Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Може вам це… усамітнитися? - Діен кивнув на мене, я несвідомо посміхнулася. Дженард не налаштований, тим більше це було б дуже дивно. Пішли ми такі в хатину, потрахалися там дзвінко, вийшли на ватяних ногах обидва: все, ми готові до переміщення у часі.

Я піднялася з колоди, на яку періодично укладаю свої сідниці за прикладом усіх, підійшла до Дженарда, обіймаю його, погладжую відкриті ділянки тіла, цілую.

- Будь ласка, Джен, поверни його, - шепочу на вухо. Відчуваю, як він розслабився, я поклала голову на чоловіче плече, теж віддавшись моменту, вперше за день дозволила собі розслабитися. Мій погляд уперся в сірого вовка, що лежить на землі, і я заплющила очі.

Не знаю, скільки часу пройшло, але я відчула, як по венах розтеклася примножена сила. Все-таки обійми працюють приблизно так само, як і секс. Допомагають відновити запас магічних сил за короткий проміжок часу.

- Аліто, відійди, - Дженард відсунув мене, - Діене, пішли.

Я відступила на крок і наступної секунди дві потужні чоловічі постаті зникли з наших очей. Ще трохи, і я була б втягнута в переміщення, на щастя, я залишилася тут. Вони самі все змінять, нам залишається лише чекати. І я хочу якнайшвидше дізнатися, що все змінилося. Хочу подумки звернутися до Еліма і сказати йому, що я чекаю його вдома, чекаю з розкритими для обіймів руками.

Як я зрозумію, що вже все виправлено? Напевно, для нас тут все вже мало змінитися.

Дивлюся на Калеана, він відповідає мені сумним поглядом. Підвівся, прямує до мене, обіймає, погладжує по голові. Він багато разів мене так втішав, якщо не було поруч молодшого брата. З більшим задоволенням це робив Елім. Саме він був поруч щоразу, коли мене обманював черговий маг, представляючись моїм призначеним. Після цього я впадала в депресію, з якої мене витягували брати, зокрема молодший. Його позитив і безмежна енергія мене виліковували краще, ніж час. Він має й надалі бути зі мною. Завжди. Все життя.

Йому ще стільки доведеться дізнатися, пережити, спробувати. Чого тільки варті відчуття, які дарує зустріч зі своєю призначеною половинкою. Елім теж має це відчути.

- Аліто, тобі треба поїсти, - старший брат піклується, дає мені шоколадку.

- Дякую, - відповідаю на автоматі, кладу солодкий квадратик на язик. - Треба було Джену дати із собою щось солодке.

- І переодягтися краще, тим більше вечоріє.

Так… Мій вигляд зараз далекий від ідеального. Я забула, що вмію легко переодягати себе, перебуваючи в будь-якому місці. Виправила ситуацію за секунду. І ось на мені вже коричнева сукня, чиста, охайна. Інші, схоже, давно змінили одяг. Я не надала значення цьому, надто пригнічена. На щастя, маючи в крові магію, можна й гігієнічні процедури провести навіть у лісі. Весь бруд із себе переміщаю у сміття. Душ це не замінить повністю, але на якийсь час легше.

- Ви чому тут? - За спиною пролунав голос Дженарда. Я озирнулася, відірвавшись від грудей Калеана. Дивлюся з подивом на свого чоловіка.

- Не вийшло? - Кірам підвівся з сумним запитанням.

- Ми вже все зробили. Скільки ви тут сиділи?

- Хвилин десять, не більше.

Придивляюся до чоловіків, які повернулися із незвичайної подорожі, мої очі все більше округляються. У грудях дзвінко тарабанить серце. Я боюся, що в них нічого не вийшло, і сьогодні я повернуся додому, де не буде мого третього брата. Темрява, що напливає на ліс, все більше нагадує про це – день хилиться до кінця. Але дивно ще й те, що одяг на Дженарді і Діені не той, в якому вони йшли, до того ж страшенно скуйовджений, роздертий, покритий кривавими плямами, хоча перед переміщенням вони змінили речі на чисті і охайні. Зараз вони схожі на тих, хто пройшов через бій гірше за той, у якому нам довелося брати участь усієї групою.

- У вас вийшло? - Запитую з надією в голосі.

- Ви нам скажіть, - Діен зберіг позитив, незважаючи на те, що виглядає жахливо.

- Еліме, - звертаюся подумки до брата перед тим як відправити йому координати, - Еліме, будь ласка, прийди до мене. Не хвилюйся, у мене все добре, але ти мені потрібен, - натискаю кнопку на браслеті. – Він має прийти на мій виклик.

Усі завмерли. Чекаємо. Секунди тягнуться нестерпно довго. Повторюю заклик до брата, кличу його, передаю місце розташування через браслет. Жодної реакції. Обличчя старших сіріють, з моїх очей котяться сльози.

- Потрібно почекати, - заспокійливо каже Дженард.

- Що там сталося? - Прошу відповідей, щоб відволіктися від порожнього очікування.

- Все, як ми планували, - чомусь відповідає Діен. - Поговорили з Калеаном та Енді, а вони по ланцюжку передали інформацію всім магам. По дорозі ми зайшли до Топези, а там уже почалося... Нам'яли йому боки, а він покликав друзів. Ну, тут і ми не розгубилися. Загалом, весело було, - Діен усміхається, здається, цілком щиро, він задоволений вилазкою.

- Заодно ми розкрили спільників Топези, Енді вже ними займається, - Дженард не так натхненний, виглядає сумним, але каже впевнено.

- А нічого, що він тут увесь час був?

- Мабуть, закінчив роботу.

У повній тиші темного лісу ми замовкли. Я отямилася першою. Підійшла до того місця, де лежав мертвий вовк.