Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Мертвий, живий, поранений, — сказав Ярослав. Щось йому це нагадувало. Щось пов'язане із драконовими казками. — Дух, що прагне геть, дух що боїться, дух, що міцний у цьому світі. Чорт, мені потрібна бібліотека, я точно не пам'ятаю.

— Що ти не пам'ятаєш? — спитала Ладане. Знову до чогось додумався. Мало йому неприємностей.

— Мені Етль розповідав, — розсіяно промовив Ярослав і замовк, як завжди надовго.

— Що йому Етль розповідав? — кинулась Ладане до Кіого.

— Мені звідки знати? Я, на відміну від твоєї знахідки, з драконами не спілкуюся, мене вони не вважають гідним.

— Тому що ти боягуз і дурень, — припечатала дівчина.

— Я?!

Кіого обурено подивився на кузину. Гаразд, дурень. З цим можна й погодитися, з деякою натяжкою, особливо коли Ярослав поряд з його незрозумілим асоціативним мисленням. Але боягуз?

Вчинити один із його знаменитих скандалів Кіого завадило прибуття нових дійових осіб.

Шітіто Ран швидко оцінив обстановку. Розігнав знемагаючих від цікавості жінок виконувати їх прямі обов'язки. Розпустив сотню солдатів, із якими повернувся з боліт. Вилаяв цілителя і рятувальників немовлят. Погодився з тим, що зручного граха краще не чіпати. Поплескав немовля по щічці. Дозволив його матінці вибрати новий лук на заміну зламаному об голову когось із рятувальників. І здивовано зупинився перед задумливим Ярославом.

— Мені дуже потрібна бібліотека, — сказав Ярослав, дивлячись крізь голову Будинку.

Шітіто здригнувся і перевів погляд на дочку.

— Це не страшно. Це він так думає. Коли думав про те, хто підсипав Кіого приворотного зілля, поводився так само, — зачастила Ладане. — Потім він додумається і стане звичайним.

— Хто це? — спитав її батько, він невиразно пам'ятав, що залишки розуму племінника врятував якийсь жахливо талановитий студент Міста, але людина, що стояла перед ним, виглядала надто дивно навіть для Академії Розуму.

— Це Ярослав. Ярославе, прокинься, я тебе голові Буду представлятиму.

Хлопець моргнув, обвів дивним поглядом простір і, звертаючись невідомо до кого, запитав:

— Півтора роки тому божевільні тут не з'являлися? Буйні. Кидаються на людей із гарчанням. Намагаються вчепитися в горло.

— Як не з'являтися? З'являлися, чомусь зрадів цілитель. — Один з моїх колег збожеволів. Симптоми дуже схожі.

— Так, цілитель підходить, — сказав Ярослав. — Він зрозумів би. Шифрувальники, зараза, а іще дракони, зберігачі знань. Засунули б свої знання собі під хвіст, скільки проблем уникнули б. Казкарі. Андерсени. Ідіоти крилаті.

— Це він про драконів? — навіщось спитав Шітіто.

— Ага, — посміхнувся племінник, знову забувши про те, що в його обов'язки входить вираз пошани главі Будинку. — Він те саме сказав хранителю Верхньої Бібліотеки прямо в морду. Уявляєте? І нічого, отримав у подарунок книгу, меч та право спілкуватися. Все Місто на вухах стояло. Декілька дурнів спробували повторити подвиг і нахамити хранителю, але крім опіків різного ступеня нічого не отримали.

— Я не хамив, — Ярослав потряс головою і сфокусував погляд на Кіого. — Я критикував. По справі. А Етль спочатку плювався вогнем, що твій верблюд, потім вимагав повернути Серце Вогню на місце, потім обіцяв золото та ще якусь дурню. Я мало не зірвав голос, поки до нього докричався. Потім ми добре посперечалися про методи навчання і мене попросили більше не лізти не в свої справи. Мовляв, на те вони й маги, щоби все випробувати на власній шкурі, перш ніж виносити відкриття на суд глядачів. Втім, він має рацію. Тільки книжки читають не одні маги. Діти читають.

— Які книги? — спитав голова Будинку, він почав думати про те, хто насправді тут божевільний.

— Різні, — сказав гість доньки. — Казки здебільшого. Я теж почитав, знайшов камінь. Казка така добра, весела, а насправді там грахові скелети ходять, з бубонцями та мечами. Добра казочка для дітей.

— Де скелети? — вирішив уточнити глава Будинку. Раптом десь поблизу, а він не знає.

— Під Містом.

Те, що діється під Містом, Шітіто Рана цікавило мало.

— Що ти робив під Містом? — спитала Ладане. Звичайно, вона пам'ятала, як чекала в бібліотеці разом із Сан та дажанами рятувальників світловолосих дівчаток. Але скелетів із бубонцями там ніхто не згадував.

— Шукав Серце Вогню. Хотів розібратися зі своїми здібностями. Виявилося нічого спільного.

— Ти знайшов його? — чим би воно не було, воно явно небезпечне, коли його скелети охороняють.

— Звісно, я ж розповідав. Чому ви завжди слухаєте неуважно? — обурився Ярослав.

— Коли розповідав?! — здивувалася дівчина.

— Коли йшов лаятись з Етлем.

— Ти знайшов Серце Вогню? — вирішив зробити свій внесок Кіого. А він, звідки знає, що це таке?

— Знайшов, — сказав Ярослав, підозрюючи, що його вважають ідіотом і думають, що він говорить виключно беззмістовну нісенітницю. А кому нісенітниця цікава?

— Де воно зараз? — підозріло запитав Кіого, ніби сподівався знайти крихітний камінчик у Ярослава в кишені.

— Якби я знав, то не ходив би лаятись із драконом.

— Ти не знаеш?

— Не знаю, — роздратовано відповів Ярослав. Що ж їх усіх сьогодні тягне ставити безглузді запитання? — Я коли втікав від скелетів з мечами випадково його проковтнув. Він маленький, із горошину. Проблема в тому, що ні в шлунку, ні де-небудь ще цілитель його не виявив. От я і пішов до дракона з'ясовувати, куди подівся кристал, раптом він отруйний.

— Він не отруйний? — чомусь здивувався Кіого.

Він що сподівається, що приятель зараз впаде замертво, на останньому подиху попросивши поховати себе поряд із постаментом Етля?

— Як для когось, — роздратовано відповів Ярослав. — Водник би відразу копита відкинув, повітря б помучилося, земля обійшлася неприємностями зі шлунком.

— Ти вогонь і метал, а ще дзеркало, — сказав Кіого.

— Ось, ти абсолютно правий, — сказав Ярослав, схвально посміхнувшись. Як учитель учня, від якого нарешті отримав правильну відповідь. — Вогонь, сам по собі зжер би камінчик і не скривився, став би трохи сильнішим у своїй стихії і навчився не обпалюватись і все. Камінь не дає могутності вогневикам, він не той вогонь, який їм потрібний. Метал, наприклад, взагалі на такий вогонь не реагує. А ось із дзеркалом проблеми. Дракони не врахували дзеркало під час його створення. Адже дзеркала не маги, вони просто відбивають. Це я через метал і вогонь такий кривий вийшов. Багатогранний, як висловився Етль.