Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Чудові місцеві традиції

— Гей.

Ярослав тицьнув пальцем у смугастого гризуна, переконався, що він не здох у кишені і переклав його на стіл.

— Дивний замок, правда? Я якось не так їх уявляв. Ні тобі веж, ні рову з підвісним мостом, навіть стіни для захисту нема. Ще й фортецею чомусь називається. На фортецю ця споруда взагалі не схожа, облоги вона точно не витримає. Дуже дивно. Може це тому, що господар маг, а з магами звичайні жителі зв'язуватися не поспішають?

Шахіш подивився на Ярослава і почав чистити вуса, продемонструвавши своє ставлення як до замків, так і до його питань.

— Невдячна миша, — сказав Ярослав. — Цікаво, як тут миються? В якійсь лазні чи зараз сюди величезну балію затягнуть у найкращих традиціях жанру? Гірше, якщо взагалі не миються, як у моєму рідному середньовіччі. Доведеться шукати найближчу річку. Зображатиму русала.

У результаті все виявилося дещо гіршим, ніж Ярослав встиг собі нафантазувати, але не настільки, щоб вирушити на пошуки річки.

У двері постукали, не чекаючи на відповідь, відчинили і під здивованим поглядом хлопця почали закочувати в кімнату велику бочку.

— Це що? — ошелешено, спитав Ярослав, навіть шахіш відволікся від своїх вусів заради цього явища.

— Ванна, — цілком собі переконано відповів знайомий хлопець із синцем на обличчі.

— Ага, ванна. Я її якось інакше уявляв. А вода де?

Бочка була порожня, у чому Ярослав переконався, зазирнувши усередину.

— Зараз буде, — ні крапельки не зніяковів хлопець і голосно закричав, висунувши голову в коридор: — Віян, де тебе носить, давай воду!

Ярослав барвисто уявив як невідомий Віян, дядько впоперек себе ширше, затягує в кімнату відра з водою і урочисто виливає їх у бочку. Після чого неспішно йде за наступною порцією. Тягає він цю воду до вечора. Адже її ще гріти треба. На вогні. Газопроводом та електрикою у замку навіть не пахло. Магічних аналогів, які заміняли ці досягнення цивілізації, теж не було. Дивний світ. Навіщо їм взагалі потрібні маги, якщо вони нездатні забезпечити мінімум зручностей?

Може, краще вирушити на пошуки річки? Десь лучниця свого голосистого малюка купала. Чим заїжджий маг-недоучка гірший?

— Віян! — знову заволав хлопець.

— Тут я! — закричали у відповідь з коридору, і до кімнати зайшов Віян.

Дрібний такий, щуплий, несподівано білявий і без відер. Явно не місцевий уродженець. Він невдоволено подивився на бочку, підійшов до неї, потикав ногою, ніби хотів з місця зрушити, потім тяжко зітхнув і забурмотів щось собі під ніс, заламуючи пальці.

— Він довго? — сам не знаючи про що, спитав Ярослав.

— Ні, зараз закінчить, — хлопець, що прикотив бочку, видав радісну посмішку.

Що саме Віян має закінчити, Ярослав питати не став. У них тут свої традиції, в яких він поки що не розуміється. Та й не впевнений, що хоче розібратися. Дивні люди.

— Готово, — сказав Віян.

— Ага, — сказав Ярослав.

До бочки він підійшов з деяким побоюванням. Мало що Віян там приготував? Виявилося воду. Тепленьку. Більше половини бочки.

— Підігріти? — діловито спитав Віян.

— Ні, так підійде, — відмовився від додаткової послуги місцевого вододоставника Ярослав. Підігріва води за допомогою чергового бурмотіння його психіка не витримає. Краще він сам спробує. Вогневик він чи хто? Невже не зможе підвищити температуру води? Головне діжку в процесі не спалити.

— Ну, я пішов, — сказав Віян і бадьоренько зник за дверима. Напевно, не хотів чекати на той момент, коли Ярослав передумає і стане вимагати гріти воду.

Хлопець із синцем показав, де зберігаються рушники та мило, уточнив, що ще може знадобитися і теж пішов.

— Нічого собі сервіс, — сказав Ярослав, дивлячись на зачинені двері.

Шахіш пирхнув. Діжкоподібні ванни йому теж були в новинку. Екзотика та ще.

Ярослав обійшов діжку по колу, намагаючись зрозуміти, як до неї забиратися. Навіть японці до такого збочення не додумалися. У них балії нижчі. У цій бочці за бажання можна потонути.

Потім Ярослав згадав про двері і поспішив зачинити. Мало що. Бракувало, щоб ще хтось приперся, коли він виконуватиме акробатичний номер "хлопець, що лізе у діжку". Пікантний такий номер, мінімум одягу, точніше зовсім без нього.

— Навіщо я приїхав сюди? — спитав миша. — Хоча не відповідай. Відповідь я й так знаю. Не варто її озвучувати. Ще моя самооцінка постраждає.

Спроби підігріти воду скінчилися нічим. Чи Ярослав недостатньо сильно хотів її нагріти. Чи підійшов до цієї проблеми, не з того боку. Не зрозуміло. Купатися довелося в ледь теплій воді. Принагідно він кілька разів стукнувся об діжку коліном, багато разів ліктями, один раз навіть потилицею примудрився не вписатися. Якось сісти там було неможливо в принципі, про бажання відмокнути довелося забути. А він досить стрункий хлопець, навіть надто стрункий. Як у такій бочці відмивається дівчина-сумоїстка взагалі незрозуміло, їй хотілося поспівчувати. Адже застрягне. Намертво. Може, ці бочки за розмірами роблять? А ціна залежить від кількості витраченого дерева? Хочеш заощадити на бочці, сідай на жорстку дієту.

Чудова рекламна кампанія здорового способу життя.

Що робити з бочкою після того, як успішно відмився, Ярослав так і не зрозумів. Ніхто за нею не приходив. Йому вона не надто заважала. Стоїть собі, нікого не чіпає. Тому він махнув на бочку рукою і ліг спати. Хто знає, який сюрприз завтра йому видасть цей дивний замок і його не менш дивні жителі? Виспатися не завадить.

Головне, не забути знайти бібліотеку. Там обов'язково мають бути казки. Можливо, навіть буде та, яку розповідав Етль. Носилися уривки цієї казки в голові, натякали на щось, спокою не давали. З цим слід розібратися. Поки не настала черга другої казки, тієї, яка закінчується погано.

А можливо вже пізно. Адже цілитель збожеволів.

***

Наступного разу Шітіто Ран побачив Яро в бібліотеці фортеці. Хлопець із головою обклався книгами та клаптиками паперу, на які щось виписував. Книги були переважно збірниками казок і підручниками для цілителів, поєднання дещо дивне, як на думку глави Будинку. Втручатися в дивну роботу гостя він не став. Хто його знає, що він зможе знайти у читаних перечитаних казках? Можливо, знайде щось цінне.