Читати книгу - "Аутсайдер"

Ралф зосереджено похилився вперед.

— Дозвольте вам дещо показати, — Юн порився в ноутбуці. На екрані з’явилися два відбитки пальців. — Вони належать малому, який вкрав фургон на півночі штату Нью-Йорк. Один — із фургона, другий у нього взяли після затримання в Ель-Пасо. А тепер дивіться.

Він натиснув іще кілька клавіш, і два відбитки ідеально поєдналися.

— Отже, з Мерліном Кессіді ми розібралися. Переходимо до Френка Пітерсона: перший відбиток — з медичної картки, другий — із фургона.

Накладання знову видало ідеальний збіг.

— Далі — Мейтленд. Перший відбиток — із фургона, і мушу додати, що це лиш один із багатьох, другий — взято після арешту в поліцейському управлінні Флінт-Сіті.

Юн поєднав зображення і знов отримав ідеальний збіг. Марсі зітхнула.

— Окей, а зараз наготуйтеся ламати собі голови. Ліворуч — неідентифікований відбиток із фургона, праворуч — відбиток Гіта Голмза, взятий після його арешту в окрузі Монтґомері, штат Огайо.

Він поєднав відбитки. Цього разу злиття було не ідеальне, але дуже близьке. Голлі вирішила, що присяжні зарахували б його як збіг. Вона б точно зарахувала.

— Як бачите, є кілька незначних відмінностей, — сказав Юн. — Це тому, що відбиток Голмза з фургона за якістю трохи гірший, може, тому що задавнений. Але, як на мене, точок збігу достатньо. У певний момент Гіт Голмз побував у цьому фургоні. Це новий для нас факт.

У залі запала тиша.

Юн вивів на екран ще два відбитки. Зображення ліворуч було ясне та чітке. Голлі збагнула, що десь уже його бачила. Ралф теж це зрозумів.

— Це відбиток Террі, — сказав він. — Із фургона.

— Правильно. А праворуч — той, що зняли з покинутої в сараї пряжки.

Завитки були однакові, проте місцями дивним чином потьмянілі. Коли Юн поєднав зображення, відбиток із фургона доповнив прогалини у відбиткові з пряжки.

— Без сумніву, вони належать одній людині, — мовив Юн. — Террі Мейтленду. Тільки відбиток, узятий із пряжки, має такий вигляд, наче його лишив набагато старший чоловік.

— Як таке можливо? — спитала Джинні.

— Це неможливо, — відказав Семюелз. — Я бачив відбитки Мейтленда з поліцейського досьє… а їх узяли через кілька днів після того, як він торкався пряжки. Чіткі та ясні відбитки. Кожну лінію, кожен завиток можна розібрати.

— Окрім того, ми зняли з пряжки відбиток, що належить невідомому суб’єкту, — сказав Юн. — Ось він.

Такого дактилоскопічного доказу вже ніякі присяжні не прийняли б. Кілька ліній і завитків, але нечіткі, ледве помітні. Більша частина відбитка — розпливчаста пляма.

— Враховуючи таку погану якість, ніякої певності немає, — продовжив Юн, — але я не думаю, що він належить містеру Мейтленду, і його аж ніяк не міг залишити Голмз, бо він помер задовго до того, як та пряжка вперше з’яви­лася на відео з вокзальних камер спостереження. Проте… Гіт Голмз побував у фургоні, на якому викрали малого Пітерсона. Я гублюся в здогадах: коли, як і чому це сталося, але не перебільшуватиму, що заплатив би тисячу доларів, щоб дізнатися, хто залишив на пряжці цей розмитий відбиток, і ще п’ять сотень — щоб мені пояснили, як відбиток Мейтленда на вигляд так зістарився.

Юн від’єднав ноутбук і сів.

— Тож тепер на нашому столі багатенько фрагментів головоломки, — сказав Гові, — та хай мене візьме грець, якщо їх можна скласти в цілісну картину. Хтось має щось додати?

Ралф повернувся до дружини.

— Розкажи їм, — мовив він. — Розкажи, хто прийшов до нас додому у твоєму сні.

— Це був не сон, — відповіла Джинні. — Сни тануть і забуваються. А реальність — ні.

Спершу вона говорила повільно, та, поступово набираючи швидкість, переповіла присутнім, як побачила ввімкнене світло на першому поверсі, як натрапила там на чоловіка, що сидів за арковим прорізом на одному з кухонних стільців. І завершила попередженням, яке він передав, звернувши її увагу на вицвілі сині літери на пальцях. «Ти МУСИШ йому сказати, щоб зупинився».

— Я знепритомніла. Зі мною такого ніколи не було.

— Прокинулась вона в ліжку, — додав Ралф. — Слідів проникнення не було. Сигналізація в робочому стані.

— Сон, — категорично заявив Семюелз.

Джинні так енергійно захитала головою, що аж волосся розтріпалося.

— Він там був.

— Щось таки сталося, — сказав Ралф. — Щонайменше в цьому я певен. У того чоловіка з обгорілим обличчям були тату на пальцях.

— У того чоловіка, якого немає на жодному відео, — додав Гові.

— Я розумію, як це звучить, — як маячня. Але в нашій справі є ще один чоловік із татуйованими пальцями, і я нарешті згадав, хто він такий. Я попросив Юна надіслати мені фотографію, і Джинні його впізнала. Чоловік, якого Джинні бачила уві сні… або ж у нашому будинку… це Клод Болтон, викидайло з «Прошу, джентльмени». Той, якого подряпав Мейтленд, коли вони тиснули руки.

— Так само, як подряпали Террі, коли він зіштовхнувся із санітаром, — сказала Марсі. — А тим санітаром був Гіт Голмз, чи не так?

— Ох, звісно що так, — майже бездумно сказала Голлі. Вона втупилася в одну з картин, що висіли на стіні. — Хто б іще це міг бути?

Тоді заговорив Алек Пеллі:

— Хтось із вас уже дізнався про місце перебування Болтона?

— Так, — відповів Ралф і пояснив: — Він зараз у західному Техасі, у містечку під назвою Мерісвілл, за чотириста миль звідси, і якщо тільки в нього десь не заниканий реактивний літак, то там він і перебував на той час, коли Джинні бачила його в нас удома.

— Якщо тільки його мати не бреше, — сказав Семюелз. — Як уже зазначалося раніше, матері залюбки вдаються до брехні, аби відвести від синів підозри.

— Джинні те саме подумала, але в цьому випадку — навряд. Туди відправили копа у вигаданій справі, і він сказав, що мати й син поводилися невимушено й вільно. Ніякого тобі нервового пітніння абощо.

Семюелз склав руки на грудях.

— Для мене це не аргумент.

— Марсі? — сказав Гові. — Гадаю, тепер твоя черга додати забраклий фрагмент головоломки.

— Я… Мені вкрай не хочеться. Нехай детектив розповідає. Ґрейс із ним говорила.

Гові взяв її за руку.

— Заради Террі.

Марсі зітхнула.

— Гаразд. Ґрейс також бачила якогось чоловіка. Двічі. За другим разом — у будинку. Я вирішила, що їй сняться кошмари, бо вона засмучена через смерть батька… будь-яка дитина засмутилася б…

Марсі замовкла, прикусивши нижню губу.

— Будь ласка, — попросила Голлі. — Це дуже важливо, місіс Мейтленд.

— Так, — погодився Ралф. — Важливо.

— Я була впевнена, що він — несправжній! Цілком упевнена!

— Вона розповідала, який він із виду? — спитала Джинні.

— Трохи. Перший випадок стався десь тиждень тому. Вони із Сарою спали разом у кімнаті Сари, і Ґрейс сказала, що бачила, як він витав за вікном. Сказала, що обличчя в нього було наче виліплене з «Плей-Доу», і соломинки замість очей. Будь-хто на моєму місці вирішив би, що то просто нічний кошмар, так?

Усі промовчали.

— Другий випадок