Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— І що?

— І нічого. Мені побажали щастя і сказали, що подивляться, допоможуть, якщо в мені драконячого виявиться більше, ніж людського. Головне не дробити дзеркало. Причому, як саме це дзеркало дробиться, мені жодна сволота пояснити не змогла. Кажуть, що я мушу сам відчути. Що саме, також не уточнюють. Знущаються, чи що?

— На мою думку, ти взагалі ніколи людиною до кінця не був, — поспішив втішити Кіого.

Краще б він мовчав.

— Ти просто вчителів у моїй школі не бачив, тобі порівнювати нема з чим, — сказав Ярослав. — Навіть драконам до них далеко. Такі оригінальні особистості і всі вважають себе джерелом життєвої мудрості.

Шітіто, як розумна людина, вирішив подумати про сенс життя. Нічого іншого йому після цієї розмови не лишалося. Схоже, жителі Міста остаточно з'їхали з глузду. У них під носом якийсь хлопчик ковтає артефакти, лається з драконами, бродить під Містом, зрештою, а вони сидять спокійно і спостерігають. Втім, щось робити вже пізно.

— Ой, тату, — схаменулась любляча дочка. — Я вас не представила. Тато, це Ярослав Пархоменко. — Ладане насилу вимовила ім'я сім'ї, перевела дух і обернулася до своєї знахідки. — Яро, це мій батько, голова Дому, Шітіто Ран.

Хлопчисько схилив голову велично, як нащадок Правлячого Будинка, або дракон. Зрозуміло, чому Будинок Півночі не погребував відкрити на цю істоту полювання. Такого в сім'ю ввести не соромно, благо дочок у Мено цілих вісім і три з них цілком підійдуть знахідці Ладане Ран за віком. Ось тільки сумнівався Шітіто, що ця істота потрапить у розставлений капкан, та якщо й попадеться, змусити його одружитися проти його волі буде неможливо, та й не потрібно, нічого доброго з такого шлюбу не вийде. Ображати драконів собі дорожче, навіть якщо вони виглядають як люди. Дракони мають свою мудрість. Людям краще і не намагатись їх зрозуміти. Ціліше будеш.