб їх можна було залишити самих.

Адріан щось радісно пробелькотів.

Патрик умить вирішив.

— Я знаю інше рішення.

— Овва, яке ж? Прив’язати їх до перил на кілька годин?

Вона засміялася.

— Я приїду й посиджу з ними.

— Ти? Посидиш із дітьми?

Він спробував удати, що образився.

— Ти гадаєш, що я не впораюся з цим? Якщо я власноруч упіймав двох крадіїв, то впоратися з двома коротунами не стане проблемою. Чи ти мені не довіряєш?

Він замовк і почув, як Еріка показово зітхає на іншому кінці слухавки.

— Звісно, ти впораєшся з цим. Але я маю попередити, що вони дійсно ще ті дикуни. Ти впевнений, що у свої роки вибігаєш за ними?

— Я спробую. Про всяк випадок візьму із собою побільше пігулок.

— Гаразд, тоді я погоджуюся. Коли ти приїдеш?

— Зараз. Я якраз їхав до Ф’єлльбакки в справах. Я вже проїхав повз міні-гольф. Тож побачимося за п’ять хвилин.

Еріка стояла коло дверей і чекала на Патрика, поки той виходив з автомобіля. На руках вона тримала хлопчика з рожевими щічками, який затято махав ручками. Позаду майже непомітно стояла дівчинка: вона смоктала великий палець однієї руки, а друга її рука була в гіпсі. Патрик досі не знав, з чим пов’язана раптова поява Анни, але з того, що Еріка встигла йому розповісти про свого зятя, підозрював, що сталося щось прикре. Він нічого не запитав: Еріка сама розповість про все за слушної нагоди.

Патрик привітався з усіма по черзі: спочатку поцілував Еріку, погладив Адріана по щічці, а потім сів навпочіпки, щоб привітатися із засмученою Еммою. Він узяв її за руку й промовив:

— Привіт, мене звати Патрик. Як тебе звати?

Після довгого мовчання дівчинка відповіла:

— Емма.

Опісля вона знову почала смоктати палець.

— Нічого, ми її ще розвеселимо.

Еріка передала Патрикові Адріана й повернулася до Емми.

— Матусі та тітці Еріці треба трохи поспати, тож із вами поки посидить Патрик. Що скажеш? Він мій друг, і він ду-у-у-же добрий. Якщо ти будеш чемною й слухняною, то може статися, що він дістане тобі з холодильника морозиво.

Емма недовірливо подивилася на Еріку, але згадка про морозиво їй сподобалася, і вона неохоче кивнула.

— Тоді я залишаю їх із тобою, а сама трошки відпочину. Будь ласка, проконтролюй, щоб вони були живими, коли я прокинуся.

Еріка попрямувала сходами нагору, і він обернувся до Емми, яка й досі дивилася на нього недовірливо.

— Ну, що скажеш? Пограємо в шахи? Чи ні? А як тоді щодо того, щоб поїсти морозива на сніданок? Чудово, що тобі ця ідея подобається. Хто останнім добіжить до холодильника, той їстиме моркву.

Поволі Анна поверталася до реальності. Здавалося, наче вона спала сто років, немов спляча красуня. Коли вона розплющила очі, то не могла зрозуміти, де перебуває. А коли побачила шпалери своєї дитячої кімнати, реальність налягла на неї, наче тонна цегли. Вона блискавично вистрибнула з ліжка. Діти! Коли вона почула радісні крики Емми, що долинали з першого поверху, згадала, що Еріка пообіцяла посидіти з дітьми, поки вона трохи поспить. Вона знову лягла й вирішила кілька хвилин поніжитися в теплому ліжку. Щойно встане, їй доведеться знову повернутися до своїх проблем, а так бодай на кілька хвилин втече від реальності.

Поступово Анна зрозуміла, що з першого поверху долинає не голос Еріки, а інший, що змішується зі сміхом Емми й Адріана. Умить її пройняв крижаний страх, що приїхав Лукас, але вона відразу ж подумала, що Еріка радше застрелить його, аніж впустить до будинку. Анна здогадувалася, ким був цей гість, і допитливо виглянула крізь перила. У вітальні, здавалося, вибухнула бомба. Посеред кімнати стояла хижа з подушок, чотирьох стільчиків і покривала. Кубики Адріана валялися по всій підлозі. На столі лежала сила-силенна обгорток від морозива, і Анна дуже сподівалася, що більшу частину морозива з’їв Патрик. Вона зітхнула: тепер їй буде важко змусити свою дочку з’їсти щось на обід та вечерю. Зараз Емма сиділа на плечах у брюнета із симпатичною зовнішністю та теплими карими очима. Вона сміялася від побаченого, Адріан розділяв її радість, лежачи на підгузках на підлозі. Здавалося, найвеселіше було Патрикові, і тієї самої хвилини він посів особливе місце в серці Анни.

Анна відкашлялася, аби привернути увагу трьох друзів.

— Мамо, дивися, у мене коник.

Емма продемонструвала свою повну владу над «коником», схопивши його за волосся, та протестів Патрика виявилося замало, щоб маленький диктатор зупинився.

— Еммо, ти маєш берегти коника, інакше більше не зможеш на ньому покататися.

Така заява змусила вершника задуматися, і заради впевненості Емма поплескала Патрика по спині, аби пересвідчитися, що ще не втратила своїх привілеїв вершника.

— Привіт, Анно. Давно не бачилися.

— Авжеж. Сподіваюся, вони тебе не дуже заганяли.

— Ні, ми чудово повеселилися.

Патрик трохи занепокоєно оглянувся навкруги.

— Я був дуже обережним із її рукою.

— Не сумніваюся. Здається, вона прекрасно почувається. Еріка спить?

— Так, вона була такою втомленою, коли ми розмовляли зранку, і я вирішив приїхати, щоб посидіти з дітьми.

— Це така честь.

— Хоча ми тут учинили справжній погром. Сподіваюся, Еріка не розізлиться, коли прокинеться й побачить, що ми повністю знищили її вітальню.

Анну дещо розвеселило його