read-books.club » Сучасна проза » Між орлами і півмісяцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Між орлами і півмісяцем" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Між орлами і півмісяцем» була написана автором - Андрій Хімко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Між орлами і півмісяцем" в соціальних мережах: 

«Між орлами і півмісяцем» — друга книга трилогії «Засвіти». Тут продовжується розповідь про героїчну боротьбу українського народу, передусім — козацтва, проти магнато-королівської Польщі, царсько-боярської Росії, султансько-яничарської Туреччини і ординно-ханського Криму, які в часи Гетьманщини, осліплені захланством, привели тодішню багату Україну до руїни.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 149
Перейти на сторінку:
Андрій Химко
Між орлами і півмісяцем

Історія творила легенди,

а легенди — історію.

Народний вислів часів Гетьманщини.


1

— ...Мосьпане гетьмане Богдане! Дозвольте мені лишитися з вами на дискретну розмову,— попросив Іван Сірко Хмельницького одразу по закінченні короткої наради, що відбулася після розгрому під Корсунем основної польської військової армади.

— Дискретну? — пильно оглянув гетьман натомленим поглядом свого полковника.— Лишися, хоч часу в мене як кіт наплакав,— і поглядом показав решті залишити їх на самоті.

Поки старшини зморено, неквапом зводились з місць і виходили з гетьманського благенького намету, молодий кошовий Січі Запорозької, тепер полковник над січовиками, продовжував сидіти, заклопотано обдумуючи свою наступну розмову з Хмельницьким. Ніби ж знав його полковник Іван Сірко і зі спільної, не так уже й давньої, участі в Тридцятилітній братовбивчій війні Європи за Фландрію, і з початку теперішнього рушення на шляхту і магнатів, але разом з тим вже й не знав: під Жовтими Водами пан Богдан був іншим до нього, не таким, як отут, в Закорсунні...

«Чи погром отих пічкурів змінив його, чи він лише вдавав із себе доступного раніше?» — роздумував Сірко, дивлячись, як гетьман, смокчучи люльку, гарячково став міряти намет, ніби забувши про все на світі.

— Здогадуюсь,— почав Хмель, коли вони лишилися врешті самі.— Ні ти, ні Максим не можете простити мені кількох речей: затримки війська отут, спілкування з ханом та Тугай-беєм, передачі татарам Шембека, Сапеги, Чернецького, обох гетьманів, графа Синявського, отого глухого плюгавця Донгофа та Кшиштофа Пшиємського, як і закладництва Тимоша. І ти перший...— чогось не домовив він, роздратовано тикнувши п'ястуком, в якому була навикло затиснута люлька.

— Передусім, гетьмане,— поспішив, мов у гарячці, виказати наболіле Сірко,— не маю сили і вмінь стояти в лаві разом із бусурманами, які одвічно нищили та й нищать, наш народ, плюндрують край.

— Помітив те, лицарю,— глибоко зітхнув, аж схлипнув гетьман,— але дійшов висновку, що краще нам стояти в одній лаві з бусурманом, ніж дозволити йому вдарити нам у спину. А до того ж тепер уже гаразд і не пізнати, хто більший бусурманин: чи хрещений лях, чи нехрист татарюга, бо лях нині зчаста набагато бусурманніший за найгіршого бусурманина. Отож на нього, більшого, ми й пішли, а в меншим і пізніше якось упораємося,— спинився він, щось пригадуючи.— Дякую тобі і січовому товариству і за великопомічні бойові сукцеси, і за взяття Криниці, і за спорудження отих опудал, завалів та ям у Княжому байраці під Жовтоводами, і за ваші з Максимом бардзо доречні канави та все інше тут, під Корсунем, бо таки опригодило воно нам неабияку вікторію,— оживився спогадливо гетьман і припалив до свічки люльку.— Я думав неоднораз уже над тим, і коли б була твоя ласка та дав ти згоду і допоміг, то я поставив би полковником над свавільними січовиками-козаками свого чигиринця-запасника Петра Дорошенка, а тобі дав би, як генеральному і досвідченому, полк пішців, що прибувають до нас плавом тепер, бо поцінюю і твої доречні поради у сукцесах, і вміння орудувати. Подумай про те наодинці і допоможи мені,— затягся гетьман димом і допитливо подивився на молодшого соратця.— Не можу ні промовчати, ні применшити того, що ми вже скористалися твоїми і кмітливістю та тямком у вікторії, і вмінням та хистом малими силами брати участь у великих сукцесах, бути зверхником над козацькою юрбою, але те, що ми започали щасливо і на що підняли наш нещасний люд, само по собі більше за кожного із нас зокрема і за всіх разом, бо всенародне!

— Коли я маю здати січовиків Дорошенкові і що маю робити з собою потім? — зітхнув Іван Сірко, зводячись з бічної лавиці, на якій щойно сидів на раді разом зі старшинами.— Не ремствую, гетьмане, бо зовсім байдужий, не пнуся ні в стратеги, ні в полководці, а й, переміщений та настановлений над отими «плавниками» з волості, не менше заподію справі, до якої ми приступили,— почав набивати тютюном і собі файку Сірко. «Про мою поїздку на Січ, видно, він і слухати не захоче»,— пронеслося в його голові.

То одразу й здавай, Сірку,— обрадів Хмельницький тим, що все так легко і по-його вийшло, хоч десь глибоко в душі і налякала його ота незаперечна, ніби аж радісна згода Сірка на передачу кращого січового полку Дорошенкові.— Думаю, розділите навпіл полк Кривоносових пішців і кіннотників; він лишиться з вершниками, а ти з пішцями та гаківницями, бо завеликий він у нього і невигідно різнорідний. А вже розділившись, підете промишляти доокруж, як пропонували на раді,— чогось прихованого недомовляв, як здалося Сіркові, Богдан Хмельницький.

«Боїться мене бачити над січовиками,— вистрелило в Сірковій голові,— чи не має кого поставити над свіжими покозачеццями — з кілками, ціпами, з вилами та косами? — відгадував гарячково він.— Мабуть, дійсне і перше, і друге...» — припустив, хоч і не був певен у правдивості оцього висліду...

Гетьман, видно, завважив його сумнів і мовив:

— Вірю, зможеш

1 2 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між орлами і півмісяцем"