Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

що та обставина боляче вколола його, хоч, подумавши, зрозумів, що чужий він тут, хоч і господар, батько та муж, бо живе іншим життям, буває вдома зрідка, гостем, тільки як помічник в коштах. Збагнув і те, що для рідних дітей він став лише джерелом дарунків, що не за долю родини болить у нього душа, а за недолю рідного люду, розкиданого, як те зруйноване муравище, по сплюндрованих, опожежених, порваних на шмаття землях у перетворюваному на руїну краєві...

Разом із місцевим сотником Даньком Гундою, із двома райцями, з Гудимом-додосом, його сином та зятем, Гнатом і Лавром вже наступного дня облюбували дві ділянки «нічийщини-займанщини» на околиці Артемівки, поставили на них наколи для Гната і Гудима і заходилися планувати майбутні будівлі.

Гудим та сини не відмовилися від кочувань по гомінких чи тихих шляхах, як і зять — від гендлювання кіньми, вони лише послухалися Сірка, щоб мати при біді своє пристанище в холодні зими, а влітку, поки додос дужий, вони кочуватимуть, як досі, омозолюватимуть залізяччям та молотами обубнявлені долоні, попасно мандруючи шляхами. Дана першою зрозуміла, що добрий пан отаман Сірко допоможе їм мати колибу і кузню, і треба кувати залізо, поки гаряче. Переконала в тому додоса Гудима і велика тутешня потреба в зброї, ножах, лемешах, осях та іншому начинні.

Поставлені на межах паколи двох ділянок Гудим по відході райців та сотника Данька Гунди завбачливо поперебивав, значно розширивши дільниці. Перегодом на отих відводах-ділянках появилося і те, що мало стати хатами, бурдюгами, тинами та іншим в обійстях. Припаси Гнат купував, а додос Гудим брав у борг «на відробіток» чи крав із синами і зятем, і лише очерети та оситняки для дахів, за порадою Сірка, бив на Мжі. Найперше придбали у мереф'ян гори дешевого саману для двох хат, кузні, стаєнь — в рахунок майбутніх поковок. Потім ночами в недалеких лісках надбали ворин на огорожу і на лати.

Ненадовго спинило оті роздобутки весілля, яке відбулося в неділю на вигоні Гудимової ділянки між чотирьох циганських котиг-возів, багать з казанами, між купами саману, деревини, хворосту, очерету, оситняку і глини. Сірко та Лавро брали участь і в будівництві, і у весіллі, і в роздобутках. «Весільний батько» недосипав і перед весіллям, і по ньому.

Сприяла й погода, як на щастя, тиха, сонячна, хоч і прохолодна ночами. Мереф'янських троїстих музик та забавників, циганські бубни, виграни, сопілки й скрипки замінили співи пилок, стуки теслів, пісні толочників під час замісів, в'язання снопиків-куликів, обкорування лат. Роми були в захопленні і від весільних видовищ, і від уваги та шани до них, і від будування, що на очах зводилося, росло, ширилося, окреслювалося, втілювалося в задуми та бажані форми.

За наполяганням толочників, у наступний недільний день Сірко і Гудим мали відновити весілля, тим паче що ті принесли і питва, й наїдків та привели музик. Навіть Дану дочки змусили вдягнутися так, як вдягалася ще молодою — у цвітасте шаття, зроччя, кольорові бути-чобітки. Отож їли й пили, знову до знемоги танцювали, до виснаги грали, співали та сповнювали обряди.

Поки дружки вплітали стрічку в косу молодій, Сірко прислухався до гри кобзаря, що сидів обіч і приспівував. Прислухався і згадував дотеперішні гризоти і злигодні, поневіряння і бойовища, втрати побратимів і пожежища. Мов бачив те все, п'ючи неквапом оковиту чи придивляючись до танцю, чимось і сам подібний до заможного рома. Єдиною його втіхою в розпачі були Гнат із Лайзою та їхнє започате обійстя. Тішились і Артем з Мокриною, Сабрі з Христиною, сотник Данько Гунда з дружиною Маринкою. Лише колишня Сіркова мати Мотря Гундиха та дружина Софія, що повернулася вже із моління, наїжачившись, сиділи осторонь, осуджуючи Сірка за злигання з невірними і розтринькування кошту. В них усе вимірювалося коштом!..

— Везеш додому не скарби та статки, як інші, а гостей-об'їдців отих гріховодних, волоцюг, гнівлячи Бога і виставляючи нас на посміховисько перед хуторянами й міщанами,— сказала по поверненні із Борисоглібська йому докірливо Софія при Мотрі і Даньковій дружині Маринці.

— І шаленого Данька мого підбиваєш,— докинула дочці в поміч озлоблено і осудливо геть посивіла Мотря.

— Вашого Данька, мамо, даруйте, більше уже не підіб'єш, він був підбитий ще тоді, як вдягнув перші штани,— відповів Сірко спокійно.— І вина не ваша і не моя, а того життя, при якому діти виростають без батьків. А що веду додому гостей, благочинна моя милосерднице і дружино, то лише виконую Божі заповіді: ділюся напрацьованим не тобою, а мною та моїми побратимами в цьому обійсті,— осадив він Софію.

— Обійстя тепер на Софію записане,— сплюнула Мотря і, уздрівши Сірків убивчий погляд, схопила онуку і вийшла.

— Мені, люба жоно, нічого не коштувало б переписати подвір'я на себе. Та не вчиню того, й докоряти мені не смій, бо, крім слуг і дітей, в тебе давно вже нічого немає свого. Ти не господиня тут, а велика пані. Господарство належить по праву тим, хто його утримує, повнить доробком, дає в ньому лад, отже — Артемові, Сабрі, Мокрині, Христині, а не тобі і мені. Так-то, милосерднице моя! — вийшов він з хати, лишивши дружину в сльозах.

Вже пораючись у стайні, Сірко приходив до висновку, що і теща, і дружина вважають його за образника і кривдника. Міряв і Данько його, як відчув, прихованою ненавистю і боязню, і лише Данькова дружина Маринка ставилася до нього на диво приязно і довірливо, дивуючи і його тим. Невбарі й це йому прояснилося. Скаржачись Сіркові на Данькове шаленство, бійки, пиятики, перелюбства-волочіння і баламутства, вона сказала:

— Нема, любий свояче, людини на цілому світі, якої б він так боявся, як вас, то, може б, ви якось його приструнили? Зовсім же від сім'ї відбився! Сказала б вам ще дещо, та хай на потім... Годую його, обпираю, одягаю, а й гроша не маю від нього ні для себе, ні для дітей, а їх