Читати книгу - "Сонячний Птах"

Я смикнув двері, вони відчинилися, і я впав у свій кабінет, захряснув двері за собою, хапаючи ротом повітря від невідомого й неусвідомленого страху. Щось шкрябалося в двері ззовні, якийсь звір зі страхітливими пазурами наліг на них і шкрябав, розриваючи на шматки мої тремтячі нерви.

Я поточився від дверей до письмового стола й опустився навкарачки, тремтячий, змучений і слабкий.

Жаский звук знову долетів до мене, але тепер він долинав від стіни. Я обернувся в напрямку до нього й відчув, що гірко схлипую.

Мені була потрібна зброя, я в розпачі озирнувся навколо й побачив велику бойову сокиру Гая на стіні над письмовим столом. Я схопив її й відступив у куток, тримаючи напоготові, притиснутою до грудей. Я закашлявся.

На моєму робочому столі лежав грубий стос білого паперу. Він заворушився, і я відчув, як усе моє гаряче тіло покрилося гусячою шкірою. Білий прямокутник паперу затремтів, заколивався й розпростер білі крила кажана. Потім несподівано злетів у повітря, його крила щось зашепотіли, й він полетів мені в обличчя. Я побачив широко роззявлену пащу з гострими, як голки, зубами вампіра, почув тонкий пронизливий писк, коли ця істота атакувала. Я заволав від жаху й став захищатися сокирою. Біла істота лопотіла крильми й попискувала десь біля самого мого горла та обличчя, а я вимахував сокирою й кричав, збивши її на підлогу, де вона гидко плазувала, ковзала, я вдарив її лезом сокири, й чорнильна чорна кров бризнула з неї й утворила калюжу на дерев’яній підлозі.

Я поточився від химерного створіння і прихилився спиною до стіни. Я почувався кволим і жахливо наляканим. Я закахикав. Кашель захопив усе моє тіло, примушуючи мене перекочуватися й зігнутися в дві погибелі та притиснутись до стіни. Я кахикав, поки мій зір вибухнув яскравими кольорами, а в роті у мене з’явився солоний і водночас солодкий смак.

Я впав навколішки навпроти стіни, мій рот наповнився теплою мокротою, і я виплюнув великий згусток крові на підлогу. Я втупив у нього розгублений погляд, не розуміючи, що зі мною відбувається. Я підніс руку до рота й витер собі губи. Коли я її звідти прибрав, вона смерділа кров’ю.

І тоді я зрозумів, що це таке. Лорен і я пройшли крізь двоє запечатаних дверей у гробницю, зачинену протягом двох тисяч років – і ми надихалися повітря, насиченого спорами cryptocoсcus neuromyces, прокляття фараонів.

Тепер для мене було надто пізно подумати про застосування застережних заходів. Я повірив у те, що позаяк архів безпечний, то сусідні тунелі теж не становлять небезпеки. У своєму прагненні домогтися нових результатів та своєму збудженні я зовсім не подумав про грибкову небезпеку, навіть тоді, коли Лорен і я погодилися на тому, що двері наглухо запечатані, й коли я почув запах грибків у гробниці царів.

А тепер мої легені були засмічені страхітливими колоніями живих грибків, я відчував, як у мені зростає щось живе, годуючись м’якими тканинами мого тіла й випорскуючи свою отруту в мою кров, яка переносить їх до мозку.

– Ліки, – вихопилося в мене, – я повинен знайти якісь ліки.

І, хитаючись, попрямував до полиць. Спробував прочитати назви на корінцях книжок, але літери перетворилися на маленьких чорних комах й розповзлися геть. Несподівано товста плямиста змія розгорнула свої кільця на верхній полиці й шугнула до мого обличчя – товста й роздута гадюка з чорним язиком, який вистрілював із пащі. Я поточився, потім обернувся й вискочив у ніч.

Дим був густий, він закручувався навкруг мене, душив мене, і я розпачливо кахикав. Полум’я, яке спалювало мене, освітлювало все мертвотно-блідим сатанинським сяйвом, моторошно червоним і тремтливим. Мене оточували чорні форми й дивні звуки. Я побачив хатину Лорена й побіг до неї.

– Лорене! – заволав я, вламуючись у двері. – Лорене! – повторив я, задихаючись і кахикаючи.

Загорілося світло. Саллі була сама-одна в ліжку Лорена, гола, вона підвелася й подивилася на мене, сонна, з напівзаплющеними очима.

– Де він? – крикнув я до неї.

Вона дивилася на мене збентежена, нічого не розуміючи.

– Бене, що сталося? Ти в крові.

– Де Ло?

Я був до розпачу наполегливий. Я мусив знайти його. Він не міг не заразитися грибками. Мені треба було знайти його.

Саллі подивилася на ліжко поруч себе. На подушці була вм’ятина від голови Лорена.

– Я не знаю, де він, – сказала вона, спантеличена. – Він був тут. Мабуть, вийшов.

Я закашлявся, мене стрясали глибокі схлипування, і я відчув свіжу кров на губах. Саллі тепер цілком прокинулася і витріщилася на мене.

– Бене, що відбувається?

– Нейромікологія, – сказав я їй, і вона хапнула ротом повітря, побачивши, як струменить кров по моєму підборіддю.

– Лорен і я відкрили таємний прохід поза образом сонця, в архівах. Там живуть спори поганого грибка. Ми не вжили ніяких застережних заходів і заразилися ними. Я переконаний, він тепер там. Я піду до нього.

Я змовк, щоб набрати в груди повітря. Саллі підвелася з ліжка, накинула халат і підійшла до мене.

– Поклич Рала Девідсона. Респіратори. Застосуйте всі застережні заходи і йдіть за нами. Я залишу двері відчиненими. Там східці ведуть униз. Коли подолаєте східці, звертайте ліворуч. Ідіть за нами. Лорен також підхопив цю заразу, вона позбавляє людину розуму. Робить її божевільною. Приходьте швидше – ти мене зрозуміла?

– Так, Бене.

– Поклич Рала, – сказав я й відвернувся від неї.

Я вибіг назовні, у дим і полум’я, у темряву, і побіг до пагорбів і до печери. Великі мури височіли наді мною, мури, що давно не існували. Високі фалічні башти Ваала вказували на місяць, осяяні полум’ям пожежі, яка шаленіла в місті. Башти знову стояли тут протягом тривалого часу. Над ними лунали зойки, жінки згорали живцем зі своїми дітьми. Мертві чоловіки лежали в мене на дорозі, наче врожай диявола, їхні мертві обличчя здавалися жахливими в місячному сяйві.

– Лорене! – закричав я й побіг через храм.

Вони були в мене на шляху, темні й дикі, вони гуртувалися, щоб зупинити мене. Чорні, безформні, жахливі, і я кинувся на них із дивним бойовим криком, який вихоплювався з наповненої загуслою кров’ю горлянки. Могутня сокира описувала срібні кола у світлі пожежі, і я пробіг крізь натовп, не зупиняючись.

Я добіг до печери, освітленої смолоскипами, устромленими в скелю, побачив мощену кам’яними плитами підлогу, яка оточувала красу смарагдового басейну. Ряди кам’яних сидінь, що здіймалися навколо басейну тими самими рядами, якими вони стояли тут дві тисячі років тому. Останнім величезним зусиллям волі я примусив свій мозок відкинути фантазію й