Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

Мисливець обережно перемостився на пеньку і хотів уже натягнути лука, але передумав, посторонився і взяв неспіхом до рук сулицю, що лежала збоку. Володів нею бездоганно, бо вправлявся роками і на Січі, і вдома, і на бойовищах. Мало було випадків, щоб він не попадав у жертву. Оковане гостре вістря було смертельним, якщо впивалося в тіло. Адже Лавро Гук недарма був вісім літ при отаманові Сіркові.

Тільки наблизилися обережно і сторожко тварини, тільки порівнялися з ним, як Лавро прицілився, розрахував віддаль і кинув смертельну сулицю у вожака. Той, пронизаний навиліт, високим скачем ще спробував кинутись навтіки, але, мекнувши, тут же повалився у шалину, задівши кінцем сулиці за верболіз.

Лаврові довелося прикінчити тварину Сірковим тесаком, якого він прихопив із собою, щоб не мучилася. Довго не вовтузився Гук із жертвою. Вимивши тесака, він закинув на дужі плечі тіло сайгака і поніс до бивака на чималу втіху всьому гурту подорожників.

Знову розкладалися багаття, поки Лавро оббіловував і тельбушив дичину, знову радісно гелготіла невгамовна дітвора коло веретена. А Сірко, після розмови з Гудимом, як Лайза ще спала, запевняв тепер Дану, що Гнат — їхнє щастя, що він циган і не прийняти його — великий гріх, адже не він провинився перед ромами, а вони перед ним, і тепер, не прийнявши його за свого, коли Лайза і Гнат любляться,— Дана та Гудим допустять справжній злочин.

Сірко тішив Дану та Гудима з синами й зятем — сестри і невістка признали в Гнатові цигана — тим, що й вони матимуть дім, в якому зможуть зимувати, а влітку знову кочуватимуть собі, куди заманеться. Та найбільше переконав він циганів тим, що пообіцяв їм велику кузню, яка і годуватиме ромів, і оплатить вартість майбутнього обійстя.

В поміч Сіркові якраз надійшла Лайза і після сварок та її погроз покінчити з собою таки вдалося ублажити і додоса-батька, і матір, і решту циганів уже з допомогою і Лайзиних сестер. Придалися і Лаврів сайгак на веретені та повідомлення про те, що Гнат ось-ось має повернутися з конем для жони, козацьким одягом і оковитою.

Лайза так рішуче і безстрашно відстоювала Гната як цигана, що Сірко захоплювався і в цьому нею. Кінцево всі були переможені, як нарешті з'явився Гнат із добротним конем під сідлом, з вузлом шаття для Лайзи та з сулійками оковитої і табівкою наїдків. Допомогли Турлюнові земляки-хирівці.

Найбільше захоплення циганів викликала Лайза, що почала змінно перевдягатися у вишиту сорочку, корсетку і киптар. В намисті, гризетовім очіпку зі шворкою-стрічкою і розшитій весільній намітці з яскравого шовку, в добротнім кунтуші і кожушаній опанчі не взнати було в Лайзі циганки. Очіпок, правда, виявився малуватим для копиці її волосся, але сестри з ним упоралися.

Аж тепер Сірко знайшов відповідним підвести молодих до батьків, просячи благословення, і ті, повагавшись для годиться, не знайшли в собі сміливості відмовити йому і молодим. Отож сватання і заручини-замовини на тому й закінчилися. Вирішили, що весілля тулятиметься в Артемівці, куди поїдуть з козаками і всі роми-цигани.

По обіді, ситі, вдоволені, а чоловіки й напідпитку, в новому родинному спаї гамірним кочем всі вирушили в подальшу дорогу. Лишились латки витоптаної отави, круги від погаслих багать та зграйки ворон, що знайшли собі тельбушну поживу. Лайза і Гнат Турлюни ще довго стояли в зажурі, прощаючись із сагою та своєю спільною нічкою, що з'єднала їх, одружила і освятила. Врешті, вони аж зітхнули обоє, кожний по-своєму...

— Запам'ятай, любий! Он там під вербою ми зустрілися і побралися! Мені вона на все життя стоятиме в очах і дорогою, і рідною, і пам'ятною,— вказала Лайза Гнатові карбачем у сагу.

— Запам'ятаю, люба! — оглянувшись, рушив він доганяти вершників і котиги циганів, що вже віддалилися.— Поїдемо трохи позаду, щоб бути наодинці.

— Як звелиш, мій коханий! Як скажеш! — обдала його райдужним поглядом чарівних очей Лайза.— Я ж твоя жона і раба. Володій мною і керуй, як тобі миліше і приємніше,— поїхала за ним.— Я твоя!..

А Сірко?.. Їдучи, довго і морочливо думав, чим різняться роми-цигани від інших людей, поки таки врешті співчутливо дійшов висновку, що в них, на відміну від усіх, немає батьківщини-землі. Та дарма, натомість у них був рід і звичай жити там, де легше, краще і насамперед — вільніше...

Йшли прискореним маршем, чвалом, кожний занурений у своє. Лише Лайза і Гнат невгавно щось планували, виясняли, упивалися одне одним і близькістю. Срібне начілля, від якого дівчина не схотіла відмовитися, світило в путі, хоч і було напівзакрите хусткою, що тримала заплетене волосся. Зустрічні поселяни і містечани дивилися на неї, як на видовище. Такою щасливою вона була вперше в житті!..

Уже на третій день, під вечір, кавалькада-батова опинилася у великому й просторому Сірковому подвір'ї в Артемівці. Хутір тепер сягав Мерефи, двір розрісся, явори піднялися і тріпотіли листям. Сірка з незвичним супроводом циганів зустріла родина Берладів: Сабрі і Христина з чотирма дітьми, згодом прибігли сини Петро та Роман, їм услід — доньки Марійка і Яринка, а вже потім — Нелюбії, однорукий Артем-побратим та його Мокрина з виводком дітей.

Його дітиська так попідростали, що Сірко не міг їх пізнати. Особливо вигнався Петрик, змахуючи смаглявістю шкіри і голубизною очей на батька. Нагадала Сіркові колишню Софію Марійка — чимось невловимим, але незаперечним. А Яринка, як і Роман, були викапаною пані Мотрею, аж подив брав батька. Самої ж пані-господині, як називали тут його дружину, вдома не було.

— Поїхали бідаркою з панотцем Вустимом і дарницями аж у Борисоглібськ на відкриття та освячення побудованого викітцями храму і дяківки при ньому,— пояснив розторопно Петрик батькові.

Сірко не подав виду,