Читати книгу - "Аутсайдер"

class="p">Голлі подумала, що ці два знімки з камер спостереження оповідають одну просту історію. Чужинець побачив, як дівчат відмовились обслуговувати в продуктовому, і запропонував їм купити содову й шоколад у найближчій крамниці, коли заправиться. Після того він міг пообіцяти, що відвезе їх додому чи в якесь інше місце, куди вони хотіли поїхати. Такий собі добрий дядечко, який помагає двом дівчаткам-прогульницям, — чорт забирай, він же й сам колись був молодим.

— Наступного разу Голмза бачили невдовзі після шостої вечора, — продовжив Юн. — Це сталося у ресторані «Ваффл Хауз» на околиці Дейтона. Обличчя, руки й сорочка в нього були вимазані кров’ю. Офіціантці та кухарю при буфеті він пояснив, що то в нього з носа заюшило, і пішов до вбиральні вмиватися. Коли вийшов, то замовив собі їжу на винос. А коли полишав заклад, то кухар з офіціанткою побачили, що краплі крові в нього є і на сорочці зі спини, а також на сідницях джинсів, тому його історія видалася не такою правдоподібною — як не забувати, що в більшості з нас ніс таки попереду. Офіціантка записала його номерні знаки й зателефонувала в поліцію. Пізніше обоє з шістьох запропонованих фотографій вибрали Голмза. Таке руде волосся ні з чим не сплутаєш.

— І він так само був за кермом вантажівки, коли заїхав у «Ваффл Хауз»? — спитав Ралф.

— Угу. Покинутий автофургон знайшли на громадській парковці Дейтона невдовзі після того, як виявили тіла дів­чат. На задніх сидіннях було багато крові, повсюди відбитки пальців сестер і Голмза. Деякі поставлені кров’ю. Знову ж таки, дуже нагадує справу Френка Пітерсона. Власне, до болю схоже.

— На якій відстані від його оселі в Ріджисі знайшли автофургон? — спитала Голлі.

— Менш ніж за півмилі. Поліцейська гіпотеза полягає в тому, що він його покинув, прийшов додому пішки, перевдягнув закривавлений одяг і зготував матусі смачну вечерю. У поліції практично одразу отримали збіг за відбитками, але кілька днів пішло на те, щоб побороти бюрократичну тяганину й дізнатися його ім’я.

— Бо єдиний арешт Голмза, оте катання на викраденому автомобілі, стався ще тоді, коли він був неповнолітнім, — здогадався Ралф.

— Sí, señor [205]. Двадцять шостого квітня Голмз подався до клініки розладів пам’яті Гейсмана. Коли чергова, міс Джун Келлі, поцікавилася, що він робить у лікарні під час відпустки, Голмз відповів, що прийшов забрати деякі речі зі своєї шафки і заразом провідати пару пацієнтів. Місіс Келлі це видалося дивним, оскільки шафки мають тільки медсестри, а санітари тримають речі в пластикових контейнерах, що стоять у підсобці. До того ж санітарам із першого ж дня роботи пояснюють, що платоспроможних клієнтів у них прийнято називати «пожильцями», а сам Голмз зазвичай звертався до них як до «хлопчиків» і «дівчаток». Такий собі дружній підхід. Менше з тим, один із «хлопчиків», якого він тоді провідав, виявився батьком Террі Мейтленда, і в його ванній кімнаті поліцейські знайшли біляві волосини. Волосини, що, як встановила криміналістична експертиза, належали Джолін Говард.

— Збіса вдала знахідка, — сказав Ралф. — І що, ніхто не припустив, що волосини міг хтось підкинути?

— З огляду на те, які в них накопичувалися докази, поліцейські просто вирішили, що Голмз чи то був недбалий, чи то просто хотів, щоб його впіймали, — відказав Юн. — Вантажний автофургон, відбитки пальців, знімки з камер спостереження… дівчачі трусики, що їх знайшли в його підвалі… і, зрештою, така вишенька на торті, як збіг за ДНК. Мазки ротової порожнини, які в нього взяли вже під вартою, збіглися зі спермою, яку зловмисник лишив на місці злочину.

— Боже мій, — промовив Білл Семюелз. — Це точно якесь дежавю.

— За одним великим винятком, — додав Юн. — Гіту Голмзу не пощастило попасти на відеоплівку під час виступу, що тривав у той самий момент, коли викрадали та вбивали Говардових дівчаток. Його мати присягалася, що він невідлучно сидів із нею в Ріджисі, казала, що він не їздив ні в яку клініку Гейсмана і тим паче — до Тротвуда. «Навіщо йому це?» — спитала тоді вона і додала: «Сране місто зі всратим населенням».

— Таке свідчення аж ніяк не розтопило б сердець присяжних, — сказав Семюелз. — Зрештою, хто як не рідна мати брехатиме заради власної дитини?

— Сусіди в Ріджисі також бачили його під час відпустки, — продовжував Юн. — Він підстригав матусі моріжок, лагодив ринви, фарбував сходи на ґанку й допомагав саджати квіти пані з будинку навпроти. Саме того дня, коли викрали Говардових дівчаток. До того ж той «наворочений» позашляховик було важко не помітити, коли він їздив по містечку у справах.

— Ця пані з будинку навпроти, вона не казала, що на момент убивства дівчаток він перебував із нею?

— Сказала, що він приходив десь о десятій ранку. Майже алібі, проте не стовідсоткове. Ріджис розташований набагато ближче до Тротвуда, ніж Флінт — до Кеп-Сіті. Копи поклали, що щойно він закінчив допомагати сусідці з петуніями чи чим там, то поїхав на громадську парковку, пересів зі свого «тахо» у вантажівку й подався на полювання.

— Террі пощастило більше, ніж містеру Голмзу, — кинула Марсі, спершу глянувши на Ралфа, потім — на Білла Семюелза. Ралф не відвів погляду, а Семюелз чи то не міг, чи то не хотів на неї дивитися. — Та йому й цього везіння забракло.

— Маю ще дещо, — сказав Юн, — ще один фрагмент головоломки, як висловилась би міз Ґібні, але я прибережу його на потім, коли Ралф стисло нагадає нам перебіг справи Мейтленда, перелічивши всі «за» і «проти».

Ралф говорив недовго, короткими ємними реченнями, мов свідчив у суді. Не забув зауважити деталь, про яку розповів йому Клод Болтон — що коли вони з Мейтлендом тисли один одному руки, Террі подряпав його мізинцем до крові. А доповівши про одяг, знайдений у тауншипі Кеннінґ (штани, спіднє, шкарпетки, кросівки, та тільки не сорочка), Ралф повернув розповідь до чоловіка, якого бачив на сходинках суду. Сказав, що не впевнений, чи справді той чоло­вік надягнув на нібито пошрамовану й лису голову сорочку, у якій Террі потім бачили на вокзалі в Даброу, але підозрює, що саме так і було.

— Біля суду мали зібратися телевізійники, — сказала Голлі. — Ви передивилися репортажі?

Ралф і лейтенант Сабло перезирнулися.

— Передивилися, — сказав Ралф, — але того чоловіка не було. На жодному відео не відобразився.

Присутні неспокійно заворушилися, і Джинні знов узяла чоловіка за руку — точніше, схопила і стиснула. Ралф заспокійливо поплескав її по п’ястку, але дивився він на пані, яка прилетіла до них із Дейтона. Здавалось, така заява аж ніяк не збентежила Голлі. Вигляд у неї був задоволений.

  6

— Чоловік, який убив Говардових дівчат, скористався вантажним фургоном, — сказав Юн, — а коли автівка стала непотрібна, покинув у такому місці, щоб її легко знайшов хтось інший. Чоловік, який убив Френка Пітерсона, вчинив так само зі своїм мікроавтобусом, на якому викрав хлопчика. Власне, він привернув до себе увагу, залишивши транспорт за пабом «Коротунів» і перемовившись із парою свідків — так само, як Голмз заговорив до кухаря й офіціантки у «Ваффл Хаузі». Поліція Огайо знайшла