Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Його немає, значить, він живий, - ось вона, моя надія. - Але чому Елім не відповідає? - Натискаю кнопку на браслеті ще раз.

- Сестро, ну ти ж сказала, що все гаразд, навіщо ще раз кличеш? Мені б ще хвилин двадцять... ні, довелося відриватися... - Перед нами з'явився Елім. Його сорочка наполовину розстебнута, ремінь на штанях бовтається, але він намагається застібнути його на ходу. На обличчі грає задоволена посмішка. - Руденькі такі гарячі, виявляється...

Помітивши нарешті збори під підсвіченим куполом, молодший брат зам'явся.

- Еліме! - я кинулася на нього з обіймами, так и придушу. – Слава хроносу! Слава Дженарду! - я сміюся і одночасно втираю сльози.

- Що… Що відбувається? - Елім оглядається спантеличено, ковзає по обличчях присутніх, починає підозрювати недобре.

- Ми просто раді тебе бачити, брате, - Калеан обіймає молодшого, дивно, що не обійшовся одним поплескуванням. Той самий приклад наслідував і Кірам. Потім і решта чоловіків потиснула йому руку, навіть Енді цілком дружелюбно до нього підійшов з рукостисканням. Есма тільки привітно посміхнулася, але очі висловили радість та полегшення.

Коли молодший пройшов перше коло обіймів, я знову припала до його грудей, схлипнула кілька разів. Елім погладив мене, сказав кілька заспокійливих слів, але якимось винним тоном.

- Вибач, що відволікла, - посміхаюся, натякаючи на дозвілля молодшого. Він явно був зайнятий у приємній жіночій компанії. Попсували ми йому вечір.

- Значить, усі ви залишилися поза петлею часу, - Дженард задумливий. - Я не знаю, як так вийшло, але сподіваюся, що ви не зустрінете вдома своїх двійників.

Всі дружно розсміялися, хоч тон мого чоловіка не був веселим. Він не жартував.

- Все в порядку. Я вже зв'язався з Ені, – каже Калеан. – Ми кілька разів за цей час говорили. Але буквально в той момент, коли ви з'явилися, вона забула про з'їзд, битву, ніби нічого й не було. Думає, що я на роботі.

- Я хотів би, щоб і ти не знала про те, що сталося, - Дженард дивиться на мене. – Ендрю може стерти твою пам'ять.

- Не треба, я не хочу, - впевнено кажу. - Я вже це пережила.

- Але тобі не можна хвилюватися, я боюся, що…

- З нашою дівчинкою все буде добре. Я ж бачила її в майбутньому, отже, цей випадок нічого не змінює. Краще я знатиму про те, що було, ніж потім переживати, що ви приховуєте від мене щось страшне.

- А мені хтось розповість, що було? - Елім усміхається, ось кому точно добре.

- Я тобі розповім, але вдома, - Калеан зголосився першим. Добре, я б не хотіла відтворювати все у пам'яті, тим більше в деталях, які так любить Елім.

Почали прощатися, домовляючись про майбутні справи та зустрічі. Я згадала один важливий момент і вирішила повернутися до нього, будучи ще в компанії Хот-Девілей.

- А ти пам'ятаєш ранкову розмову, Еліме? - Кажу загадково, брат дивиться запитально. – Калеан відпускає тебе до академії! Ти ж подав заявку три місяці тому?

- Та-ак, - протяжно, невпевнено і винно каже молодший, - але там є проблема.

- Так, викладачами не беруть молодше ста п'ятдесяти і без сім'ї, - продовжую думку брата, говорячи голосніше, щоб мене почули всі. – Але, може, у нас є впливові друзі, які замовлять за тебе слівце, тим більше наша сім'я сьогодні врятувала життя всій великій двадцятці.

- Так? - Здивувався, ніби це неможливо. – Так збір же скасували, про що ви говорите?

- Так, скасували, тому Калеану не вдалося поговорити із магом, який керує академією.

- Я його чудово знаю, - втрутився кмітливий Енді, - ми з ним старі приятелі, тож я з ним поговорю. Впевнений, тебе візьмуть.

Елім з нерозумінням глянув на мене, потім на Хота. Усі весело посміхнулися, цього разу плескав по плечу молодшого навіть Дженард. Мабуть, зовсім влився в нашу сім'ю.

- Ти працюватимеш в академії! - тріумфую замість Еліма, ніби тут моя доля вирішувалася.

- Значить, я зустріну свою руденьку там? Ти це передбачила? - я трохи кивнула, Елім заплющив очі рукою. - Повірити не можу... Вона студентка... Чорт... А як ми зустрічатимемося?

- Вона не студентка, - самій набридла ця загадка, але я тримаюся, щоб не видати зайвого.

- Фух, легше, - Елім знову широко посміхнувся. - Може, ти мені вже скажеш усе, що знаєш?

- Ні! Тут же побіжиш її шукати та знайомитися. Краще зачекати. Вашій зустрічі судилося бути за кілька місяців.

- Ох, сестро, ти тільки розпалюєш моє нетерпіння! Я якраз зараз з однією руденькою був... Гаряча вона, звичайно... Так мені робила... — озирнувся, замовк.

Так, подібні розмови у нас із молодшим братом теж бувають. Я майже кожен випадок знаю, коли, що і як йому робили. Але, схоже, додаткові слухачі йому не потрібні, тим більше почулося попереджувальне покашлювання.

- Дякую, Енді. Я взагалі думав, що ти мене недолюблюєш через те, що ми з Есмою дружили… - ось тут уже покашляла я після слів молодшого брата. Енді насупився, але думки в його голові, мабуть, змінюються швидко, він трохи посміхнувся.